Крушельницька розуміла, що вже Пері намагався створити ту музикальну форму, яку тепер називають речитативом. Вона не тільки вивчала історію світової музики, а й намагалася знайти місце в цьому розвиткові всьому тому, що знала про свою рідну музику. Від цих знань і почуття образи виходив досить жорстокий, та справедливий вирок. З "болем в серці" вона писала: "...Наші галицькі композитори — то велика мізерія... Фантазії в них не знайдете ні на макове зерня... Але правду сказати, де у нас є можливість студіювати музику, чи маємо професорів, чи бібліотеку? Якби не те, що наш народ зроду співучий, то ми б і на крок не посунулися в тому напрямі". Добре вивчивши музику Вагнера, вона вважала М. В. Лисенка дуже близьким німецькому композиторові і називала його "українським Вагнером".
Соломія на той час цікавилася також хоровим співом і російською музикою, зокрема простудіювала книгу Ро-зумовського "Церковні співи у Росії" і виписала звідти слова Гектора Берліоза про православний хор у Москві, в якому було багато співаків з України. "В цьому хорі трапляються незнані нами баси, які опускаються до контрля нижче тонів, які входять у п'ятилінійну рамку ключа фа. Порівняти хорове виконання у Сікстинській капелі в Римі з цими дивними співаками все одно, що порівняти нещасну маленьку трупу тренькачів третьосортного театру з оркестром Паризької консерваторії.
Дія, яку справляє на нервових людей музика, що виконує цей хор, невідпорна. При цих неможливих акцентах відчуваєте, що вами опановує нервовий стан, який завдає болю і який не знаєш, як перемогти. Я кілька разів у таких випадках намагався бути спокійним, напружуючи силу волі, але ніколи не міг цього осягнути. Устав грецької церкви забороняє використовування в її храмах музичних інструментів, і в тому числі органів. Отже, російські співаки співають без музичного супроводу". О, як хотілося Соломії побувати в Росії і послухати її хори, її оперу!
Всі ці знання вона здобувала, незважаючи на щоденні годинні вправи у інтонації, по годині ще йшло на вивчення трелі і важких пасажів, на знайомство з літературою. По обіді вона вивчала теорію звуку і простого контрапункту... Лише трохи, щоб не стомитися, грала на фортепіано і займалася композицією.
Вечорами вона ніколи не нехтувала можливістю піти в Міланську оперу, де поведінка публіки часто видавалась їй за приступи гострого психозу. Відвідувала і концертний зал. Одного разу Соломія слухала "Стабат матер" д'Асторга. Цей знаменитий твір справив на неї разюче враження. Хроматичні голоси басів звучали в ній після цього ще кілька днів. Зрозумівши, що вона не заспокоїться, доки не зрозуміє тривогу, яку вони в ній викликали, Соломія дістала книжку про цього композитора. Там вона прочитала про його трагічну долю і відкрила для себе ще одну іпостась творчості.
Батько композитора, що виступив колись у Сіцілії проти іспанського панування, був страчений на очах дружини і сина. Дружина вмерла від жахливого видовища, а син втратив розум. На прохання графині Урсінії він був відданий у монастир Асторга, звідки, певно, походило його прізвище. Там, у тиші і спокої, до нього повернувся розун, і він став композитором.
Тепер Соломія зрозуміла, що оті похмурі баси, які наче мечем пронизують верхні голоси,— це той меч, що відрубав голову його батькові і пронизав серце юнакові...
Усе на цьому світі було переплетене в найсуперечливіший клубок, горе вигодовувало талант, щастя його глушило: геній створював твори, які породжували злочинців. Тож якими законами керується цей світ, де і в чому треба шукати істину і що для людини є добром, а що злом? Соломія пригадала Михайла Павлика, про якого їй багато розповідав Окуневський, і написала йому листа.
Розділ II
МИХАЙЛО ПАВЛИК. Щаслива та людина, яка на зорі свого життя зустріне когось розумного, доброго, хто в особистості, що тільки-но формується, відчує майбутнє, повірить у неї. Хто сам є носієм такої енергії, таких ідеалів, що здатні освітлювати ще темне і незбагнене життя, хто вміє виплекати людську душу. Зустріч з такою людиною важлива і бажана для кожного, але для людей обдарованих вона просто необхідна.
Соломії Крушельницькій пощастило.
Кожного дня, по студіях, Окуневський чекав на Соломію біля консерваторії і вони натхненно мандрували чудовими вулицями Львова. Якось видався спечний день і Окуневський запропонував "забігти на кавичку". Майже біля самих чемно відкритих дверей кав'ярні їх зупинила громадка Соломіїних подруг з консерваторії.
— Ах! Вітаємо паньство! Яка приємна зустріч!
— Але ж, панно Соломіє, яке щастя, що ми зустріли пана Окуневського! Ви тільки-но послухайте, що за неподобство — індійський законодавець Ману пише: "Причиною безчестя є жінка, причиною ворогування є жінка, причиною мирського існування є жінка — тому треба уникати жінок". Далі Тертуліан: "Жінко, ти повинна ходити в лахмітті, в смуткові, з очима, повними сліз каяття, щоб всі забули, що ти згубила рід людський". А далі ще гірше: "Хвала тобі, боже, господарю наш і володарю світу, що ти не народив мене жінкою!"
Дівчина скінчила читати. Запала якась незрозуміла тиша, всі ніби жартували, а сміятися нікому. Соломія запитально глянула в бік Окуневського, та, власне, всі на нього дивилися.
— Маконський собор у п'ятому віці,— неквапливо почав Окуневський,— довго дискутував на тему, чи має жінка душу. Душу за нею визнали більшістю тільки в один голос.
— Певно, то був предок пана Окуневського,— пожартувала Соломія, і всі засміялися. Вони були молодими, вільними, і та вся історія видавалася їм дурницею і нонсенсом.
Коли Соломія і Окуневський залишилися самі, вона раптом звернула увагу на людину, що зупинилася біля театральних афіш. То був чоловік невисокого зросту, середнього віку, в темнім костюмі.
— Хто це? — запитала Соломія, прощаючись з подругами.
— А,— жваво відізвався Окуневський,— то Павлик!
— Отой соціаліст? — здивувалася Соломія такій незавидній зовнішності знаменитого пропагандиста.
Чоловік повернувся до них обличчям, і їй впало у вічі його аж надто високе чоло.
— До речі,— чомусь з іронією сказав Окуневський,— він є майже єдиним поборником жіночої рівності в Галичині.