Перекладач: М. Вороний
СЦЕНА ПЕРША
В башті.
Альбер і Іван.
Альбер
Хоч би там що, я буду на турнірі.
Ану, Іване, покажи шолом.
Іван подає йому шолом.
Пробитий, знищений. Його надіти
Не можна. Треба десь новий дістати.
Який удар. Проклятий граф Делорж!
Iван
I ви йому віддячили незгірше:
Коли з стремен ви вибили його,
Добу лежав без тями він та ледве
Чи й вичуняв.
Альбер
А шкоди ж він не має:
Його нагрудник венеційський цілий,
А груди і шага йому не варті,
Бо інших він не стане купувать.
Чом я тоді ж не зняв шолома з нього!
А зняв би я, коли б не сором тільки
Тих пань і герцога. Проклятий граф!
Вже краще б голову мені пробив.
Убрання треба теж. В останній раз
Всі рицарі сиділи в адамашках
Та в оксамитах; я один був тільки
У панцирі за герцогським столом.
Перепросив, що випадково трапив
На той турнір. А нині що скажу?
О бідність, бідність! Як вона нам серце
Принижує. Коли Делорж ударом
Свого списа важкого мій шолом
Пробив і далі проскакав повз мене,
А я, з чолом одкритим, острогами
Мого Еміра стиснувши, помчав
Як вихор і, немов пажа малого,
Відкинув графа геть на двадцять кроків,
Як з місць своїх всі дами підвелись,
Коли сама Клотільда, вид закривши,
Несамохіть зненацька закричала,
І славили герольди мій удар, —
Тоді нікому й думка не майнула,
Що сталося причиною моєї
Хоробрості і сили навісної!
Я ошалів за мій шолом зіпсутий;
Геройству щó було виною? Скупість.
Так! Заразитися нетрудно нею
Під спільним дахом тут з моїм отцем.
Що бідний мій Емір?
Iван
Він все кульгає.
Вам виїхать не можна ще на нім.
Альбер
Ну, що робить, куплю собі Гнідого,
Недорого за нього й правлять.
Iван
Так,
Недорого, та грошей в нас нема.
Альбер
Що ж каже той непотріб Соломон?
Iван
Він каже, що не може більш давати
Вам грошей без застави.
Альбер
Без застави?
А де ж мені заставу взять... диявол!
Iван
Я говорив.
Альбер
Що ж він?
Iван
Та крекче й мнеться.
Альбер
То ти б сказав йому, що мій отець
I сам, як жид, багатий, що раніш
А чи пізніш я все одержу в спадок.
Iван
Я говорив.
Альбер
Щож?
Iван
Мнеться та все крекче.
Альбер
Яка біда!
Iван
Він сам хотів прийти.
Альбер
Ну, слава Богу. Вже його на сей раз
Без викупу не випущу я.
Стукають у двері.
Хто там?
Входить жид.
Жид
Слуга найнижчий ваш.
Альбер
А, мій друзяка!
Проклятий жид, поважний Соломон!
Ану ходи сюди: так ти, я чую,
Не віриш в борг?
Жид
Ах, рицарю ласкавий,
Присяйбі, рад би я... але не можу.
Де грошей взять? Я знищився упень,
Все рицарям ретельно постачавши.
Ніхто не платить. Вас хотів просить,
Чи не могли б ви хоч частину дати...
Альбер
Розбійнику! Та, мавши в себе гроші,
Чи я б морочився з тобою? Ну,
Не будь упертим, любий Соломоне,
Давай червінці. Висип мені сотню,
Поки тебе не потрусили.
Жид
Сотню!
Якби ж то мав я сто червінців!
Альбер
Слухай:
Не гріх тобі приятелів своїх
Не визволяти?
Жид
Присягаюсь...
Альбер
Годі,
Застави захотів? Що за дурниця!
Що я в заставу дам? Свинячу шкуру?
Якби я міг в заставу дати щось,
То вже давно продав би сам. Чи слова
Рицáрського тобі, собако, мало?
Жид
О, ваше слово, поки ви живі,
Багато дуже важить. Повні скрині
Усіх багатирів фламандських зараз,
Як талісман, воно вам одімкне.
Але коли його передасте ви
Мені, єврею бідному, самі ж —
Хай Бог боронить! — помрете, тоді
В моїх руках воно подібне буде
До ключика відкинутої в море
Шкатулки.
Альбер
Та хіба переживе
Мене отець?
Жид
Як знати? Наші дні
Полічені не нами. Цвів ще вчора
Юнак, а нині вмер; і ось чотири
Діди на плечах згорблених несуть
Його в могилу. Ще барон здоровий.
Як пан Бог дасть, літ десять, може, двадцять,
I двадцять п'ять, і тридцять проживе він.
Альбер
Ти брешеш, жиде. Через тридцять літ
Мені вже буде п'ятдесят, тоді
Нащо мені й ті гроші?
Жид
Гроші? Гроші
Потрібні завжди нам, у кожнім віці;
Але юнак в них бачить слуг моторних
I, не жаліючи їх, шле туди й сюди;
Старий же бачить в них певніших друзів
I береже їх як зіницю ока.
Альбер
О, мій отець не слуг своїх, не друзів
В них бачить, а панів, і сам їм служить.
I як ще служить? Як алжирський раб,
Як пес на ланцюгу. В холодній цюпі
Живе, п'є воду, їсть сухі скоринки,
Всю ніч не спить, все бігає та бреше.
А в скринях золото дарма собі
Лежить. Мовчи! Колись мені воно
Послужить, не залежиться...
Жид
О, певно,
На похоронах ясного барона
Проллється більше золота, ніж сліз.
Пошли вам, Боже, спадок швидше.
Альбер
Amen!
Жид
А можна б...
Альбер
Що?
Жид
Так, думав я, що зілля
Таке є...
Альбер
Що за зілля?
Жид
Так — є в мене
Дідусь один знайомий, він єврей,
Аптекар бідний...
Альбер
Певно, що лихвар
Такий же, як і сам ти, чи чесніший?
Жид
Ні, рицарю. Мій Товій інший торг
Провадить... Він готує краплі... Дивно,
Яка в них сила.
Альбер
А мені з них що?
Жид
На скляночку води... трьох крапель досить:
В них ні смаку, ні кольору не знати;
А чоловік без болю в животі,
Без нуду, без різачки умирає.
Альбер
То твій дідусь отрутою торгує?
Жид
Так — і отрутою.
Альбер
Що ж? Замість грошей
У позику мені даси ти з двісті
Пляшок отрути — по червінцю пляшку.
Чи так, чи як?
Жид
Ви смієтеся з мене.
Ні, я хотів... можливо, ви... я думав,
Що час баронові вже вмерти.
Альбер
Як?
Струїти батька! Синові посмів ти...
Держи його, Іване! I ти смів
Мені!.. Та знаєш ти, душе жидівська,
Собако, гадино, що я тебе на брамі
Повішу зараз же.
Жид
О, винен я!
Даруйте, я пожартував.
Альбер
Іване,
Вірьовку!
Жид
Я... я жартував. Я гроші
Приніс вам.