— А як ви мене впізнали?
Чоловік кинув оком на мою валізку і з видимою насолодою відповів:
— А хіба ви не впізнали мене відразу? Як бачите, в цьому ми однакові.
Мабуть, я впізнав його по дивному голосу. Крім того, мені допоміг незвичайний збіг місця й часу. Чи є в цього самозваного братика щось спільне з клієнткою? Надто тонка шия порівняно з широкими плечима. Може, таким кремезним його робить відповідно скроєне пальто і товста підкладка? Голос приглушений, наче в нього запалення голосових зв'язок. Гладка смаглява шкіра наводить на думку, що він спритний і заповзятливий. Не можна сказати, що нічим не схожий на сестру, але ж усі люди чимось схожі одне на одного. Його обличчю, скованому зловорожістю, усміх анітрохи не пасує. Погляд сухий, наче в людини, котра ніколи не бачила снів. До всього, він ще полюбляє вдаватися до пишномовності, незграбної та недоречної,— одне слово, створює навколо себе зовсім іншу атмосферу, ніж його сестра. Та оскільки він залишається її спільником, то я не збирався встрявати з ним у суперечку... Однак яка це страшна помилка — вважати, що за якихось там тридцять тисяч ієн можна купити навіть людську прихильність...
— Я, природно, сподівався вас зустріти вчора ввечері. Та уявіть собі моє здивування, коли я зрозумів, що доведеться шукати аж двох.
Клацаючи очищувачем вітрового скла моєї автомашини, чоловік знову глянув мені в обличчя.
— У вас такі густі вуса. Аж заздрю. А в мене ріденькі, зовсім не ростуть. Мабуть, через брак гормонів?..
— Що там казати, я намучився з нею... Вона ваша сестра?.. Все повторює: нічого, мовляв, не підозрюю, ніяких слідів не лишилось... а як тільки справа доходить до чогось важливого, каже, що брат усе знає... А де той брат?.. Невідомо... Одне тільки вміє — сидіти на самоті й пити пиво... Схоже на те, що навіть не хоче, щоб причину зникнення її чоловіка було розгадано...
— Видно, голова у вас тямуща. Все правильно. І, гадаю, в обстановці швидко розберетеся.
Зберігаючи усмішку в кутиках губ, співрозмовник розстебнув два верхніх ґудзика пальта і, відкинувши білий шарф, відкотив лацкан піджака. Значок завбільшки з пучку великого пальця, у вигляді правильного трикутника із заокругленими кутами, покритий блакитною емаллю із срібними краями. Посередині, теж із срібла,— випукла літера 8. Незвичної
форми — сама ламана лінія,— скидається на блискавку. А може, справді це не 5, а блискавка?
На жаль, я ще ніколи не бачив такого значка, але вмить збагнув, що він показав його навмисно — щоб залякати. Збагнув, та промовчав.
— Сподіваюсь, знаєте,— чоловік жвавим рухом запнув пальто.— Я не хотів би, щоб ви ставилися до мене упереджено. Сестрин чоловік — чесна, порядна людина, а не якийсь там... як би це сказати... волоцюга... Ось що вам треба запам'ятати...
— А мені хотілося б, щоб ви нічого не приховували, а розповіли про все, що помогло б мені напасти на слід.
— Приховувати? Та що ви! — Чоловік хихикнув.— Знову сестра перебільшила — наговорила такого, чого й не було.
— Якби він заздалегідь не надумав утекти з дому, то хіба зміг би так чисто замести за собою сліди?
— Можливо, що він і справді заздалегідь надумав...— Раптом чоловік стишив голос, опустив голову і, постукуючи носком черевика по шині, вів далі: — На це ми із сестрою дивимося трохи по-різному. Та що там казати — жінка є жінкою. їй нестерпна сама думка, що її викинули, як ганчірку, їй хочеться знайти іншу причину. Жінка, наївна жінка, та й годі. Вона ладна повірити в щось нез'ясовне, схоже на казку... Та хіба можна пояснити нез'ясовне?.. От вона і звертається до вас з непосильним проханням, хоча її становище я розумію...
— Але ж бувають випадки втрати пам'яті. Що ви про це думаєте?
Чоловік байдуже штурхонув ще раз черевиком шину і, немов оцінюючи автомашину, почав її обходити.
— Ага... і про це я думав. Навіть радився з лікарем. На його думку...
— Може, вернемося ще раз у "Камелію" і вип'ємо кави?
— Навіщо?
— Як це "навіщо"? Бо досить-таки холодно.
— Он що...— протиснувшись між автомашиною і парканом, чоловік поволі наближався до мене.— Підемо, тим паче що в мене іноді в голові паморочиться... А у вас там якісь справи залишилися?
— Та я сьогодні вже дав маху.
— Отож той лікар сказав,— чоловік витягнув уперед руки й раптом заворушив ними так, ніби м'яв невидиму глину на моїх грудях,— що є два різновиди втрати пам'яті... Перший, коли забувається минуле, але не втрачається... як би це сказати?..
— Не втрачається здатність міркувати...
Відчувши різкий запах з його рота, я відступаю крок назад, а мій співрозмовник, злегка нахилившись, заглядає в автомашину.
— Еге ж... здатність міркувати... А другий різновид, коли й та здатність пропадає... Кінець кінцем людина стає кретином або сходить з розуму. Тому в першому випадку така людина, ставши наче іншою, навіть може жити в чужому середовищі. Та, як правило, через два-три місяці пам'ять повертається. Ускладнення виникає тоді, коли людина справді божеволіє... На щастя, таких бере під свою опіку поліція. Як тільки одержить заяву про розшук, звірить із картотекою зниклих осіб і швидко знайде... А той чоловік, на відміну від нас, завжди носив при собі права водія і всі потрібні документи...
— Отже, і ви дотримуєтесь гіпотези про заздалегідь заплановану втечу?
— Не зовсім. Він же не мала дитина, тож без причини тікати з дому — це трохи не...
— Якщо втеча наперед продумана, то справді ніяких слідів не залишиться. Однак з того, що я дізнався вчора ввечері, вимальовується все ще туманна картина... Це правда, що у вас був телефонний записник з пружинним пристроєм?
Я думав заскочити його несподівано, та він, анітрохи не збентежившись, відповів:
— Не тільки він, а ще дещо: щоденник, візитні картки, знайдені в шухляді службового стола...— Прикидаючись наївним, чоловік зводить погляд угору, і на його шиї роздуваються, затиснувши борлак, добре розвинуті м'язи, як у засмаженої курки.— Але ж відтоді минуло понад півроку. І не думайте, що весь той час я сидів склавши руки. Ви думаєте, за все хапається, бо невдаха... але я витратив на це багато грошей і часу... Як буде потрібно, я вам колись усе покажу. Та, щиро кажучи, я не хочу, щоб ви марнували час на такі речі. Моє прохання — наслідок роздумів над власною невдачею. Чи не могли б ви зважити все як слід і переглянути все спочатку?