Райхсканцлер витирає піт і приступає до другої категорії питань.
Пан президент одкидається на спинку фотеля й заплющує очі. Яке щастя було б кинути це вічне напруження, цю божевільну роботу машини, цю каторгу багатства, влади, "деспотизму"! Забитись би куди-небудь на дикий, пустельний берег моря, оселитись у лісі, в печері, поскидати з себе всі людські одяги, всі ярма й пута, лежати на теплій скелі, слухати пульс моря й бути вільним, простим, самим собою. Він же так страшенно скучив за самим собою! Він же так давно не бачився з собою, справжнім, дійсним собою.
До кабінету нечутно прокрадається Вінтер і з листом у руці обережно й нерішуче прямує до пана президента. Пан президент розплющує очі на рип його кроків і мовчки жде.
— Уклінно прошу вибачити, пане президенте. Граф фон Елленберг просить негайно передати вам цього листа.
Пан президент швидко бере листа, нетерпляче розриває й. хмуро водить по ньому очима. Дорадники й Вінтер непорушно, мовчки сидять і слідкують за цегляно-червоним, пітним, квадратовим лицем. І бачать, як умить воно оживляється, набирає знайомої сили, енергії.
— Прошу зараз же провести графа Елленберга до малого кабінету. А вас, панове, прошу провадити далі нараду без мене. Я покину вас на декілька хвилин.
Вінтер, низько перегнувшись, відступає задом кілька кроків і вислизує з кімнати, а пан президент, жваво підвівшись, з листом у руці прямує направо до дверей малого кабінету. По дорозі він зупиняється й знову перечитує записку. Так, він не помилився, граф Елленберг має докласти приємну звістку про її світлість. "Приємну" — навіть підкреслено.
Граф Елленберг уже жде посеред малого кабінету. Він стоїть із скромною гідністю й стриманою радістю в сірих потуплених очах. Панові президентові він уклоняється поштиво, але ж із тою самою скромною гідністю. І зараз-таки тихим голосом, із потупленими очима докладає панові президентові, що її світлість принцеса по довгій розмові з ним, графом Елленбергом, виявила своє високе бажання...
Тут граф Елленберг робить зовсім невеличку паузу, від якої пан президент, одначе, нетерпляче хмурить брови.
— ...виявила високе бажання скласти візит панові президентові. І то сьогодні, оце зараз.
Граф Елленберг скромно підводить очі й уперше бачить, як цііляно червоне лице пана президента робиться жовто-сірим, наче стара кістка, а вуха блідо-синіми.
— Як?! Сама перша?! До мене?!
І голос тихий, зляканий, хрипкий.
— Так, пане президенте.
— Без коронки?!
— Без коронки, пане президенте.
Властивість усяких чудес і надприродних явищ, як то вже давно зауважила народна мудрість та святі писання, є в тому, що чоловік од чуда ціпеніє, стовпіє й падає ниць. Пан президент ниць не падає, але будучи хоч і великим, та все таки чоловіком, ціпеніє. Правда, пан президент ціпеніє всього на якийсь мент. Потім кров йому шугає в жовто сіре лице — і воно робиться ще червоніше, як було.
— Та як же це сталось?! Через що?!
І голос уже знову гиркаючий, вогкий, з бризками радості, шо з усіх сил рветься з загати.
Граф Елленберг знову скромно опускає очі додолу. Сталося це через те, що він, граф Елленберг, узяв на себе відвагу вияснити п світлосії всю величезну шкоду для Німеччини від стриманості її світлості її світлість була така милостива, що вислухала його аргументи, довго вагалася, рішуче відмовлялася, потім знову дозволила йому промовити до неї, і нарешті голос любові до батьківщини переміг усі перешкоди, і її світлість, одкинувши всякі етикети, всякі умовності, маючи на увазі тільки добро загалу, рішилася на цей величний крок, який починає знову епоху в історії Німеччини.
Пан президент кладе обидві руки на плечі графа Елленберга, сильно надушує їх, мовчки дивиться в лице графові, голосно сопе носом і раптом мокро-міцно цілує його в щоку.
І зараз же, відірвавшись губами й руками, швидко відходить до столу, сідає й без ладу починає перебирати складені старі папери Потім умить гатить кулаком по столі, схоплюється, обертається до графа Елленберга і, блискаючи загорілими опуклими очима, піднявши всі загати, пустивши всю повінь радості, буйно гиркає:
— Параду! Королівську зустріч! Салюти всіх гармат! Скликати всіх міністрів, депутатів, увесь Берлін!
Граф Елленберг, скромно сяючи, дозволяє собі завважити панові президентові, що салюти всіх гармат можуть внести занепокоєння в населення, особливо під цей напружений момент. Пан президент моментально згоджується, радісно, бурно обливаючись потом, згоджується. Добре, салютів не треба. Але грім музики. Армію музиків! Килими на всю алею від воріт до палацу! Вишикувать усю гвардію!
Ех, чому вони живуть у цій прозаїчній, сірій Європі, де неможливо виявити грандіозних змахів душі в фарбах, у звуках, у величезних масах живого й мертвого матеріалу!
Нарада, розуміється, розпущена. Які там у біса тепер наради, коли королева світу має ступити своєю ногою на поріг його вбогої халупи? Про що тепер радитись?!
Порозчиняти всі вікна! Повпускати всі вітри неба й землі, всі бурі, блискавки, громи. Гасайте, вихруйте, справляйте танець скаженої радості! Зустріч королеві Землі!
Що?! Не вистачає килимів у палаці? А в Берліні?!
Килимів у Берліні вистачає Широченна алея, всі сходи палацу вкрито різнобарвними пухнатими смугами тканин. Дерева уквітчано квітками, прапорами, вінками. З боків стоїть гвардія пана президента двома щільними стінами молодих, рослих, заціпенілих тіл. На порталі палацу найвища, верховна влада Німеччини — Управа Об'єднаного Банку з паном президентом на чолі Круг неї міністри, депутати, палацове вельможне панство.
У ворота палацової території вкочує скромне авто старого графа Елленберга, стареньке, немодне, простеньке собі авто. В ньому дві скромні постаті в чорному, дві жіночі старомодні постаті — одна з золотисто-червоною, непорушною, рівно підведеною головою, друга — з бігаючими, цікавими очима, з гострим нюхаючим носиком сіренької мишки.
І в той самий мент громом слави вибухає музика. Скромне авто зупиняється. Граф Адольф Елленберг, гофмайстер барон Лерхенфельд і міністр палацу зустрічають високу гостю.
Дійсно, зустріч королеви Землі! Дійсно, тільки королева так байдужо-певно, так урочисто гордо може приймати цей грім музики, крики, уклони, вітання, квіти, килими, тисячі жадних очей. І тільки в черниці може бути така рівна блідість, така загостреність і висхлість точеного овалу й зблідлість уст.