Думав про Ізі й цезар. Був зачарований її світлим впливом на Антіноя. Вірив філософові Анаксагорові, що "ми приходимо на світ, щоб бачити сонце".
До Риму був посланий наказ приготувати для Ізі віллу в Байях — чудовому місті-літниську, оспіваному поетами. Красу й зручність Байїв любив і Антіной, і сам Адріан. У Лохіаській пристані вже гойдалась на хвилях легка трирема.
Про всякі дрібнички, що мали зробити приємним кожен Ізін рух і задовольнити її найменше бажання, дбали уважні Масторові руки й цілий "хор" рабинь. Без сумніву: справжня августа не мала й маленької частинки тих радощів життя, що звідусіль приходили самі до її прийдешньої наступниці. Над Ізі ніби відтулився велетенський ріг щедрості, з якого летіли всі дари. Навіть така неймовірна "нагода", що "конче вимагала" негайного переїзду до Рима її Афри з Антонією! Виглядало так, ніби цілий домик з-над Мареотіса має перенестись на інше місце, не лишаючи на попередньому навіть жалю за минулим. Бо ж і всі цесарки готувались до від’їзду.
Єдиним журливим тоном бриніло, що в спустошеному гнізді, хоч і на короткий час, залишалась "сова Атени" —-Геленіон. Вона знала, що коли б тільки дозволила Ізі сказати одно слово, і в Римі, і в Байях знайдеться для неї праця й місце. Але малярка не зраджувала своїх мрій. Закінчивши праці в Хризіс і продавши дім, коли він продаватиметься весь разом, вона матиме змогу відразу здійснити свій коринтський план.
Але Ізіна трирема мала відплисти з Александрії без Антіноя. Цезар мусив спочатку відвідати Теби, колись преславну столицю фараонів. І хоч Антіной мав багато твердих застережень, щоб лишитись на Лохіасі, цезар не вважав це за можливе.
Переконала в цьому Антіноя і сама Ізі:
— Теби є Теби. А обов'язки є обов'язки. Щоб ніхто не міг тобі сказати, що "якась флейтистка" зв'язує руки наступникові цезаря...
Ще був час попрощатись з приятелями. Батил плакав від щастя:
— Це ж про тебе сказав поет, Ізі: "Тобі призначено бути в Римі оздобою дівчат". Але жодний поет не знав, що ти, козенятко, як "цезарева міма" понесеш аж до Рима славу Батилової школи! Батилові й на думку не приходило, що на світі може бути щось ліпше, як стан міми, а надто ще й цезаревої.
Напередодні від'їзду подруги танцюристки вирішили влаштувати прощальне свято самій Ізі. Ще сонце не увійшло в свою вечірню купіль, як подвір'я наповнилось дівочим щебетанням. Евное приїхала на ослі з двома величезними кошами квіток і страв. Але їх і так не бракувало: кожна принесла щось із собою і кожна мала для бенкету найліпшу програму.
Але Гелене збила всі проекти. Чом би не зробити "симпозіон під зорями"? На березі озера, між тамарисків?
Стробус —єдиний муж у дівочому товаристві, прийнявши почесну роль "пана свята Харит", зараз же пішов до Состена, щоб і той мав з нього останній заробіток.
Тільки Афра й Антонія лишились удома допаковувати речі.
Безжурний хор, позад якого йшли два велетні — раби германці з приготованими на пітьму смолоскипами,— та навантажений Юстусів осел з килимами, напоями, стравами вже вирушав з брами, як зіткнувся з некликаним гостем: був це ювелір Марк з Канопійської вулиці. Ввійшов, немов з музейної вітрини. Плащ його, рясно вкритий вишиванням, більше нагадував килим, ніж ужиткову одежу. Де тільки можна було причепити, блищало золото й самоцвіти. За ювеліром ішло троє рабів із повними руками скриньок та цяцькованих шабатурок.
Дівчата відступили назад перед дивовижним видовиськом.
— Відомий тобі, трояндо мареотійська, ювелір Марк з Канопійської вулиці, який має найліпший і найбагатший вибір дорогоцінностей на цілий Єгипет, вітає тебе!
Раби по його знаку вправним рухом вже розгортали скриньки. Дівчата обступили групу. Марк збагнув, хто вони, і враз залунала його солодка пісня:
— О, крилоногі! Кожна з вас має достойного приятеля! Інакше не може бути! Але,— голос його зазвучав меланхолійно,— але не кожен приятель має потрібну вам здогадливість! Тому лише тепер ви маєте можливість підказати тим панам, що мусять вони зробити, що є їхнім обов'язком! Марк з Канопійської вулиці...
Він сам упивався своєю мовою й одночасно витягав то з шабатурок, то з-під плаща одну по одній чудові оздоби. Обертав їх перед очима зачарованих дівчат і ні на хвилину не припиняв своєї елоквенції:
— Боги небесні й земні! Апеллес не знав такої краси! Фідієві й не снилось подібне!
І, підставляючи мистецької праці люстерко, мов лотосовий лист зі смарагдовими жучками на стеблині-держалні, звертав увагу дівчат на саме дзеркальце:
—Ти ж потребуєш саме таке? Маєш? Але, але! Красуня ніколи не може мати досить дзеркал!
У дівчат розбігались очі. Навіть Гелене з великою цікавістю придивлялась до цієї несподіваної виставки й іспитувала про ціни.
— Марк знає, кому можна повірити всі багатства землі. Я залишу тобі дещо на показ твоєму приятелеві. Хай він побачить. Тільки щоб на тобі.
— Стробусе! — благаючи, гукнула Ізі, зачувши в брамі голос філософа,— Стробусе! Поможи мені переконати ювеліра... Марка з Канопійської вулиці...
Стробус потемнів: чи ж то вже так широко кружляють по місті чутки? І зробив різкий рух рукою:
— А забери лишень, чоловіче, свої блискотки. Ми маємо все потрібне, крім часу.
— Мудрий філософе! Славні гістрії! Овідій сказав...
— ...що ти кепсько поінформований. Я, щоправда, філософ, але моя вихованка-—не гістрія. І не радо бачить у своєму домі непроханих гостей... навіть з Овідієвими цитатами.
— Але ж найславніший ювелір Марк з Канопійської вулиці...
— Може без затримки йти на згадану адресу.
Голосний сміх дівчат не зробив радості славному ювелірові.
На цей вечір Ізі "позичила" у богині амулет Хризіс. Натомість "звірила" Афродіті медальку з ягнятком, бо Стробус нагадав пам'ятати про раду Аврелія і "не викликати зайвих запитань".
Ізі почувала себе неспокійно й ніяково. Але послухала.
Сивий присмерк стирав контури й кольори... Одна по одній розсвічувались зорі, немов у небесному садку розквітали світляні квіти... Вода озера ароматично дихала освіжуючою прохолодою...
А невтомні цикади творили мережане тло для тихого шепотіння легеньких хвиль, обвитих серпанком сріблястої імли...