— Друге: ви повинні дати мені слово, що що б ви не дізналися від мене, ви не вийдете з цієї лабораторії до того часу, поки я вам дозволю.
Тут доктор Рудольф не може стримати свого здивування. Розуміється, він готов дати й це слово, але йому хотілось би наперед...
— Нічого наперед ви не можете знати. Або слово, або ви нічого не знатимете.
— Добре. В такому разі я даю слово.
— Але пам'ятайте що б ви не дізнались, це не може зла мати вашою слова.
— Я пам'ятаю й дотримаю свого слова.
Принцеса Елиа на коротесеньку, непомітну мить закриває примружені очі. Яка суха, жорстка, мертва непорушність постарілого, недитячого лиця!
— Пане докторе, вашому життю загрожує велика небезпека.
Пан доктор непорозумілими широкими очима хлопчика, якому сказано, що він пограбував потяг, вражено, неймовірно дивиться на холодно-мармурове лице.
— Моному життю — небезпека?!
Кому потрібне його малесеньке, самотнє, безневинне життя?! Кому воно що завадило?!
— Так, вашому життю. І великі страждання. Страшні страждання.
Доктор Рудольф шукає хоч крихітну тінь жарту, містифікації в чудних словах, у чудному обличчі.
— Від кого? За віщо?!
— Цього я вам не можу сказати. Ви мусите мені повірити так. Але ви можете уникнути цієї небезпеки під одною умовою.
Принцеса Еліза замовкає, тісніше схрещує на грудях кінці чорного мережива н зневажливо мружить очі на доктора Рудольфа.
Добре, доктор Рудольф готов і на цю умову.
— Але попереджаю: умова буде досить важка для вас. У онах, власне, прийнято ні з чого дуже не дивуватись.
І доктор Рудольф старається не дивуватись. Він хотів би тільки сісти, бо так дуже якось незручно й неестетично стояти проти гості й переступати з одної ноги на другу.
— Умова така: ви повинні відмовитись од вашої Сонячної машини. Так, пане докторе, від Сонячної машини. Повинні знищити ваш винахід і дати обіцянку нікому ні слова про нього не говорити. Повинні дати — прошу слухати мене уважно! — повинні дати обіцяння ніколи не займатися цією машиною. Під цією умовою ви можете врятувати ваше життя й уникнути великих страждань. Чекайте! Але вам будуть дані всі можливості займатися вашою наукою в інших напрямах. Ви зможете розпоряджатись якими схочете сумами грошей. Вам можуть побудувати які хочете палаци лабораторії; всі засоби культури, розкошів, науки — все до ваших послуг.
Доктор Рудольф, сміючись, обома руками весело зачісує волосся назад: ну, розуміється, це містифікація, це — досить майстерно зіграний жарт її світлості або хитра перевірка його відданості Сонячній машині.
— Ваша світлосте, а жаль, я далі не можу підтримувати ваш жарт, бо вже розгадав його. Але мені дуже радісно, що...
— Пане докторе! Для жартів із вами могли б знайтися інші особи і той факт, що я прийшла сюди, вночі, сама до вас, здається, повинен би досить переконати вас про серйозність моїх слів. Коли автомобіль має переїхати курча, я не можу не зробити спроби врятувати його життя. Тим паче життя людини. Вам загрожує страшна смерть, пане докторе!!
Матово-біле непорушне лице раптом бризкає в нього таким чудним гнівом, ненавистю, що доктор Рудольф чує, як він увесь холодно блідне. І вже нема ніякого жарту, ніякої містифікації, все правда, незрозуміла, страшна, кошмарна правда.
— Я нічого не розумію, ваша світлосте. Але я не смію не вірити вам. Цебто я вірю вже. І коли це правда, то... Вибачте, ваша світлосте, я так здивований, що...
Доктор Рудольф розводить руками й криво посміхається тонесенькими волосинками.
— Значить, я повинен одмовитись од Сонячної машини?! Червона голова мовчки заплющує очі й знову розплющує.
— Через що?!
— Через те, що вона принесе людству величезні нещастя.
— Моя Сонячна машина?! Нещастя?!
— Так, пане докторе.
У кошмарах звичайно годиться не жахатися й усяке страшне безглуздя приймати з якоюсь своєю кошмарною логікою. Але доктор Рудольф ще не має тої логіки. Він дико вдивляється в лице принцеси: це ж кілька годин тому на ньому пашів нелицемірний захват, ще ж так недавно вони всі отут називали цю саму машину геніальним, великим винаходом.
— Нічого не розумію! Моя машина — і нещастя?! Та чим же саме?!
Князівна Еліза приготована до цього запитання. Вона знає, що хоч що вона скаже, воно не буде перекональне для пана доктора. Нещастя буде через те, що машина внесе анархію в громадянство, зруйнує всі підвалини його, викличе страшенну, криваву боротьбу, знищить усі здобутки культури.
Дійсно, для доктора Рудольфа ці аргументи не перекональні його Сонячна машина, його прекрасний винахід це джерело сили, радості, життя, щастя, воно може бути джерелом нещастя?! Що за безглуздий, дикий абсурд?! Хто це сказав? Як смів це хтось сказати^! Який нахабний йолоп смів так роз'яснити?!
Голі, одверті очі двома сіро сталевими вістрями гнівно, сміливо встромляються в рівно-біле застигле лице. Хлопчачого в них нічого вже нема Волосинки уст витягнулися рівною натягнутою лінією.
Князівна Еліза ще більше примружує очі.
— Пане докторе, я вважала за потрібне попередити вас. Ваше діло вибирати. Але я звертаю вашу увагу, що ваша незгода на цю умову не врятує машину. Машина мусить так чи інакше зникнути Хочете добровільно без жертви своїм життям оддати її?
Доктор Рудольф раптом увесь перегинається до князівни й чудно, скісно витягає до неї голову. Нижня щелепа хижо випинається наперед, вишкіривши густий білий гребінець зубів; очі фосфоричне, як у котів порочі, поблискують, кулаки стиснуті й притиснуті до грудей.
— Hi!! Ні, принцесо! Чуєте: ні!!
Принцеса інстинктивно, машинально відхиляється назад. Він зараз стрибне, ввіп'ється лапами в горло, загризе, розшматує.
— Ну, що ж? Ви, значить, засуджуєте й себе на смерть. Доктор Рудольф сильно розгинається.
— Нехай! Тільки з моїх мертвих рук вони можуть узяти машину Будь ласка!
Принцеса злегка знизує похилими плечима.
— Ваша воля. Але кому яка користь од того?
Доктор Рудольф пильно, тяжко дивиться в лице принцесі.
— Невже ви, принцесо, гадаєте, що я можу віддати машину и жити після того??
— В житті є багато інших цінностей, крім машини. І, може, більших за неї.
На столі м'яко деренчить телефон. Доктор Рудольф озирається і, зараз же забувши, знову повертається до принцеси.