У центрі експозиції висіла картина, названа маляром "Повернення трьох". На ній були зображені Кім Михайлович, Заєць і я: ми випливали з безодні на спині велетенського вусатого кита. Кім Михайлович сидів посередині, я, мов за гриву коня, вчепірився за довгі, ворсисті вуса, які Антрекот розташував не в пащі, на верхній щелепі, де вони ростуть у вусатих китів, а зверху, на голові. Заєць — от-от сповзе у воду! — ледве тримався за роздвоєний китовий хвіст.
Що й казати: геніально!
Але головне не це. В живописній манері суднового маляра з'явився якийсь новий стиль. Як у раннього Пікассо,[67] — дуже багато голубих тонів.
Усвідомивши поворот у своїй творчості останніх місяців до пастельних барв, Антрекот Антрекотович назвав цей період "голубим", на противагу "чорному", коли він усе змальовував у похмурих, темних тонах.
Поки ми поневірялися на підводних об'єктах "Мурени" й "Баракуди" та в інших місцях, не сидів склавши руки й мій тезко — Василь Окань. З-під його пера вийшло безліч віршів, половина з яких присвячена начальству: капітану, коку, боцману, штурману Мегеровичу та підшкіперу.
— Е-е… — хвилюючись, простяг руку заїка, той, що одного разу привселюдно критикував мене й Сашка Куксу за наші витребеньки. — Е-е… — повторив він. — А… е-е… ми так і не знайшли… е-е… Гондвани.
— Ну, що ж, колись та знайдете, — співчутливо сказав я. — Вона нікуди не дінеться.
— Е-е… і то правда… Е-е. "Гондвана — материк… е-е… гіпотетичний".[68] Е-е… кінець цитати.
Згадавши багатьох своїх товаришів, мало не забув про товариша по вахтах Сашка Куксу, нашого бідолаху Кука.
З робочої бригади його знову перевели в ходову рубку, до стерна. Сашко мені зізнався, що його наречена, Моніка, не дочекавшись вістки (Кук їй не писав), надіслала радіограму Гордію Гордійовичу з проханням сповістити точні координати, де загинув її жених. Кеп викликав до себе Сашка на прочуханку.
— Змусив, крабова душа, відповісти Моніці, і я при ньому ж і написав. Краще б мене поглинула океанська безодня! — розпачливо вигукнув він.
— Що ти мелеш, Сашко? Отямся!
— Ну, подумай сам, да Гама, — шукаючи в мене співчуття й підтримки, мовив він далі.— Дівчина зовсім з глузду з'їхала.
— Що ж вона зробила, що ти аж кипиш од люті?
— Що? — перепитав Кук. — А ось що. Одержавши від мене радіограму та зрадівши, що я живий, підготувала "гідну" зустріч — найняла духовий оркестр портових пожежників, які гратимуть зустрічні марші й туш, коли я сходитиму з "Садка" на берег.
І, трохи заспокоївшись від тієї неприємної для нього згадки, по-змовницьки підморгнув і покликав мене на місток.
— Є для тебе, Васько, сюрприз, — загадково мовив.
Коли ми переступили поріг ходової рубки, Сашко голосно крикнув:
— Попка, починай!
І птах (я під стелею помітив знайому клітку) озвався:
Да Гама… Да Гама,
Наш тато — "Садко",
А мама — Гондвана…
— Ой, Сашко, Сашко! — засміявся я. — Як ти мене розвеселив.
Вірш-нісенітниця, який щойно продекламувала мешканка ходової рубки — нова капітанова папуга, одного разу, коли ми з Куксою перепочивали, приснився мені на палубі "Садка". Я тоді розповів про це Сашку. Ось він і навчив тієї дурниці кмітливого птаха.
Сьогодні вночі наш "Садко" зніметься з якоря.
І скоро — рідний берег! Зустріч, якої ми так довго чекали.
З тих пір, як судно вийшло в плавання, здається, минула вічність. І погляд мій мимоволі звернений у душу: чи все я зробив сповна, зайве не змарнував часу, не розтринькав, на вітер не пустив сили? Чи не осоромив рідного краю, людей, які простелили мені дорогу в широкий світ?
Так, хоч зрідка, мабуть, повинен запитувати себе кожен.
Навіть той, хто вважає, що він уже схопив бога чи цапа за бороду.
Мис Піцунда, 1982–1984 p.p.
1
Село (мальгаш.).
2
Опівночі, коли зійде жовта квітка місяця, білі тіні померлих прийдуть на гору (мальгаш.).
3
Гарний-прегарний іноземний моряк (мальгаш.).
4
Човен (мальгаш.).
5
Луїс Камоенс — португальський поет епохи Відродження, автор славнозвісної поеми "Лузіади" про плавання Васко да Гами в Індію.
6
Канат, линва (мальгаш.).
7
Вчений ступінь у деяких зарубіжних країнах. Тут ужито іронічно.
8
Надто гаряча (мальгаш.).
9
Поперечне кріплення, на яке настилається палуба.
10
Священний чорний небіжчик (мальгаш.).
11
Барарата — тростина; або — високий (мальгаш.).
12
Шанувальник прекрасного.
13
Спостереження небесних світил, за якими мореплавці визначають місцезнаходження судна.
14
Гарна синьо-зелена трава (мальгаш.).
15
Стара акула (мальгаш.).
16
Крива лінія, яку при поворотах описує судно.
17
Нахил судна на корму або на ніс.
18
Багато невеликих акул (мальгаш.).
19
Великий (мальгаш.).
20
Довга-предовга морська рибина (мальгаш.).
21
Тут: слухняна, хороша (мальгаш.).
22
Тут у значенні: досвідчений рибалка (мальгаш.).
23
Герой романів І. Ільфа, Є. Петрова "Дванадцять стільців", "Золоте теля"; оцінка, яку Альфред Заєць дав образу Остапа Бендера, суб'єктивна (прим. автора).
24
Швейк — герой роману Я. Гашена "Пригоди бравого вояка Швейка".
25
Курча (фр.).
26
За рішенням Організації Об'єднаних Націй підопічною територією на архіпелагах Тихого океану — Федеративні Штати Мікронезії, Маршаллові острови, республіка Белау — з 1947 року фактично управляють США, "опікуни" — неоколоніалісти, які тубільцям приносять лише згубу.
27
Село (мальгаш.).
28
Червоний, гарячий, як пісок (мальгаш.).
29
Відомі кіноактори.
30
Високо-високо (мальгаш.).
31
Книжка Антона Серліна "Острови, де дмуть мусони" випущена в 1965 році видавництвом "Мысль".
32
Німецький археолог, який зробив розкопки Трої.
33
Командуючий збройними силами США в районі Індійського й Тихого океанів.
34
Людина, яка розуміється на стравах і надає їм неабиякого значення.
35
"Везо", як і "мпіве", по-мальгашськи означає "моряк".
36
Підпалить мангровий сушняк, і піде гарячий дим (мальгаш.)
37
Біла вода (мальгаш.).
38
На деяких островах Боннського архіпелагу так зветься велетень, який нібито чатує вхід до небесної брами.
39
Рядки з поеми В. Маяковського "Добре!"
40
Дерево з сімейства хамамелідових, у якого товстий стовбур і розкидиста крона. Росте в тропічних лісах Південно-Східної Азії, зокрема на островах Зондського архіпелагу.