— Так,— озвалася збита з пантелику Соломія,— героїзм — це завжди всупереч... обставинам, часові, можливостям.
Від цих розмов Соломія втрачала спокій. Досі все здавалося усталеним, а тут раптом похитнулося...
Джемма поїхала, залишивши Соломії свою міланську адресу і відчуття непевності.
Весною Соломія закінчила консерваторію. їй було вручено диплом з відзнакою і медаль. Батько зі слізьми на очах читав у дипломі: "...Має всі дані, щоб стати окрасою навіть першорядної сцени. Обширної скалі дзвінкий і дуже симпатичний звук голосу її меццо-сопрано, освіта музична, високе почуття краси, принадна поверхність, сценічна постава, словом, усі прикмети, якими обдарувала її природа, заповідають їй в артистичному світі найкращу будучність".
Сестри, брат Антін, Олександр Мишуга, композитор Денис Січинський, Теофіл Окуневський здоровили її. Вперше вона мала у своїй дуже скромній кімнаті стільки квітів... Які вони були для неї дорогі, ті перші поздоровлення, поки що тільки близьких їй людей...
Львівський оперний театр запрошує Соломію Крушель-ницьку на сцену. Вона має дебютувати в ролі Леонори в опері "Фаворитка" Доніцетті.
У підготовці до Соломіїного дебюту взяла участь майже вся родина. Олена спеціально приїхала, щоб приготувати костюми, Юзя так само покинула родину, щоб вишити сукню для першої дії. Емілія та Марія мали виготовити штучні квіти, які виходили в них наче живі.
Старенька артистка Домбровська радила, яке потрібно вбрання, де купувати матеріал, і влаштувала повну репетицію всієї Соломіїної партії з допомогою режисера Камінського, який також багато прислугував Соломії в її перших кроках на сцені.
І хвилювалася Соломія, мучили її сумніви, і боялася поразки. Та знала, що має робити і як, а це додавало впевненості. Проглянула в бібліотеці книги з історії часу дії у "Фаворитці", потім вивчила костюми тієї епохи і прикинула, які з них будуть личити їй найбільше. Довго розмірковувала, які кольори найбільш відповідали б музиці і настрою кожної сцени. Коли вже задуми набули реальності, вона прискіпливо приглядалася, чи все відповідає потрібному. З першого і до останнього виступу свого Соломія користувалася тільки своїми, нею задуманими і під її керівництвом пошитими костюмами. Чи шили і вишивали їй рідні сестри, чи наймодніші паризькі майстри.
І настав день виступу. Досвідчені артисти, диригент і режисер, публіка були в захопленні. Родина — щаслива. Антін подарував їй того вечора маленьку золоту підківку — він так волів щастя своїй сестричці.
Наступного дня в газеті "Діло" з'явилася стаття про виставу: "Про п. Крушельницьку можемо по її першім виступі сказати совісно таке: голос видатний, отже, навіть для більшої сцени відповідний, свіжий, металічний, м'який, з прекрасною ліричною барвою, однако ж, як могли ми замітити, способний і до драматичних або героїчних партій..."
Соломія знала, яка то важлива якість голосу — "метал". Вона характеризує тембр, який часто називають основним багатством вокаліста: забарвленням звуку, колоритом, кольором голосу. Яскравий, сріблястий, дзвенить металом — так характеризують тембр гарних співаків.
Соломія добре пам'ятала прикмети визначного голосу. Це найперш висока співацька форманта, яка надає чаруючого сріблястого відтінку.
Знала вона, що тембр голосу залежить не тільки від обертонів, але й від вібрато. Вібрато великих співаків вирізнялися приємною ласкавою плавністю, справляли враження, наче плине струмінь.
Крім того, у вокальному світі має значення не тільки голосність, але й ціна, якою вона досягається. "Політність" голосу — це здатність звуку летіти вдалину, розходитися на велику відстань, та ще виділятися на тлі інших звуків, линути через оркестр.
Існують великі голоси, а от не політні; у маленькій кімнатці — це цар-голос, а на сцені його забиває ріденьке сопрано. Старі італійські маестро називали їх "фальшивий метал".
Соломії все це було відомо, і з огляду на це стаття була справедливою до неї. Та, пам'ятаючи розмови з Джеммою Беллінчіоні, пригадуючи недоліки у своєму виступі, Соломія розуміла, що причини їх у тому, на що вказувала італійська співачка.
Газета далі писала: "...Вибагливий критик міг ще досте-регти малу нерівність між долішнім і середнім регістром. Над вирівнянням тої хиби повинна дебютантка і її маестро щиро попрацювати. Вищі тони... видалися нам крихотку загострі, хоч припускаємо, що причиною гостроти була невишколеність голосу — звичайна хиба молодих артисток...
Вокалізація напрочуд ясна, через що сам спів набрав повноти і хорошого колориту. В тонах протяглих не могли ми ще дослухати відповідного крещендування і декрещен-дування. Воно недоставало і фразам. Суть то вимоги, які ставляться не до дебютанток, а до артисток. Але коли це робимо, се для того, що п. Крушельницька першим виступом своїм перескочила відразу дебютантизм з найкращими надіями на будучність. У сольних партіях і ансамблях, супроводжуваних хорами, голос п. Крушель-ницької пробивався відповідно завдяки своїй металічності і хорошій винятковій барві.
Не менш відповідною була гра дебютантки. Ми не могли не достерегти ані треми, ані якої-небудь неповоротності. Повернення було навіть сміле, а міміка жива і в границях естетики. До ефекту причинилися немало хороший вигляд, чудові костюми. Симпатії публіки знамену-валися рясними оплесками і викликуваннями".
А далі Соломія прочитала те, що мучило її після від'їзду Джемми і що сама вона вже досить ясно відчула. Ні, не дала їй Львівська консерваторія найвищої вокальної школи. А тільки найвища могла задовольнити Соломію.
Далі писалося от що: "...Поки на тій школі можна вже зупинитися і доложити трудів, щоб талант і дар свій вдосконалити дальшими совісними студіями". Певна річ, Соломія раділа похвалам, але вона мала занадто неспокійну душу, щоб задовольнитися лише цим. Знати більше, ніж знає, співати краще, ніж співає,— ось який урок винесла вона із вдалого дебюту. Вона вже досить опанувала професію, щоб свої успіхи оцінювати критично.
Як завжди — на пораду до брата, бо саме він став її найбільшим другом і однодумцем. Антонові не треба було довго пояснювати.