— У мене ніякого іншого права нема, крім даного палким бажанням щастя для вас, а це, зрештою, може, й дуже велике право. А побоювання мої ще більше зросли відтоді, відколи я випадково довідався, що ваш батько має намір віддати вас за поручника М'юра.
— Такого сміховинного і такого жорстокого бажання не може бути у мого дорогого батечка!
— Хіба це жорстоко — бажати, щоб дочка стала дружиною квартирмейстера?
— Я вже казала вам, якої я думки про це, і переконливіше сказати не здатна. Але раз я так щиро вам відповіла, Джаспере, то, гадаю, маю право вимагати, щоб і ви мені сказали, звідки це ви довідалися, ніби мій батько має такий намір.
— Про те, що він вибрав вам чоловіка, я довідався з його власних вуст: він мені про це оповідав кожен раз, коли під його наглядом завантажували корабель провіантом. А що це не хто інший, як містер М'юр, я знаю від самого квартирмейстера, бо той сам мені про це казав. Звівши те й друге докупи, я й прийшов .до відомого тепер вам висновку. •
— А може, Джаспере, мій батечко,— вся спалахнувши, мов вогонь, і ніби перемагаючи себе, важко промовляла кожне слово Мейбл,— може, мій батечко мав на прикметі когось іншого? З того, що ви сказали, ще зовсім не видно, ніби він мав на увазі саме містера М'юра.
— Хіба ж це не ясно, Мейбл, з усього того, що тут діється? Чого б оце тут раптом опинився квартирмейстер? Чому він досі жодного разу не вважав за потрібне їздити з нами в експедицію, а тут раптом ні сіло ні впало зібрався? Бо надиться свататися до вас, та й батько ваш вирішив віддати вас за нього. Невже ви не помічаєте, Мейбл, що містер М'юр упадає за вами?
Мейбл нічого не відповіла. її жіночий інстинкт справді підказував їй, що квартирмейстер захоплюється нею, хоча вона й не вважала, що до такої міри, як гадав Джаспер. Та й сама вона з окремих батькових розмов теж давненько здогадувалася, що він серйозно надумався видати її заміж; проте вона ніколи і в гадці не мала, що його вибір "м-іг. упасти саме на М'юра. Хоч і далека у своїх.
підозрах від дійсного стану справ, вона, одначе, й тепер не йняла цьому повної віри, щиро вважаючи, що всі ті випадкові, але болючі її серцю батьківські натяки свідчили швидше про бажання взагалі влаштувати її життя і не стосувалися якогось конкретного чоловіка. Цю думку, проте, вона тримала про себе, бо почуття власної гідності й жіноча стриманість підказували їй, що заводити з Джаспером розмову про це було просто недоречно. Тим-то, щоб порушити довгу мовчанку, в якій обоє співрозмовників почували себе досить ніяково, Мейбл сказала, змінюючи тему розмови: т
— В одному ви можете бути певні, Джаспере, і це я вам кажу, аби не повертатися більше до цього питання: поручник М'юр, хай би навіть він був і полковником, ніколи не стане чоловіком Мейбл Дангем. А тепер скажіть про цей рейс... Довго він триватиме?
— А хто його знає. На воді ми цілком у владі вітру й хвиль. Як каже Слідопит, той, хто вранці погнався за оленем, ніколи не знає, де спатиме вночі.
— Але ж ми не гонимося за оленем, до того ж і вирушили ми ?не вранці, отже, Слідопитові слова тут ні до чого.
— То правда, що ми не гонимося за оленем, але ми гонимося за тим, кого піймати ще важче.' Я не можу вам сказати більше, ніж сказав, бо наш обов'язок — тримати язика за зуба'ми. Боюся тільки, що мені не пощастить затримати вас на "Вітрогоні" .довше, щоб показати, на що він здатний і в гарну годину, і в негоду.
— По-моєму, лише нерозумна дівчина може вийти заміж за матроса,— різко і майже мимоволі сказала Мейбл.
— Дивно! А чому це ви так гадаєте?
— Тому, що матросова дружина завжди відчуватиме, що її чоловік ділить любов між нею і* своїм кораблем. Мій дядечко Кеп теж каже, що морякам не можна одружуватися.
— То він має на увазі солоноводих моряків! — заперечив їй, сміючись, Джаспер.— Коли він каже, що солоноводим морякам одружуватися не годиться, то будьте певні, що про прісноводих моряків він думає саме навпаки. Сподіваюся, Мейбл, у вас не складається думка про нас, прісноводих моряків, під впливом балачок вашого дядечка?
— Гей, вітрило! — вигукнув той, про кого щойно була мова.— Гей, човен! — якщо ближче до істини.
Джаспер стрімголов метнувся на ніс і справді ярдах. в ста поперед тендера помітив якийсь предмет невеликого розміру. Досить йому було одного погляду, аби визначити, що то пірога, бо хоч була й ніч, "та пильні й натреновані в темряві Джасперові очі навіть на віддалі точно розпізнали обриси знайомого предмета.
— Це, мабуть, ворог,— висловив припущення молодий капітан.— Добре було б захопити його.
— А він гребе щодуху,— зауважив Слідопит,— певне, хоче обігнути наш курс і дати драла проти вітру, а тоді ганятися за ним — все одно, що ганятися на лижвах за оленем!
— Став судно під вітер! — гукнув Джаспер стерновому.— Ще! Ще! Крутіше, крутіше, доки задрижить! Так, так тримати!
Стерновий чітко виконав наказ, і за хви-лину-дві "Вітрогон", весело розрізаючи воду, перетнув човнові шлях, позбавивши його що-.найменшої можливості вислизнути. Тоді Джаспер сам перескочив до стерна й, спритно маневруючи, підвів тендера так близько до піроги, що її захопили багром. Двом особам, що сиділи в ній, було наказано негайно зійти на борт тендера, і не встигли ті ще ступити на палубу, як усі пізнали в них Гостру Стрілу та його дружину.
РОЗДІЛ XV
Скажи мені, що то за перл такий, Що й багачі купить не можуть, Що горді мудреці і брать не хочуть, А безталанні бідаки шукають, Знаходячи в самих собі? Скажи, й узнаєш, що воно є правда.
Каупер. "Третя загадка"
Зустріч з індіянином та його дружиною анітрохи "не здивувала більшості присутніх на палубі. Проте в Мейбл і всіх тих, що знали, в який спосіб індіянський вождь покинув тоді Кепа та його супутників, поява ця. ви-
кликала одностайну підозру, яку, однак, набагато легше було відчувати, ніж довести її обгрунтованість. Тому-то Слідопит, що один тільки й володів мовою полонених,— а їх інакше; тепер і не можна було розглядати,— відвів Гостру Стрілу вбік і мав з ним довгу розмову з приводу того, чого він утік тоді від них та де вій після того був і що робив. Тускарора байдуже вислуховував кожне запитання і з такою ж байдужістю, притаманною індіянам, відповідав на них. Свою втечу він пояснив досить просто і, здавалося, досить переконливо. Коли він, мовляв, побачив, що ірокези відкрили їхню схованку, він, природно, подумав перш за все про власну безпеку, і тому втік і сховався в лісі, бо знав, що того, хто не втече, чекає смерть на місці. Одним словом, він утік від них, рятуючи свою шкуру.