— Хоч як би поручник М'юр козирився, йому ніколи в світі не бути чоловіком Мейбл Дангем!
— Розумно сказано, Слідопите, бо я давно вже вирішив: моїм зятем будеш ти. Ще якби я був сам офіцером, то, може, М'юр міг би на щось сподіватися, але час і без того спорудив стіну поміж мною таС дочкою, і я не хочу," щоб мене розділяли з нею ще й офіцерські покої.
— Нехай Мейбл, сержанте, вибирає собі того, до кого вона серцем горнеться; вона ж така молоденька, така життєрадісна, і хай бог боронить, щоб із моєї вини хоч одна пушинка обтяжила її душу, що вся сповнена щастям і радощами.
— Ти з нею говорив відверто? — швидко й аж різко запитав сержант.
Слідопит був такий правдивий, що не міг відповісти заперечливо* на так прямо поставлене, запитання; однак попри все це він був ще й такий благородний, що повернув усе так, аби не накликати на Мейбл гніву батька, який (а це добре знав Слідопит) був дуже нестриманий, коли сердився.
— Так, ми були відверті одне з одним,— відповів Слідопит,— і хоч мені личко Мейбл, як і будь-кому, дуже миле, я в иім, сержанте, не побачив того, що підбадьорило б мене.
— Та невже це дівчисько посміло відмовити тобі — найкращому другові свого батька?! ,
Слідопит відвернувся, аби не виказати душевних страждань, які, він відчував, виказувало його обличчя,' і сказав тихим, але твердим голосом:
— Мейбл така добра, що не образить нікого, вона не скаже різкого слова й собаці. А втім, не так я запитував, сержанте/ щоб одержати рішучу відмову.
— А ти що, може, чекав, що моя дочка повіситься тобі на шию, навіть не знаючи твоїх справжніх намірів? Не була б вона дочкою своєї матері, якби так зробила, та й моєю теж! Дангеми не менше за королів люблять відвертість, проте чіплятися ні на кого вони не стануть. Доведеться, мабуть, самому взятися за діло, Слідопите, і відкладати я його не буду на довго: сьогодні ж увечері поговорю з нею від твого імені.
— Краще не треба, сержанте... Прошу тебе, не треба. Хай ми4 удвох з Мейбл, може, якось уладнаємо цю справу. Молоді дівчата — полохливі, як пташки: вони не люблять, щоб їх підганяли й балакали з ними суворо. Хай уже ми самі з Мейбл якось вирішимо цю справу...
— Гаразд, я згоден, друже, але тільки за умови, що ти даєш чесне слово при першій же нагоді прямо й відверто обговорити це діло з Мейбл.
— Я запитаю її, сержанте... обов'язково запитаю, тільки дай слово, що ти не будеш втручатися в цю справу... Так, я обіцяю запитати Мейбл, чи хоче вона піти за мене, хай би навіть на це запитання вона зареготала мені в вічі.
Сержант Дангем досить охоче погодився на це, бо він усе ще був глибоко переконаний у тому, що людина, котру вій сам так високо цінував і поважав,— має бути прийнятна і для його дочки. Сам він одружився із значно молодшою за себе і тому не вбачав, нічого незвичайного .в тому, що між Мейбл і Слідопитом була така велика різниця в роках. До гого ж, Мейбл так перевищувала свого батька освітою та вихованням, що він не міг навіть збагнути цього. Що ж, чи не найприкрішим у зіткненні освіченості з невіглаством, гонкого смаку — з несмаком, витонченості — Ї грубістю є саме те, що судити про ці високі якості найчастіше випадає тим, котрі не мають ніякого уявлення про них. Не був цілком здатний і сержант Дангем оцінити доччині смаки або хоч приблизно уявити собі її почуття, які частіше підкоряються непідвладним пориванням та пристрастям, аніж тверезим розумуванням. Проте, оцінюючи Слідопитові шанси, паш достойний вояка не так уже й помилявся, як це може.на перший погляд здатися. Знаючи краще за.інших усі безперечні чесноти цієї людини — її правдивість, вірність своїм принципам, відвагу, самовідданість, безкорисливість,— сержант мав багато підстав гадати, що такі якості неодмінно зворушать за слушної нагоди серце хоч якої жінки; він тільки глибоко помилявся, коли гадав, ніби його дочка якось інтуїтивно може збагнути всі ті чесноти, які він сам роками виявляв у розвідникові в бесідах і різних пригодах.
Спускаючись із горба до берега, Слідопит і його друг не припиняли розмови, в якій сержант усе переконував провідника, ніби боязкість і тільки боязкість перешкодила йому добитися успіху в дівчини і що наполегливість обов'язково принесе йому перемогу. Та Слідопит був надто скромний від природи, а до того ще й занепав духом після розмови з Мейбл і тому не дуже йняв віри тому, що казав сержант. Проте батько наводив стільки доказів, що Слідопит мимохіть повірив у їх небезпідставність: адже йому так хотілося тішити себе надією, що дівчина все ще може стати його дружиною. Тож хай читач не дивується^ що тепер відмова Мейбл постала перед цим нелукавим сином лісів уже в такому світлі, в якому йому самому кортіло її бачити. Правда, він вірив не всьому, що казав сержант, але йому почало здаватися, що то, мабуть, дівоча сором'язливість та непевність у своїх почуттях спонукали Мейбл так говорити.
— Мейбл не важить на квартирмейстера,— натякнув .Слідопит у відповідь на якесь зауваження свого супутника.— Вона дивиться на нього тільки, як на чоловіка, що вже мав чотири чи п'ять жінок.
— Яких і вистачить з нього, бо це й так більше ніж належить. Ще можна женитися двічі, не ображаючи законів моралі і не нехтуючи правилами пристойності,— я згоден; а чотири рази — це вже непростимо.
— По-моєму, й один раз одружитися — це теж, як сказав би добродій Кеп, "обставина"! — додав Слідопит і захихотів своїм беззвучним сміхом (аж тепер, нарешті, до нього став повертатися веселий настрій).
— Що й казати, друже мій, це таки "обставина", та ще й дуже важлива! Коли б я не раяв тобі свою дочку за дружину, я взагалі порадив би тобі краще все життя парубкувати. Та ось і сама Мейбл — мовчи, язичку!
— Ат, сержанте, боюся, що ти все ж таки помиляєшся!
РОЗДІЛ XIX
Такий він був — цей супокійний Куточок радощів сільських.
Мільтон
Мейбл чекала їх на березі, й пірогу негайно спустили на воду. Слідопит перевіз своїх супутників назад через буруни з такою ж вправністю, як і привіз па берег, і хоча Мейбл не раз рожевіла від хвилювання, коли серце її, здавалося, от-от вискочить із грудей від страху, на них і краплини води не бризнуло, поки вони пливли до борту "Вітрогона".