Соломія відмовилася з огляду на важку дорогу і негативне ставлення до ангажементу Фаусти Креспі.
— Я не раджу, вам, Соломеа, підписувати угоду,— зауважила досить холодно.— Я остерігаю вас ще й тому, що не можу брати на себе відповідальність за важку подорож і тривале перебування в тих краях.
Імпресаріо Лаллоні та агент Дебберс докладали усіх зусиль, щоб змусити її дати згоду, але за своїм власним переконанням і порадою Фаусти Креспі Соломія відповіла твердим і категоричним "ні". І от за чотири дні до від'їзду трупи важко захворіла оперна співачка Де Нунджо, поставивши під загрозу усе турне. Тоді імпресаріо та агент знову звернулися до Соломії, запропонувавши їй вищий оклад та інші блага. Оскільки Соломія була доброю приятелькою синьйора та синьйори Лаллоні, вона не могла покинути їх в такому скрутному становищі і дала згоду.
Щодо прибутків ангажемент видався досить вдалим, їй оплачували п'ятимісячні гастролі, перебування в дорозі і два місця у першому класі для Соломії та її сестри, крім того, вона обумовила не більше десяти виступів у місяць.
Незабаром разом з Оленою вони виїхали до Парижа, а з порту Кале пароплавом до Чілі. Перші дні на морі сестри почували себе досить погано, але завдяки дружнім піклуванням синьйори Лаллоні з часом акліматизувалися. Пізніше вони навіть раділи подорожі і здебільшого, якщо дозволяла погода, перебували на палубі.
Не обійшлося і без залицянь. Дівчата трималися осторонь веселих компаній. Це допомагало, але не дуже. У Соломію закохувалися скрізь, де вона з'являлася, і незабаром біля неї наполегливо увивався власник величезного маєтку в Південній Америці Гвідо Макароні, виходець з Італії. Через п'ять днів їхнього плавання він уже запропонував їй руку і серце. Соломія була вельми обережна.
— Бачте, пане...
— Гвідо Макароні!
— Бачте, пане Гвідо Макароні, я маю... я хворію... Італієць здивовано дивиться на сильну струнку постать
Соломії, потім здивовано переводить погляд на Олену. Оленка не витримує, пирскає сміхом...
— Вона не тілом хвора... вона співати любить, а то, знаєте, то така хвороба, що з нею не жарт.
— Нехай мене пані не морочить,— нарешті буркає він,— хіба то хвороба? Мені сказали, що пані оперна співачка...
— Отож-бо воно й є,— багатозначно глянувши на нього, кинула Соломія.
— Дурниця,— поблажливо махнув рукою пан Гвідо,— це навіть цікаво, наскільки я знаю, такої дружини ніхто не мав би з моїх сусідів.
Дівчата мовчать, роблячи вигляд, що заклопотані спогляданням моря. Панові Гвідо дуже хочеться позбавитися товариства Оленки, і він пропонує:
— Може, підемо, панно Саломея, до дансінгу?.. Соломія з щирістю, на яку була тільки здатна, дивлячись
йому у вічі, прошепотіла:
— Я воліла б бути зараз у трюмі...
Збитий її чаруючим поглядом із пантелику, Гвідо Макароні не второпав:
— В трюмі? Але ж, ласкава пані! Хто ж там витримає... і, крім того, там повно емігрантів...
— Емігрантів?— перепитала, і поки вона повільно вимовляла це слово, в уяві її постав страшний краківський залізничний вокзал. Вона ще мент постояла, а потім, не сказавши жодного слова, відійшла від Оленки і італійця.
Оленка, зрозумівши вчинок Соломії як продовження гри, промовчала.
За якийсь час, позбувшись товариства італійця, Олена пішла шукати Соломію... Та Соломія зникла. Олена шукала її на палубі — ніхто не бачив. Знайшли Соломію в трюмі. Вона сиділа серед тих "брудних мандрівних птахів"— емігрантів і співала для них, а вони слухали, дивилися на таку вродливу землячку, наче на омріяну свою долю.
Згодом пароплав кинув якір у порту Вальпараісо. Вже сидячи у фіакрі, який мав відвезти їх на вокзал, звідки вони повинні були їхати до Сант-Яго, Соломія побачила нерівний потічок емігрантів, що, оточений поліцією, несміло спускався по трапу.
— Дивись, Оленко,— сказала вона сестрі,—це й наша доля!
Сезон почався вдало. Соломію вітали пристрасно і гаряче. Вона, як завжди, старанно опрацьовувала свій репертуар, ведучи майже відлюдницький спосіб життя. Готель, ранкові прогулянки, вправи, сцена... Ніяких товариських гулянок, крім гостинних банкетів для артистів, де не бути неґречно, та тільки до дев'ятої години вечора...
По силі таланту з нею ніхто не міг стати поруч. "...її незрівнянної краси лірико-драматичне сопрано діапазоном майже в три октави було унікальним явищем в світовому оперному мистецтві",— писали про той період її творчості критики.
П'ять місяців триває в 1897 році тріумф української співачки в Сант-Яго. Гастролі закінчилися у жовтні великим бенефісом. За чілійським звичаєм на знак найвищої пошани і почестей в театрі випустили білих голубів. Газети, зокрема "Ель Арте", багато приділяли уваги не баченій досі грі актриси.
У ті роки створювалася і громадська думка про Соломію Крушельницьку. Народ по-справжньому пишався своєю дочкою, як тією музичною силою, яку породила українська земля. Павлик — її ласкавий опікун і палкий прихильник таланту — так писав до Драгоманова ще в 1894 році: "Та зверніть Ви увагу на ту людину, котра гаряче бажає познакомитися з Вами і служити нашій справі. Окрім величезного артистичного таланту... це дійсно чудо якесь між русинками. В Львові я переконався, що вона вже тепер здобула собі благодатний культурний вплив на русинів загалом, і то в поступовому, майже радикальному напрямку, і чим більше ми попрацюємо над її духовним розвитком, тим більшим той вплив буде. Ось де наш інтерес. Вірте мені, що та молода людина відіграє велику роль між русинами, коли ще не далі. Вона є величезна психологічна сила. Я щось таке бачу вперше в життю".
Взимку Соломія знову приїздить у Парму для участі в опері Пуччіні "Богема". Перед цим співачку запросили в Бергамо співати на святі, котре влаштовувалося на сторіччі з дня народження композитора Доніцетті. Голос Крушельницької справив на всіх таке враження, що комітет по влаштуванню роковин нагородив чужинку ювілейною медаллю. Отже, італійські любителі опери вже знали молоду співачку, і ще на початку її виступів пармська газета писала: "Голос її дивовижно гнучкий, звуки ніжні і водночас міцні, інтонація вельми драматична, фразування вражає експресією і силою впливу, а вимова досконалою вірністю. Всі ці якості притаманні молодій артистці, що колись дебютувала в Кремоні і вже записала до свого активу блискучі успіхи в американських театрах і у Трієсті, а тепер готується пожинати нові лаври у Пармі".