I люди знову стали приходити до нього, радити, як швидше вилікуватися.
183. Щедрість у борг
У щедрого чоловіка бідак попрохав монету, але в того саме не було її, і він написав бідному розписку, що винен йому дві монети.
За кілька днів щедрий віддав їх бідакові.
184. Змагання в шляхетності
На базарі одного великого міста купець надибав вродливу рабиню і заплатив за неї шістдесят тисяч зуз.
Потім став шукати віслюка, на якому зміг би відвезти її додому, та ніде не знайшов. Воїн, що стояв поруч, запропонував купцеві свого віслюка.
Власник рабині, зрозумівши щедрість і шляхетність воїна, в свою чергу подарував рабиню йому і сказав, що ні грошей, ні рабині, ні віслюка воїн йому не винен.
185. Причина смутку
Якось один горожанин підніс цареві подарунок.
Але цар не втішився ним, а лише засмутився.
Його запитали, чим він журиться, і він відповів:
— Хоч би який коштовний дар я зробив тепер цьому чоловікові, він все одно вважатиме, що я просто йому віддячую. А через те цар завше перший мусить дарувати.
186. Більше нічого дарувати
Один музúка після вдалої гри попрохав правителя, щоб той подарував йому що-небудь, на чому можна було б їздити верхи.
Правитель подарував йому осла, верблюда, коня, мула, рабиню і при цьому додав:
— Якби можна було їздити верхи ще на чомусь, я тобі й те подарував би.
187. Сусіди
Один господар зайшов у скруту і змушений був продати свій будинок. Коли вони з покупцем домовилися про ціну, то господар запитав:
— А скільки ти мені доплатиш за те, що матимеш доброго сусіда?
— Де це видано, щоб платили за сусідство? — здивувався покупець.
Але господар сказав на це:
— Я тобі не продам будинку і вдесятеро дорожче, бо хто не вміє цінувати добрих і щедрих сусідів, нічого не вартий сам.
Сусід прочув про слова бідного господаря і дав йому трохи грошей, щоб той не продавав своєї хати і залишався жити на старому місці.
188. Не хотів розчаровувати
Цар вирушив із слугами в якусь недалеку поїздку. Раптом він згадав, що забув удома гроші. Тоді послав одного із слуг додому і звелів взяти дві тисячі зуз та повертатися.
По якімсь часі той повернувся та й ну дякувати цареві за гроші. Цар нічого йому не відповів, а пізніше розповідав друзям:
— Я послав його по гроші для себе, а він подумав, що я їх дарую йому. Я не хотів розчаровувати того посланця і залишив йому дві тисячі зуз.
189. В чому суть щедрості
Філософа запитали:
— В чому полягає справжня щедрість?
Він відповів:
— У тому, щоб поділитися з бідаком навіть останнім, і саме тоді, коли він потребує допомоги.
Розділ 8. Оповідки про скупих людей
190. Поет і скнара
Якось поет зустрів дуже скупого багача і спитався:
— Чому ти мене ніколи не запросиш у гості?
Багач відповів:
— Ти надто швидко їси. Не встигнеш пережувати один шматок, як уже берешся за другий.
Поет на це зауважив:
— Тобі, напевне, хочеться, щоб я після кожного шматка писав тобі оди і лише тоді брався за інший.
191. Фініки стали оливою
До одного скупого господаря завітав сусіда. Той саме їв фініки.
Побачивши гостя, він швидко накрив фініки, а потім і свою голову накидкою і сказав сусідові:
— Я застудився і змащую своє тіло оливою. Ти ж зачекай мене на вулиці, а я скоро до тебе вийду.
192. Щедрість скупого
Якось скнара приймав гостей. Він узяв кілька коржів, показав їх гостям і мовив:
— Люди кажуть, що мої коржі дуже маленькі, але чи знайдеться хоч один ненажера, що з'їв би цілого такого коржа?
Гості застидалися, ніхто з них не хотів здатися ненажерою і тому ніхто не з'їв цілого коржа.
193. Знайшов пояснення
Багатий, але скупий чоловік не давав милостині старцям і казав людям:
— Якби я подавав милостиню всім жебракам, то став би такий само бідний, як і вони.
194. Умовний знак
Одному скупому правителеві його придворні сказали:
— Нам би хотілося, щоб ми могли за певним твоїм знаком залишати тебе одного, як тільки наше товариство тобі набридне. Твій батько в таких випадках випускав із рук жезло, дід мав теж свою признаку. А яка нам від тебе буде прикмета?
Правитель відповів:
— А я в такому разі питатиму: що сьогодні приготували кухарі? I ви одразу мусите мене залишати.
195. Присоромив
Один скнара запросив до себе товариша. Коли той прийшов, господар мусив за звичаєм почастувати гостя, тож і поставив на стіл тарілку з фініками. Обоє заходилися їсти: з'їсть господар, з'їсть і гість.
Помітивши, що фініки кінчаються, господар озвався до гостя:
— Чи не соромно тобі щоразу з'їдати фінік слідом за мною? Ти повинен був їсти менше, адже я потратив на них гроші, які не так легко заробити.
196. Вимушена відмова
Скупий казав, приймаючи гостей:
— Хіба це суп, одні помиї! Бачить аллах, що сором частувати ним таких шановних гостей.
Гості після цього самі відмовлялися від учти.
197. Напоумлення
Скупий господар, помираючи, напоумлював сина:
— Живи так, ніби в шахи граєш: якомога менше віддавай свого і намагайся побільше взяти чужого.
198. Хто скупіший
Один дуже скупий багач прочув, що в сусідньому місті є хтось ще скупіший.
Захотілося йому познайомитися з ним. Отож він прийшов до нього в гості, щоб пересвідчитися, чи то правда, що люди говорять.
Коли він знайшов цього уславленого скнару, той надумав почастувати гостя. Пішов на базар, щоб купити оливи. Торговець, аби якнайдужче розхвалити товар, сказав про оливу, що вона чиста, як вода.
Скнара зміркував, що коли купець порівнює оливу до води, то вода краща, а в нього її повен міх.
Він повернувся додому і сказав своєму гостеві:
— Я хотів купити для тебе оливи, але торговець як хвалився нею, то порівняв її до води. Отже, вода краща.
I він налив гостеві кухоль води, яку зберігав у міху, додавши:
— Не турбуйся, пий, води для гостя в мене завжди вистачить.
Вражений гість зрозумів, що його господар таки найскупіший з-поміж усіх скупих.
199. Причина сварки
Люди почули, як двоє сусідів сварилися поміж собою, і прийшли втихомирити їх.
Запитали, через що вони зчепилися.
Один і відповів:
— Учора я з'їв м'ясо і кістки кинув біля свого порога, щоб люди бачили, як мені добре живеться, і не казали, що я скупий. Так мій сусіда вночі забрав ті кістки і поклав біля свого порога.