Та повернімося в рік 1910, коли аргентінці святкували сторіччя Національного дня (Дня Незалежності). Соломія з'явилася на сцені "Театро ля Опера" з аргентінським прапором, одягнута в біле, оточена всіма акторами, з якими співала національний гімн.
Чезаре Річчіоні був тоді, як уже зазначалось, у Буенос-Айресі, і в червні Соломія вийшла за нього заміж. На скромне весілля прийшли найближчі друзі, серед них Негріта П'яцціні.
Річчіоні був старшим за Соломію на дванадцять років, перша його дружина померла. Чи мав він дітей, невідомо. Разом із ним у Віареджо мешкала його сестра.
У 1911 році Соломія приїздить на Україну на сторіччя з дня народження видатного українського поета Маркіяна Шашкевича. Тоді ж вона виступає з концертами у Львові, Чернівцях, Перемишлі...
Музично-театральний критик Степан Чарнецький про ці концерти говорив, що "про її спів не дасться, властиво, писати. її треба оспівувати".
За винятком двох-трьох італійських творів репертуар Крушельницької складався з українських народних пісень.
Рідні раділи наїздам Соломії й намагалися бути корисними їй. На той час і Емілія, і Марія повиходили заміж, незабаром одружився й Володимир.
Цьогорічний приїзд Соломії не в усьому їй вдався: по дорозі до Львова застудилася.
В купе разом із нею їхав якийсь молодик і всю дорогу пив коньяк, пропонував і Соломії. Вона дякувала і не вступала з ним у розмови, молодик відчиняв вікно, бо йому було гаряче, і оповідав їй весь час одну й ту ж історію про королеву Маргариту.
Розсмішити Соломію йому не вдалося, а відчинене вікно далося взнаки.
Оскільки Соломія ліків не вживала, то попросила Юзю зробити їй обливання. П'ять глечиків холодної води мала вилити Юзя на плечі і шию Соломії. Помітивши рухливість спинних м'язів сестри, Юзя зауважила про те вголос.
— Це моя таємниця,— засміялася Соломія,— я збільшую об'єм легенів за рахунок спинних м'язів...
Вона зустрічалася зі Стефаником і після його одруження та свого заміжжя. Занадто багато було у них спільного, щоб про все забути.
Зустрічі з рідними їй людьми допомагали Соломії переносити тягар життя на чужині. Але з 1911 року співачка постійно поселяється з чоловіком у Віареджо і залишається, як їй здається, в Італії назавжди.
Позаду був важкий і славний шлях боротьби і перемог, майже 60 оперних партій, всесвітня слава, яка не полишала її і тепер.
Треба додати, що крім згаданих прем'єр, Соломія Крушельницька співала ще у прем'єрах опери "Цецилія" Т. Монтефйоре та в опері В. Гнеккі "Кассандра".
Соломію запрошували для участі в прем'єрах майже до 1915 року, та вона почала уникати таких запрошень, бо відчувала, що не може віддавати себе "найважчому мистецтву", як того вимагали від неї її артистичне кредо і глибока совість. На її думку, оперне мистецтво вироджувалося, а старий репертуар уже перестав її хвилювати.
Протягом своєї майже чотирьохсотлітньої історії опера як мистецтво зазнала чимало злетів і падінь. Пророцтва про її неминучу загибель так ніколи й не справдились, але в кінці XIX і на початку XX століття на неї звалився ряд нищівних ударів. Криза оперної культури, яка особливо гострого характеру набрала в перші десятиріччя нового століття, була зумовлена в першу чергу соціальними і суспільними потрясіннями.
Головною темою буржуазного мистецтва раннього періоду було ствердження безмежних можливостей людського пізнання. Це стало засадою існування гуманістичних ідеалів, специфічною формою ствердження капіталістичних суспільних відносин, як "духовної квінтесенції епохи" (К. Маркс).
Але з кінця XIX століття капіталізм закінчує свій рух по висхідній, і на поверхню виступає його катастрофічно руйнівний для суспільного розвитку характер. Гострішають соціальні протиріччя; класові битви і революції, в яких активною суспільно-політичною силою виступає пролетаріат, потрясають Європу.
Для буржуазного суспільства настав час, за влучним висловом Пауля Тілліха, "зруйнованих символів". Соломія відчула це дуже точно, по збідненості оперного репертуару. Повернувшись до Італії, вона виконує в римському театрі "Констанца" головну жіночу роль у локальній прем'єрі опери Манчінеллі "Паоло і Франческа", й робота не принесла їй творчого задоволення. Повторення ж одного і того самого репертуару виснажливо діяло на неї, вона втрачала відчуття руху.
Але для прощання з оперною сценою доля подарувала їй ще одну прем'єру. В спогадах про Соломію Крушельницьку Гвідо Маротті пише: "Пізньої осені 1914 року я одержав листа від Вітторіо Гуї, в якому він за дорученням Ільдебранто Піцетті просив мене звернутися до Крушельницької (нас з'єднувала дружба з того часу, коли у вересні 1908 року я познайомився з нею в її першому будинку у Віареджо, на бульварі Манін, № 6) й умовити її виконати роль Федри на прем'єрі опери Піцетті, що мала відбутися наступної весни в "Ла Скала" під керуванням диригента Джіно Марінуцці. Вона відповіла листом, де між іншим писала: "Я маю лише бажання дізнатися, про що йдеться, і дати собі раду, адже я хотіла б якнайкраще допомогти в цій важкій справі Піцетті, від музики якого я завжди в захопленні. Ви знаєте, що я була першою виконавицею його творів; коли я виступаю з концертами, то завжди включаю до програми або виконую на біс його "Пастухів". Торік він був присутній на концерті у римському "Гранд-отелі" і може пригадати, як мені довелося тричі повторити цю чудову ліричну пісню за настійним і хвилюючим проханням Елеонори Дузе. Отже, попросіть Піцетті прислати мені партитуру "Федри", через тиждень я зможу дати відповідь". Вона відповіла позитивно і в лютому 1915 року з великим успіхом співала прем'єру "Федри" в міланському "Ла Скала". Це не буде її останній виступ на оперній сцені, але остання прем'єра... Вона ще буде співати до 1920 року: "Євгенія Онєгіна" та "Демона" в Монте-Карло, "Мадам Баттерфляй" у Лісабоні, "Лоенгріна" і "Лорелею" у Неаполі. Решту часу вона присвятить вивченню пісенного репертуару найрізноманітнішого походження. її репертуар у цій новій для неї галузі, якій вона віддалася з тонким розумінням, охоплював твори всіх віків і народів — класичні італійські, німецькі пісні, російські і французькі, українські народні пісні, якими вона закінчувала будь-який свій концерт протягом усієї своєї концертної діяльності. Становлення такої програми тривало до 1923 року.