Говорили, що Штраус цією оперою переміг Вагнера і що на подібне запитання він відповідав: "Можливо, це є крок уперед порівняно з Вагнером". Але відомо, що вагнеріанці з Байретського театру негативно поставилися до опери. На питання, чи чули вони "Саломею", одна із співачок відповіла: "Я не торкаюся бруду".
Опера "Саломея" була сенсацією в музичному світі, і на репетиціях в Дрездені відбувалися бурхливі і скандальні сцени. Перша виконавиця заголовної ролі після третього спектаклю відмовилася від подальших виступів. У той час
Ромен Роллан пише Ріхарду Штраусу: "...Чи то правда, що цензура заборонила її в Німеччині? Скажіть мені, чи то правда, що "Саломея" буде поставлена в Італії, де і коли? Мені відомо, що багато хто з серйозних паризьких критиків цікавиться цим і хотів би поїхати на прем'єру".
Це відповідало дійсності: прем'єра була призначена на грудень 1906 року. Міланська преса писала: "Головною виконавицею в новій опері Ріхарда Штрауса у театрі "Ла Скала" може і повинна бути не хто інша, як Соломія Кру1 шельницька — прекрасна натхненниця "Саломеї", актри-са-співачка, яка виявляє таку силу мистецтва і такий своєрідний дар інтерпретації театральних персонажів.
Сьогодні, після десяти років артистичної кар'єри, Соломія Крушельницька, безперечно, є найвидатнішим і най-популярнішим драматичним сопрано нашого часу.
Віртуозна вокалістка, вона водночас нероздільно панує на сцені, а створені нею оперні постаті — це справжня школа для молодих артисток, що прагнуть до серйозного навчання.
Природжений музикант, Соломія Крушельницька затьмарила всіх інших виконавиць опери Вагнера, де вона грає напрочуд упевнено і з справжнім аристократизмом. Гідним подиву є те, що після "Валькірії" вона вільно співає у "Ло-релеї", після "Мефістофеля" — в "Мадам Баттерфляй", після "Трістана і Ізольди" — в "Адріані Лекуврер", "Аїді" чи "Саломеї" і навіть не помічає цих змін, цілком поринаючи у створений нею самою чарівний світ співу і гри.
Найбільші театри світу сперечаються за право приймати у себе видатну артистку. Природно, що і в "Ла Скала" не могли вчинити інакше, як запросити кращу серед кращих для участі в новій великій події у світі мистецтва".
Про враження, яке викликала ця опера у непересічного глядача, найкраще написав Ромен Роллан у своєму листі до композитора. Даючи блискучий аналіз самому творові, він в обережних словах щиро висловлює не тільки свою думку, але й розвиває свій погляд на роль художника в суспільстві. Він прослухав оперу три рази і тільки тоді висповідався. "Я до Вас досі не заходив, бо після першої вистави "Саломеї" мене охопили такі різноманітні і бурхливі почуття, що мені не хотілося говорити з Вами, не прослухавши оперу ще раз. Я навіть питав себе, чи варто говорити взагалі. Ніяка критика не може навчити такого майстра і такого свідомого митця, як Ви. Але оскільки
Ви цікавилися моєю думкою, я вирішив повідомити Вам мої дружні міркування і прошу Вас поставитися до них поблажливо.
Ваш твір подібний до метеора, сила і яскравість якого вражає всіх, навіть тих, кому він не подобається. Він полонив навіть людей, які відчувають до нього вроджену антипатію. Я бачив одного відомого музиканта, який ненавидів цю річ і все-таки прийшов її слухати третій або четвертий раз: він не міг від неї відчепитися, він буркотів, але він був зачарований. Гадаю, що нема більш яскравого доказу Вашої сили.
Дозвольте мені тепер висловити жаль, що свої сили Ви витрачаєте на посередній текст. "Саломея" Оскара Уайльда не варта Вас. Я не хочу бути несправедливим до цієї речі і приректи її до розряду звичайних лібретто, на які пишуться сучасні опери... У більшості випадків це тільки торжествуючі нісенітниці... або снотворний символізм...
