Робота знов поглинула його, і хоча в листах того часу він все ще сварить публіку, але між іншим вказує місце (Брешія) і час повторної прем'єри опери. Свого лібрет-тиста Луїджі Ілліку вже в лютому він повідомляє: "Дорогий Ілліка, гіркота і розчарування все ще пригнічують мене. Але це швидко пройде. Усе міланське віроломство показало себе до кінця! Якої помилки припустились. Досі не можу зрозуміти, як це сталося... підлі свині-кретини без серця і почуттів". І через день: "Ось уже другий день я даю лад 2-му актові. Перший уже закінчено. І, безумовно, опера буде поставлена в Брешії наприкінці травня".
Здавалося б, усе вирішено, але сумніви і невпевненість діймають композитора. Як завжди в таких випадках, він шукає причину у власному творі. І ще — в ризикованому, як йому видається, виборі співачки на головну роль. Але що вдієш — Розіна Сторкіо поїхала на гастролі в Америку і там готує мадам Баттерфляй за новою партитурою. Пуччіні пише їй про хід своїх справ удома, і ці його листи сповнені смутку і тривоги: "Дорога Розіно, сьогодні я їду звідси до Брешії, хай допоможе мені бог! Я стільки думаю про Вас! Весь час уявляю Вас у витончених позах і в костюмі Баттерфляй! І знову чую Ваш ніжний голосок, який так зачіпає моє серце. Може, в цю хвилину Ви там на репетиції! Як би мені хотілося бути поруч з Вами".
Тим часом у Брешії почалися репетиції з оркестром, і тон листів Пуччіні різко міняється. Він пише Джуліо Рікорді: "Протагоністка Соломія Крушельницька, напевно, менш виразна, ніж Сторкієтта, зате у неї кращий голос, а також граціозність і відчуття". Минуло ще кілька днів, і він сповіщає: "Репетиції проходять успішно... Крушельницька співає чудово, а крім того, їй ніколи не бракує любові та грації для виконання ролі..."
Настав день прем'єри — 28 травня 1904 року. Баттерфляй мала або воскреснути, або зникнути назавжди з оперної сцени.
Сказати, що театр був переповнений — значить нічого не сказати. Люди стояли в проходах гальорки, у відкритих дверях партеру, чергували біля входу в театр, чекаючи неможливого випадку. Якщо тремтячий і переляканий композитор обливався холодним потом за кулісами, то що мала відчувати співачка, від якої зараз залежало все!
Так, глядачів було багато, але скільки серед них було друзів Пуччіні? Від Мілана до Брешії не вельми й далеко, і чи не половина присутніх у залі були свідками провалу "Баттерфляй" у "Ла Скала". Вони з'явилися зовсім не для того, щоб вітати вже один раз освистаного ними композитора... Тим більше, що напруження навколо "Мадам Баттерфляй" не спадало, а короткий термін, за який композитор переписав оперу, дратував навіть друзів...
Усе це не було таємницею для Соломії, як і те, що допомогти композиторові сьогодні могла тільки вона. Зусиллям волі вона відкинула геть усі емоції — крім однієї, яка допомагала їй відчути роль і обставини дії в опері.
Будь-яких глядачів Соломія не боялася ще з тих далеких тепер львівських часів, коли, захоплена любов'ю до ролі, вона змогла привернути до себе увагу залу і утримати її протягом усього спектаклю. Пристрасна сила створюваного нею поля тяжіння, надихаюче відчуття тиші і напружених струмів, що виходили з залу, навчили її того таємничого, а скоріше інтуїтивного володіння увагою, яке майже ніколи не піддається усвідомленню й словесно вираженому розумінню, але яке спонукає артиста безперестанно прагнути до його повторення.
Поява Соломії Крушельницької в ролі Баттерфляй була така несподівана для меломанів, така невідповідна до уявлення про оперне амплуа співачки, що в залі вмить запанувала тиша. Для початку вже це було добре...
Ні! Прекрасно! Тиша заспокоїла глядача, дала співачці можливість заглибитися в роль і зачарувати зал. Публіка повірила їй!..
Після першої ж арії Баттерфляй вибухнули оплески... І зараз же припинилися — ніхто не хотів порушувати навіяні чари.
...Коли спектакль закінчився, натхненна і окрилена успіхом співачка ледве розшукала композитора. Пуччіні, все ще не вірячи оваціям, прикипів до куліс, і Соломії силою довелося виштовхати його на сцену.
Успіх був більший, ніж можна було собі уявити. Крушельницька разом із композитором виходили на біс сімнадцять разів. Незабаром Пуччіні напише Луїджі Ілліці: "В Брешії все йде блискуче!"
Преса рясніла відгуками і рецензіями на оперу. Музичні критики запевняли, що композитор має бути незмірно вдячним "іноземній виконавиці". І Пуччіні був вдячний їй протягом усього життя, тому що саме з того вечора, з тієї перемоги почався тріумфальний шлях "Мадам Баттерфляй" по оперних сценах планети.
В цій ролі Соломія Крушельницька виступала в усіх найкращих театрах Європи і Америки. Часом до її турне приєднувався і композитор, й годі уявити, який ентузіазм у залі викликала ця пара — високий, вродливий мужчина і струнка, прегарна жінка з величезними зеленкуватими очима.
"Ми не помилилися,— писали газети,— вважаючи, що Соломія Крушельницька стане справжнім відкриттям для нашої публіки. І справді, вона зачарувала всіх глядачів своїм блискучим голосом, неперевершеним ефектом майстерного співу. В цій важкій партії вона показала себе гідною своєї великої слави".
Повернувшись додому, щасливий композитор написав на своєму портреті . "Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй. Джакомо Пуччіні. Toppe дель Лаго, 1904".
Джорджо Панасольє, італійський письменник, свідчить, що після сотої вистави Соломія сказала Пуччіні, якому вона знов повернула радість успіху і віру в своє мистецтво: "Сто вечорів Баттерфляй... тепер — годі!" І віддала йому свою, вже освячену славою партитуру.
Розділ IV
ПЕР РІКОРДІ . Артуро Тосканіні, як музикант, був вимогливим до себе і не дуже приязним до співаків, особливо тих, для кого показний бік мистецтва становив найголовніше, заради чого вони дозволяли собі бути нещирими з самим мистецтвом. Коли його робота співака задовольняла, він мовчав, коли ні — вимагав. Хвалив у надзвичайно рідких випадках. Дуже точним у висвітленні ставлення Тосканіні до співаків був Шаляпін. У своїх спогадах про репетиції з диригентом (у 1900 році Федір Шаляпін був запрошений міланським "Ла Скала" співати Мефістофеля в опері Бойто) він писав: "Диригент Тосканіні — молодий чоловік, який розмовляв невиразним хрипким голосом,— сказав мені, що тут раніше була церква в ім'я "Мадонни делла Скала", потім церкву переробили в театр. Я дуже здивувався — в Росії перетворення одного храму в інший було б неможливим.