Журналістка цікавиться народними піснями України. Соломія виконує їх з незрівнянною майстерністю. її платівки із записами українських пісень, які випустила одна з американських фірм, можна вважати справжнім шедевром. Дарія запитує, чи має Італія, на її думку, багате джерело музичної фольклористики?
— Безсумнівно,— відповідає Крушельницька,— в кожній з італійських областей зустрічаються своєрідні народні мотиви.
— Такі, що можуть надихнути композитора? — питає Дарія.
— Саме так, надихнути,— продовжує Соломія,— підказати мелодію, яку митець повинен, однак, обробити і розвинути. Російська музика, музика Іспанії відзначаються особливою жвавістю, тому що збагатилися вони чистотою фольклорного джерела. Але це джерело настільки вміло оброблено, що було б неможливою справою поновити, скажімо, з музики Мусоргського або Гранадоса чистий первісний мотив. Він ніби кров, що живить складний організм. Між іншим, в Італії молоді композитори також натрапили на подібне потаємне джерело і користуються ним. Прийде час, і це дасть чудові плоди...
Соломія Крушельницька, яка може співати багатьма мовами і є також блискучою піаністкою, добре обізнана з творчістю молодих композиторів, говорить про них із щирою симпатією. Вона згадує старовинні італійські арії, які, на її думку — одні з найкращих у світі.
Вже час прощатися, але вони відчувають, як ще одне ім'я ось-ось має зірватися з уст.
— Тосканіні?
— Тосканіні,— підхоплює Соломія Крушельницька,— то найосвіченіший і найвидатніший диригент сучасності.
— Ви, мабуть, знаєте безліч цікавого про артистичне життя маестро?
— Я виграла з ним найважчі і найважливіші бойовища. Вагнер, Каталані, Штраус — ось віхи нашої важкої праці і наших перемог.
Так замислено, але без зітхань перегортає Соломія Крушельницька сторінки минулого. "Вона живе не лише спогадами. У своєму мовчанні вона залишається енергійною і діяльною: уважно стежить за становленням і розвитком нових течій у музиці, працює, співає і готується до концертів, які час від часу влаштовує.
Усі, хто мав щастя слухати її, можуть сказати, що одержали од неї найдорожчий подарунок. А те, що вона знає і цінує сучасних композиторів, є проявом не лише мовчазного схвалення, але і глибокої віри в їх творчий хист".
Цю розмову з великою співачкою колись записала Дарія Банфі-Малагуцці, і все, про що вона свідчить, збігається з характером і способом життя Соломії Крушельницької.
Над світом збираються хмари другої світової війни, в Італії посилюється фашистський терор.
Незабаром до Соломії доходять вісті, що Тітта Руффо, який на своє шістдесятиріччя захотів бути дома, заарештований. Усі культурні центри Європи сповіщають про це. Зусиллями чесних людей світу його ледь-ледь вирвали з лап фашистів.
Соломія не може більш витримувати обстановку репресій, але її Чезаре вже не встає, і вона доглядає безпомічного чоловіка.
Крушельницька ненавиділа фашизм, націоналізм. Вихована на революційно-демократичній літературі, маючи в житті таких учителів, як Франко, Павлик, Стефаник, вона не могла ні на хвилину скоритися мракобіссю. Вона поділяла думки всіх передових людей часу і їх ставлення до "німецької революції". Томас Манн у листі до Альберта Ейнштейна писав з цього приводу:
"...Уся ця "німецька революція", на моє глибоке переконання — протиприродна і мерзотна. У неї немає жодної з тих якостей, якими справжні революції, навіть найкриваві-ші, завойовували симпатії світу. Вона по суті своїй не є "обурення", хоч би що говорили, хоч би що кричали її носії, а є ненависть, помста, підла пристрасть до вбивства і міщанська убогість душі. Нічого доброго з цього не буде, я впевнений абсолютно, ані для Німеччини, ані для світу, і те, що ми попереджали про сили, які принесли оце моральне і духовне нещастя, нам, безумовно, коли-небудь зарахується, так, нам, які, може бути, тут і загинуть".
...Соломія закінчувала свій життєвий шлях так само велично і гідно, як і пройшла по ньому. Звичка бути величною не покине її ніколи. їй стільки раз доводилося грати героїчне, що воно наче стало її другою натурою. Самотність лише підкреслювала цю рису.
Коли чоловік Соломії помирає, більш ніщо не тримає її в цій зчужілій країні. Вона спалює майже все дороге для неї листування і все, що їй не бажано було бачити в чужих руках. Потім заявляє, що хоче зробити чергову поїздку на батьківщину і, добившися дозволу, захопивши із собою лише необхідне, щоб не викликати підозри, виїжджає до Львова.
Крушельницька належала до того рідкісного типу людей свого часу, які не тільки свідомо ставилися до свого життя, але й реально уявляли собі свою суспільну цінність. Вона не могла жити між своїми, але ніхто не міг заборонити їй вмерти на своїй землі і не лише працею, але навіть смертю назавжди зв'язати своє ім'я з ім'ям народу... Бо поки існують їх імена, доти існує народ, який їх породив.
Говорячи про мистецькі заслуги і досягнення Крушельницької, вернемося ще раз до книги Рінальдо Корто-пассі "Повернення мадам Баттерфляй в рідне гніздо Toppe дель Лаго" і зосередимося на тих рядках, де автор порівнює Соломію Крушельницьку з Елеонорою Дузе.
"Той, хто колись назвав Крушельницьку оперною Дузе, відчув істину, яка, однак, потребує поглиблення — тим легше буде її з'ясувати, щоб довести очевидне усім тим, кому не доводилося чути ні магічної Елеонори, ні мужньої Саломеї. Тим, хто ліпить ідола з великої італійської актриси Дузе і, як ідола, ізолює її, щоб краще поклонятися їй, нетерплячий до порівнянь і співставлень, впертий в небажанні визнати, що одне божество може зрівнятися з іншим.
Передсуди, як і заяложені істини, важко викорінювати. Лише професійна і впливова критика, передусім та, що з моральної поваги до самої себе має право на таке почесне визначення — лише така критика, зваливши спочатку гори упереджених думок і вульгарних забобонів, зможе створити великий диптих сучасного драматичного і оперного театрів. Повернути цінність справжнім цінностям, викресливши із почесного списку чимало непрошених гостей, що користалися незаслуженою славою, змішавши тим самим в одну купу і золото, і позолоту.