Микола РУДЕНКО
СЛІДАМИ КОСМІЧНОЇ КАТАСТРОФИ
З БЛОКНОТА ПИСЬМЕННИКА
Люди, я любив вас, будьте пильні!..
Юліус Фучік
Є слова, до яких звикаєш. Але до цих слів Юліуса Фучіка звикнути не можна: вони безперервно пульсують у твоєму мозку, обстрілюють твою совість, не даючи їй спокою. Ти почуваєш відповідальність не тільки за сина, за матір, за сусіда. І навіть не лише за людство — ти відповідаєш за всесвіт, за видимі й невидимі галактики...
Тихого літнього вечора троє сидять над дрімотною річкою. Раптом на синьому обрії з’явився вогнистий слід і загубився у вечірньому небі.
Один сказав:
— Дивіться, зірка впала. Другий уточнив:
— Не зірка, а метеор. Космічна пилинка. Третій сумно додав:
— Хтось помер...
У цій розмові найбезглуздішим здається твердження про чиюсь смерть — щось від поганських забобонів. Але за якимись незбагненними асоціаціями цей "поганин", сам того не розуміючи, опинився найближче до трагічної істини. Так, хтось помер. Вмерла ціла планета, цілий світ. Звичайно, не сьогодні і не цієї хвилини.
Те, про що я збираюся розповісти, не належить до найновіших наукових відкриттів, — про це знали ще сто п ятдесят років тому. Проте астрономія надто довго була наукою для небагатьох, і тільки в наші дні вона стала наукою для мільйонів, наукою площ і вулиць.
Я не спеціаліст у цій галузі, мені ніколи не доводилося мати справу з астрономічними приладами. Я спробую тільки простежити за відкриттями інших і за змогою витлумачити їх. В окремих випадках, коли астрономія ще не дала переконливих аргументів для висновків, доведеться обмежитись тим, що у слідчих називається версією, а у світі вчених — гіпотезою. Марксизм не тільки не заперечує подібного методу, а, навпаки, вважає його обов’язковим. "Послідовність думки, — говорив Ф. Енгельс, — у всі часи повинна була допомагати недостатнім ще знанням рухатися далі".
Ця робота швидше нагадуватиме розслідування, ніж дослідження, а висновки — швидше версію, ніж гіпотезу. Перед нами суто кримінальна справа космічних масштабів: хто й коли знищив планету, яка у свій час була порівняно близькою сусідкою Землі?
На землі існує закон: жодне вбивство, жодна пожежа не залишаються без розслідування. Якщо згорів будинок, то перш за все належить з’ясувати, чи не було тут злого наміру. І якщо з’ясувати поки що не вдається, злий намір не виключається, як не виключається і стихійне лихо. Якийсь час поруч уживаються дві версії, і слідчі для кожної з них шукають незаперечних доказів. Коли ж на боці однієї версії доказів значно більше, ніж на боці другої, першу визнають головною, провідною, але другу не відкидають доти, поки не зникнуть усі без винятку докази на її користь.
Наспів час, коли кожний мешканець Землі зобов’язаний навчитися одночасно відчувати себе мешканцем Сонячної системи, мешканцем галактики. Настав час усвідомити, що політичні конфлікти не слід — та й неможливо! — поширювати на інші світи. Адже такі спроби можуть призвести до загибелі не тільки земне людство, але й порушити хід розвитку життя на інших планетах.
І хоча космічне право ще не існує навіть у теорії, я дозволю собі, на підставі строго доведених наукових фактів, провести розслідування з приводу загадкової катастрофи, що сталася з безіменною планетою, на нашу думку, близько сімдесяти п’яти мільйонів років тому.
1. ОБ’ЄКТИВНІ ДАНІ "СУДОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ"
Ні, скарг ніхто не подавав. Свідків також не виявилось. Експерти з’явилися тільки через сімдесят п’ять мільйонів років і не змогли підійти до місця події ближче, ніж на двісті сімдесят мільйонів кілометрів. Вони не сподівалися побачити того, що постало перед їхніми очима.
Спочатку в це важко було повірити. Але незабаром сумніви розвіялись, і один з них, Ольберс, змушений був заявити:
— Маємо справу з гігантською катастрофою.
Планета загинула. її розірвали якісь невідомі сили.
Було це за тих років, коли Наполеон перекроював Європу на свій розсуд. Навколо вирували криваві бойовища, а кілька астрономів — Боде, Піацці та Ольберс — не відривали очей від нічного неба, яке вразило їх несподіваною таємницею.
Проте розповімо все по порядку.
Ще Кеплер у 1596 році звернув увагу на те, що в Сонячній системі є істотна прогалина: не вистачає планети, яка має перебувати між орбітами Марса і Юпітера.
В 1766 році Тіціус (а трохи згодом, але цілком самостійно — Боде) розробив дуже просте правило, з якого випливало, що середні відстані планет від Сонця перебувають в залежності від послідовного ряду чисел: 0, З, 6, 12, 24... Якщо до кожного з цих чисел додати по 4, ми одержимо приблизно те, що шукаємо: 4, 7, 10, 16, 28 і т. д. Відстань від Землі до Сонця (10), яка становить 149,5 млн. кілометрів, була прийнята за астрономічну одиницю — міру довжини в космічному просторі.
В 1781 р., користуючись цим правилом, В. Гершель відкрив нову планету — Уран. Відтоді правило Тіціуса — Боде було взято на озброєння астрономії.
Але вчених щораз більше й більше вражала загадка: чому немає на своєму місці планети, яку двісті років тому шукав Кеплер і яка, згідно з правилом Тіціуса — Боде, має бути віддалена від Сонця на 2,8 астрономічних одиниць? Або ця планета надто маленька і її не можна було примітити в тодішні телескопи, або правило не є правилом.
Небо розбили на квадрати, обсерваторії всього світу націлили на нього свої телескопи. Почалися вперті розшуки. Проте і це не допомогло: планета зникла. Між Юпітером і Марсом зяяла та ж таки порожнеча, яка не піддавалася поясненню.
Та ось, коли астрономи дістали в своє розпооядження більш потужні телескопи, 1 січня 1801 року в Палермо директор обсерваторії Піацці помітив у нічному небі маленьке світило. Воно не втішило його. Про те, що це нова планета, не могло бути й мови — надто мізерні були його розміри. І все ж світило помітно рухалося в зоряному світі, отже, до зірок не належало. Гадаючи, що це комета, Піацці спостерігав її півтора місяця. Але через хворобу він мусив припинити ці спостереження, і загадкова гостя сховалася від людських очей.
Рівно через рік — 1 січня 1802 року, німецький астроном Ольберс, заздалегідь попереджений Піацці, спираючись на обчислення тоді ще молодого Гаусса, знову розшукав її у нічному небі. І дивна річ — це невеличке світило, назване Церерою, перебувало в тому самому місці, де, згідно з правилом Тіціуса — Боде, мала бути загибла планета: велика піввісь Церєри дорівнювала майже 2,8 астрономічним одиницям. Порожнеча була заповнена, і здавалося, що гармонія в будові Сонячної системи відновлена.