Йому вдалося втекти і виїхати до Парижа. Кипуча натура революціонера і за кордоном не заспокоюється. Коли в 1875 році в маленькій Герцеговіні вибухнуло повстання проти турків, Степняк-Кравчинський став до лав повсталих. Згодом він повертається в Росію, щоб підняти повстання на Уралі, але, побувавши на місцях, зрозумів, що це неможливо, і повернувся до Женеви. Тут він бере участь у громадському і політичному житті, видає журнал і пише статті про російських революціонерів.
До нього надходить звістка про жорстокість петербурзького шефа жандармів Мезенцева, який люто розправлявся з революційною молоддю. Сергій Михайлович нелегально прибув до Петербурга, на вулиці серед білого дня заколов кинджалом ненависного ката і зник за кордоном.
Російська поліція вимагає видачі Кравчинського, тоді він переїздить до Італії. У 1882 році видає в Мілані свою знамениту книжку "Підпільна Росія". Цю книгу 1893 року Павлик і посилає Соломії Крушельницькій, вважаючи своїм обов'язком познайомити молоду артистку із сучасними революціонерами.
Послав він Соломії також і книжку відомого американського журналіста Кеннана "Сибір". Історія появи цієї книги пов'язана із Степняком-Кравчинським. Слід сказати, що "Підпільна Росія" багатьма за кордоном була сприйнята з недовірою, дехто вважав, що там багато перебільшень. Одним із таких скептиків був Кеннан. Він виступив у пресі, твердячи, що не все так погано в Росії, як про це оповідають Кропоткін і Степняк-Кравчинський. На сторінках "Тайме" Степняк-Кравчинський запропонував Кеннану самому поїхати і подивитися. Журналіст прийняв виклик і поїхав. Про те, що йому довелося побачити, він написав у своїй книзі "Сибір".
"Тепер читаю "Сибір" Кеннана,— писала Павликові Соломія,— та на ту сваволю тих урядників російських і тих всіх псів царських губернаторів і т. д. не можу надивуватися, що іменно щось подібне може існувати в цивілізованім світі".
Пізніше Соломія дізналася, що Павлик підтримував постійний зв'язок із Драгомановим і був посередником між політичною еміграцією, наддніпрянськими революціо-нерами-народниками та Драгомановим. Від нього мав Павлик гроші на утримання конспіративної квартири у Львові для потреб емігрантів, що прибували з Росії. Згодом Соломії стало відомо про неодноразове ув'язнення Павлика. Перший раз його заарештували разом із політичними емігрантами з Росії, і він перебував в ув'язненні два з половиною місяці. Потім Павлика заарештовують удруге, з Франком. їх звинуватили у зв'язках із закордонним соціалістичним центром і в підготовці повалення австрійського уряду революційним шляхом. Був відкритий судовий процес. Франко пізніше згадував: "Безтолковий процес, котрий упав на мене, як серед вулиці цегла на голову, і котрий скінчився моїм засудженням, хоч за моєю душею не було і тіні гріха, який мені закидували (ані тай-них товариств, ані соціалізму; я був соціалістом по симпатії, як мужик, але далекий був від розуміння, що таке соціалізм науковий),— був для мене страшною і тяжкою пробою". Преса "як москвофільська, так народовська і польська, обкидали болотом молодих соціалістів. Москвофільська преса займалася доносами і виказувала поліції, в кого треба робити труси і чого шукати". А реакційна польська преса, за свідченням Франка, закликала австрійський уряд "вішати винуватих русинів, не дожидаючи, чи покажуться вони справді винуватими".
У Львові на той час був створений робітничий комітет, який ставив своїм завданням пропаганду ідей соціалізму легальним шляхом. Павлик-пропагандист бував у робітничому середовищі, виступав у робітничій пресі, створював перші робітничі гуртки, для яких він і Франко перекладали праці Маркса і Енгельса. По смерті Маркса Павлик пише некролог, в якому тлумачить лозунги великого комуніста стосовно галицьких умов. Він пояснює трудящим, що їх ворогом є не окремі національності, а визискувачі всіх національностей — панівна українська верхівка, так само як і польська та єврейська.
Пізніше він закликатиме відрізняти російський народ від російського уряду. Напише одну із кращих своїх робіт "Про русько-українські народні читальні". До речі, це та сама перша робота, яку він послав Соломії Крушельни-цькій. З неї вона почала свої суспільні студії у Павлика.
У цій роботі Павлик підкреслював величезне значення російської літератури для розвитку революційно-демократичного руху в Галичині.
Багато років Павлик тягнув на собі усю роботу, зв'язану з виданням газет "Хлібороб", "Народ", "Громадський голос". Він навіть жив у тій самій кімнаті, де була і редакція, щоб зекономити кошти. Якось він писав Соломії, що навчив свою матір відправляти пошту, бо цілий день не може виходити з хати через відвідувачів. Ті відвідувачі і шукачі правди сунулися майже цілий день, а мати в розмовах із ними не могла дати ради. Отже, поділили обов'язки. Дуже багато допомагала Павликові його красуня сестра Ганна. Жінка, яка на все життя зберегла срібно-чисте почуття, викликане особою Франка. Соломія вельми поважала її.
Віра Засулич віддавала належне великій праці трудівника з Галичини. Маючи високу думку про його газету "Хлібороб", вона писала до нього: "Русской молодежи очень небесполезно будет познакомиться с Вашими изданиями. Прекрасная газета Ваш "Хлебороб". Плеханов усердно читает ее, говорит, что ему никогда не случалось видеть вообще такого хорошего издания для крестьян".
Соломія ще не здатна оцінити газету як суспільна діячка, але її думка в основному співпадає з оцінкою Віри Засулич. "Ваш "Хлібороб" дуже мене забавляє вже хоч би через те, що писаний живущою бесідою, зі всіма приповідками і спеціялами, якими бесідує наш народ".
Павлик учив Соломію орієнтуватися в найважливіших політичних та інших питаннях сучасності, пропонував їй список авторів, яких, на його думку, необхідно було їй прочитати...
Ще не раз у листах Соломії траплятимуться слова: "Я прочитала". Вона читала Каутського, Ібсена, історію Савонароли, Бруно. Перелік авторів, тільки тих, що були в листах... Але, певно, коли вона бувала у Львові і зустрічалася з Павликом, він приносив їй і дещо інше, адже багато нелегальної літератури проходило саме через руки Павлика. Напевно, щось потрапляло і до Соломії... Саме до Павлика приїздила Ліліан Буль у справі перепровадження нелегальної літератури в Росію через Галичину. Ліліан Буль тоді ще не була автором славного "Овода" — Ліліан Войнич...