Саломея Уайльда і всі, хто її оточує, за винятком цього звіра Іоканаана,— істоти недужі, істеричні, брудні і алкоголіки, від яких несе великосвітською надушеною розбещеністю. І яким би чином Ви не переробляли сюжет, в сто разів більше насичували, оточували шекспірівською атмосферою, які б благородні інтонації не надавали Ви "Са-ломеї" — Ви виходите за межі сюжету, але не можете заставити забути його.
Боюся (вибачте мені, коли я помиляюся), Ви зачаровані німецькою декадентською літературою. Які б не були таланти цих поетів (не хочу називати їх імен), між ними і Вами та різниця, яка існує між артистами великими (або знаменитими) в даний час (питання моди) і артистом, який є і може бути великим в усі часи.
Звичайно, треба йти в ногу зі своїм часом і відображувати пристрасті свого часу. Але хіба Шекспіра не можна вважати нашим сучасником? Хіба він не більший сучасник від Уайльда або йому подібних? Я говорю про Шекспіра тому, що, слухаючи "Саломею", я думав про нього. Ви вклали в неї таку силу шаленої пристрасті, якої вистачило б на "Короля Ліра"...
Вас більш за все притягує вияв сили. Мене також. І все-таки не забагато зневажайте ту силу, яка діє благотворно. Є сили, які спопеляють. Є сили, які створюють, які говорять про любов і навіюють її. В "Домашній симфонії", в "Смерті і Просвітленні", у "Житті героя" — ці благотворні сили наявні. В "Саломеї" ж вони відсутні, як мені здається, не дивлячися на страждання, які ви намагаєтеся відчути і викликати до своєї злощасної героїні. Бережітеся Ваших поетів: вони не володіють тією владою, яка здатна викликати симпатію і яка притаманна великим творцям і робить їх твори довговічними... Бувають, безумовно, творці, які викликають один захват. Але лише ті, які викликають одночасно і захоплення і любов, набувають світового значення. Бетховен великий і доступний усім, бо своєю казковою силою він породжує добро.
...Ви полонили сучасну Європу. Тепер виходьте за межі Європи, підніметеся над нею. В сучасному європейському суспільстві віє духом декадентства і самогубства ...намагайтеся триматися далі від цього. Нехай те, чому судилося вмерти, вмирає..."
Пророчі рядки, могутній розум! Ромен Роллан один із перших віддав шану російській революції і один із перших зрозумів усю суспільну небезпеку декадентства.
Такою була опера, яку мав підготувати до прем'єри в міланському "Ла Скала" Артуро Тосканіні. Партнерами Соломії Крушельницької мусили стати Джузеппе Баргатті і Рембо. Блискуча вокальна підготовка Соломії настільки полегшила їй роботу над цією незвичною роллю, що сам Артуро Тосканіні просив її не перевтомлюватися, берегти себе і взагалі не співати під час репетицій. Він дозволяв їй сидіти на сцені і лише позначати у власній партитурі вступи до сольних партій і хорових. Тосканіні, цей фантастичний інтерпретатор величезної партитури, провів загалом близько сорока репетицій. І от коли підготовка до вистави була майже закінчена, всі довідалися, що Турін відкупив у композитора право першої постановки опери в Італії. Причому Штраус сам мав диригувати на турінській прем'єрі. Тосканіні їде в Берлін, він просить композитора дозволити першу виставу в Мілані. Штраус відмовляється, натякаючи в розмові, що аби Мілан заплатив йому більше, тоді він, може, й передумає. Порядний, відданий мистецтву Тосканіні вибухнув страшенним гнівом. На прощання він не втримав роздратування і сказав, що перед Штраусом-композитором він знімає капелюха, а перед Штраусом-людиною одягає десять.