З тих же архівних матеріялів, які зібрала сестра Мик-лухи-Маклая Ольга, видно, що і її брат-науковець любив Україну, писав статті в її обороні, але вони, на жаль, не збереглися. Відомі тільки назви: "Нотатки з приводу статті М. В. Гоголя "Погляди на складання Малоросії" і "Нотатки про природу російського гуманізму". Автор вислав їх до Росії, але вони там були знищені, як припускає дослідник, бо автор висловлював у них критику царської політики, виступаючи в обороні України. Народився Микола Миклуха-Маклай за відомостями австралійського автора Френка Ґрінопа, що користувався архівами нашого науковця-мандрівника, в Малині 1846 р. на Київщині, в маєтку своїх батьків; а за новішими радянськими джерелами — 17-го липня 1846-
го року, в Новгородсдькій губернії, куди його батько мусив переїхати з України на місце нової праці.
Освіту Миклуха-Маклай здобував в Петербурзькій гімназії та університеті, звідки його виключено за про-тирежимні погляди. Тоді йому було всього 17 років. Після цього він виїжджає до Німеччини і студіює спершу на філософському факультеті Гайдельберзького університету (1864 р.), а потім на медичних факультетах Ляйпціґського та Ієнського університетів. Останній закінчив у 1868-му році, коли йому було 22 роки. Там же працював асистентом Е. Геккеля і спеціялізувався переважно в галузі порівняльної анаомії тварин та на вивченні фавни моря. Уже під час перших мандрівок на Канарські острови, в Італію, на береги Чорного моря поруч з зоологічними дослідженнями провадив спостереження антропологічного й етнографічного характеру.
Пізніше Миклуха-Маклай здійснив десять мандрівок та виїздів до різних країн, як до Нової Гвінеї, Філіппін, Малакки, Австралії, Меланезії, Мікронезії. Але найдовше жив в Новій Гвінеї, приїжджаючи сюди тричі між 1871 і 1883 роками й живучи щоразу по рокові. Тут він написав свій надзвичайний щодденник "Серед дикунів Нової Ґвінеї" та багато наукових праць, які друкував не тільки в тодішній Росії, а і в Німеччині, Франції, Англії та інших країнах. Всього він написав понад 160 праць на різні наукові теми, присвячені антропології, порівняльній анатомії, метеорології, географії, зоології, а також про життя й побут людей, доводячи, що навіть і папуаси в розумовому й моральному відношеннях стоять не нижче європейців, а їхня відсталість пояснюється лише причинами історичними, зокрема через гніт колонізаторів Більшість його праць видані п'ятьма томами в 1950-54 роках.
Мати Миклухи-Маклая походила з мішаної польсько-німецької родини лікаря Беккера, що приїхав до Росії в 1812 році й там оселився.
Приїжджаючи й працюючи ддеякий час в Сіднеї, Ми-клуха-Маклай одружився з дочкою австралійського прем'єр-міністра Марґаретою Робертсон і виїхав до Пе-тербуґр. Але по його смерті (тяжко хворів на малярію ще в Новій Гвінеї) в 1888 році вона з двома синами по-пернулась з Петербургу до Австралії. Три онуки Мик-лухи-Маклая тепер живуть в Сіднеї. Один з них відомий журналіст. Великий архів Миклухи-Маклая, мате-ріяли якого зібрала його сестра Ольга, зберігається в сіднейських книгозбірнях.
Часто люди цікавились національністю Маклая. На це він дав таку відповідь кореспондентові сіднейської газети "Сідней морнінґ гералд" у 1884-му році.
"Моя особа є живим прикладом того, як щасливо з'єдналися три одвічно ворожі сили. Палка кров запорожців мирно злилася з кров'ю їхніх, здавалось, непримиренних ворогів, гордих ляхів, розбавлена кров'ю холодних німців. Чого у цій суміші більше, чи який з її складників у мене найзначніший, судити було б необачно й навряд чи можливо. Я дуже люблю батьківщину мого батька, Україну, але ця любов не применшує поваги до двох вітчизн батьків моєї матері — Німеччини й Польщі".
З цього бачимо, що в його крові нічого російського немає, але, живучи тоді в умовах російського самодержавства, коли все українське було заборонене, а його фах був далекий від справ національних, то не було обставин, які могли б виховати з нього свідомого борця за український нарід: бо вчився він то в Росії, то в Німеччині, то подорожував по різних країнах.
Але його подорожі та його популярність серед окремих народів були такі великі, що дехто його вважав приналежним до їхнього народу, привласнював його собі. Той же дослідник О. Іванченко, який побував не тільки в Новій Гвінеї, а в багатьох країнах і місцевостях, пов'язаних з перебуванням там Маклая, пише, що в
Індонезії, де він розмовляв з людьми, всі вважають, що Маклай індонезієць, навіть запевняли, що він народився в них на Яві. А коли наш дослідник життя Маклая казав їм, що Маклай походить з колишньої Росії, то вони лише гордо посміхалися.
З архівних матеріялів також довідуємося, що Миклу-ха-Маклай поруч інших книжок — Ґете, Міцевича та Чернишевського — возив з собою повість Гоголя "Тарас Бульба", а намальований поретрет Тараса Бульби завжди стояв перед ним на його робочому столі.
Використавши маловідомі австралійські видання про Миклуху-Маклая, П. Вакуленко у своїй книжці "В джунґлях Нової Ґвінеї", підкреслює, що кімнату нащадків Миклухи-Маклая (певно тут мова про синів) прикрашує портрет їхнього діда у барвистій вишиваній українській сорочці, що теж додає певну рису до біографії.
ВАНТАЖНИМ АВТОМ ДО ҐАРАҐАСІ ТА БОНҐУ
Була неділя першого серпня, коли крите вантажне авто (але відкрите з боків) вирушило до Ґараґасі та Бонґу, головних місцевостей, пов'язаних з життям на тому терені Миклухи-Маклая. Недаром і це побережжя названо його ім'ям.
В авті, крім нас, трьох українців, їхав учитель місцевої школи, папуас, один німець із щойно прибулих до Маданґу тристїв та один молодий автралієць. їм нічого було робити в неділю, і вони вирішили поїхати разом з нами. Але, крім згаданих осіб, в авті їхало ще 18 осіб папуасів, що вирішили використати нагоду для прогулянки. Серед них були молоді жінки, чоловіки й діти різного віку, включно з грудними дітьми, або такими, що ще частково годувалися материнським молоком, хоч їм було вже близько двох-трьох років.
їдемо до Ґараґасі. Фото П. В.
До Ґараґасі було приблизно 60 кілометрів. Надворі був ясний день. По дев'ятій годині вже добре пригрівало й трохи парило. Знаючи це наперед, всі ми одяглися легенько: були в коротких штанях і безрукавих сорочках.