Але такі утворення на Землі трапляються не часто: вони зустрічаються куди рідше, ніж звичайні гори.
На Місяці ж гір незрівнянно менше, ніж цирків. Цирки накладаються там на цирки по кілька разів, і це не виняток, — такою є майже вся поверхня Місяця. Якщо вважати, що цирки — це метеоритні кратери, тоді будову місячної поверхні пояснити легко: на вже існуючі кратери падали нові метеорити і, частково засипаючи старі воронки, утворювали нові. Вулканічна теорія на це дуже типове явище відповіді не дає; нічого подібного в кальдерах не спостерігається. Вони існують відокремлено, — як і все, що зустрічається дуже рідко й не є типовим для даних обставин.
Ще важче з точки зору вулканічної теорії пояснити величезні розміри цирків на Місяці: розміри земних кальдер не перевершують 10-15 км у поперечнику. Адже ж ясно: якщо метеоритна діяльність на Землі зустрічає безліч перешкод, відсутніх на Місяці, то вулканічна діяльність таких перешкод не зустрічає.
Зрештою доводиться визнати провідне місце за метеоритною теорією: з її боку — найпереконливіші докази. Тим більше, що вона зводить докупи і пояснює всі розрізнені факти.
Спостерігаючи поверхню Місяця з її тисячами метеоритних кратерів, мимоволі приходиш до висновку: ось він, сумний літопис катастрофи!
Про те, що тепер метеоритів випадає незрівняно менше, що всі великі уламки вже знайшли свої більш-менш сталі орбіти й тому зривається з орбіт тільки астероїдний дріб’язок типу Тунгуського й Сіхоте-Алінського метеоритів, свідчить той факт, що з моменту появи селенографії хоч трохи помітних нових циркоутворень не виявлено.
Але чи означає це, що згадані цирки утворювались протягом мільярдів років, як твердять деякі вчені? Чи означає це, що процес циркоутворення проходив космічно повільно, а не космічно бурхливо?
Той погляд, що місячні цирки є породженням мільярдів років, проник і в 25-й том БСЭ, що вийшов 1954 р. — через 10 років після того, як в Америці вийшла з друку відома робота Ф. Пакета, й через кілька років після того, як в Радянському Союзі були опубліковані роботи Е. К. Герлінга, К. Г. Ріка, Н. А. Заварницького та ін., присвячені аналізові віку метеоритів за допомогою того ж таки методу, правильність якого була підтверджена аналізом віку земних мінералів. У всіх цих роботах вік метеоритів коливався від кількох мільярдів до сотень мільйонів років і, як уже говорилось, один з них показав вік 75 мільйонів років. Ще раз слід нагадати, що вік метеоритів визначається від початку їх охолодження.
Хто ж може припустити, що викинута з надр загиблої планети розплавлена залізна маса могла перебувати в космосі в розплавленому стані мільярди років, що вона не охолонула відразу, майже блискавично? Або друге питання: звідки взявся цей молодий метеорит, якщо планета загинула раніше?..
Незважаючи на ці дані, автори статті в БСЗ, викладаючи теорію походження цирків на Місяці за тим же метеоритним методом, говорять: "На Місяці ж вони (цирки. — М, Р.) зберігаються протягом тривалого часу, і за мільярди років (підкреслено нами. — М. Р.) їх набралося багато".
До якого ж часу тоді відносять вони розрив планети й появу в Сонячній системі її осколків? Чи можна припустити, що планета розірвалася раніше, ніж утворилася на ній міцна кора? Чи вони взагалі не визнають, що ця кора на ній існувала? Тоді як же бути з "алмазними" метеоритами?..
Таке непорозуміння свідчить лише про те, що багато наших вчених все ще намагаються жити в межах тільки своєї науки й зовсім не враховують, що відокремленої, "своєї" науки немає, що є наука загальнолюдська, яка включає в себе всі знання, здобуті людством за всю його історію, незалежно від того, в якій галузі вони з’явилися.
4. ЧОМУ Ж ЗАГИНУЛА ПЛАНЕТА?..
Все, про що в цій роботі говорилося раніше, спиралося на відомі наукові факти. Нехай ці факти були розрізнені, розкидані по різних галузях науки, але їх можна було зібрати, поставити в один ряд і шляхом зіставлень зробити відповідні висновки. Проте розмова про причини загибелі планети вся від початку й до кінця мусить перебувати в межах зіставлення не фактів, а гіпотез. Тут треба віддати належне І. І. Путиліну, який у своїй книзі підсумував основне, що будь-коли говорилося з цього приводу. Правда, слід зауважити, що таких гіпотез небагато.
На те, як стався розрив, є кілька точок зору. Наприкінці минулого століття Юнг прийшов до висновку, що розрив стався не одразу: спершу на великі шматки, а потім на дрібніші. До такої ж думки прийшов і Хіраяма.
Проте В. Г. Фесенков не поділяє цієї точки зору. Він вважає, що розрив виник раптово і з величезною силою — планета розірвалася, "як бомба". На його думку, причина розриву полягає в тому, що планета якимось чином зблизилася з гігантом Юпітером. Але тут же зауважує, що при такому розриві не повинно бути дрібних осколків. А їх, безумовно, значно більше, ніж великих.
І. І. Путилін у своїй книзі дуже переконливо доводить, що такого зближення не було й не могло бути. Але його власна гіпотеза про причини розриву планети здається також непереконливою: І. І. Путилін гадає, що розрив стався внаслідок дуже швидкого обертання планети, — тобто так, як розривається наждачне колесо. При такому розриві не могло утворитися пилової маси більше, ніж шматків. Щоб пояснити, як сталося роздрібнення матерії, він приєднується до думки Юнга й Хіраями: спочатку планета розірвалася на великі шматки, потім кожний із цих шматків розривався самостійно внаслідок власного обертання.
І. І. Путилін пише: "Безперечно, таким чином, що первісна планета швидко оберталася, інакше й самий розрив був би неможливий".
А чому, власне, "безперечно"?.. І коли ж в такому разі планета дістала неприродно швидке обертання? На думку І. І. Путиліна, це була її первісна швидкість обертання.
Якщо повірити цьому, тоді його гіпотеза не відповідає жодній з нинішніх і колишніх гіпотез про походження Сонячної системи. Хіба могла утворитись велика планета з туманності (гіпотеза Лапласа) або з газо-пилової матерії (гіпотеза О. Ю. Шмідта), якщо в результаті надзвичайно швидкого обертання навколо своєї осі сили тиску в них були спрямовані не до ядра, а від ядра, як і належить центробіжним силам? Хіба за таких умов газова або пилова матерія може згуститися в компактне тіло? Хіба можна примусити навіть густіше тіло (наприклад, шматок тіста) обертатися навколо осі з такою ж швидкістю, як обертається наждачне колесо? Яке з них швидше розірветься?..