Люципер
Вступаючи в село, вона привал
коло млина зробила. З гайдуками
казилася і танцювала, всіх
кляла в лице, а дударів найтяжче.
І дударі тут враз прорвалися
і почали кричать, та канчуками
вона до них заговорила, й ті,
скорившися, впряглися у карету
і довезли гладку аж до села.
Тепер ось там, попід млинами,— чуєш,
що робиться?.. Тож не спіши: твоя
поміщиця раніш, як одуріє,
ніяк сюди не прийде...
О г е н і я
Звідки ти
докладно так про все це знаєш?
Люципер
З лісу
виходячи, я був зустрінутий
і реготом, і свистом. Я спинився.
"Ну, що, сходив до вітру?" — Оглянувсь:
не видно ж бо нікого. "Хлопці, гляньте!
Наш Сатана ще й оглядається,
немовби він не той..." — і знову регіт
обрушив хтось, аж гайдуки взялись
качатися, попадавши, як свині,—
і довго ще кувікали, тряслись
трясучкою і тряскали по заду
самі себе, ніяк віддихатись
не в силі: "Га? а він ще й приставляє,
от Сатана, дак Сатана!" — І дрож
їх корчила... й од реготу до реву
їх кидало, і так по кілька раз.
"Ой боже мій!" — стогнали. "Боже!" — звали.
І хтось один тоненько хихотів,
і кожен раз під гикавку все нижче
він голосом спускався, нижче — ...ік! —
і от зів'яв і цей. "Ну що, мо' годі?
Ну й вимучив проклятий Сатана!
Бери ж свого невільника і гайда!" —
Під'їхала карета, що була
у затінку під лісом трохи далі,
рукою пухлою махнула пані —
всі рушили... Тоді я зрозумів:
я Сатану повинен замінити,
повинен я прикрити кріпака,
що десь пішов до вітру й не вернувся.
Коли ж йому тікать, як не тепер?!
"Та йди вже, йди! Візьми ж вірьовку
в руки!" —
І я сіпнув, за мною потягнувсь
обв'язаний, з запнутими очима,
чорнісінький, пречорний бранець. Знаєш
поміщика Херехевлідзе?
О г е н і я
Тьху!
приходиться поки що знати. Анна
Івановна уміла царювать:
гусарський полк грузинський благами
вщасливила: що не гусар — то й дідич,
де не гусар, то й князь...
Люципер
...так оцього
поміщика слугу — Вахтанга — вона собі відняла. Треба б
його врятувати й спровадити до повстанців.
Огенія уводить Вахтанга. У нього очі зав'язані, назад скручені
руки.
Огенія
Я привела тебе сюди поспішно,
чи знаєш ти чого? Нехай скавчать
скакунчики в подвір'ї; п'яне панство
танцює хай, святкуючи свою
дворянськую усобну перемогу
над вахлаєм, володарем твоїм
нещасним; я, по щирості признатись,
цікавлюся лише тобою. Стань
ось тут, іди! Кажи: чи хочеш волі?
чи знаєш ти слова: боротись! жить!?
В а х т а н г
Ну-ну, веди мене, мордуй, допитуй:
еж я тепер ніщо, еж я тепер
нікчемний раб, покора, гній і порох
од ніг твоїх,— души ж сірому, бий:
Вахтанг тобі колись за це віддячить,
ох, як же він оддячить!
О г о н і я
Заспокойсь,
невільнику: сірому я душити
й не думаю. Тебе зовуть Вахтанг?
Тримайсь, Вахтанг, ще будеш ти на волі!
Вахтанг
Хоч не глузуй, убий одразу,— бий!
Ось груди я безстрашно підставляю:
всади клинок, загороди ножа —
хай знатиму, що ваша батьківщина
мене гнітить: чужинець я між вас,
ненавидний, чужий...
О г е н і я
Та ну ж, не треба
вбиватися. В твоїх словах одчай,—
переміни його на мужність. Мудрість
пригноблених ти покажи! — красу
незломлепої сили! Дай нам змісту
і розмислу, а не розгубленість
дитячу! Кинь свою кровоточивість,
а рідний край отвергни й будь твердим,
тримайсь, Вахтанг, ще будеш ти на волі!
Вахтанг
Ти женщина чи ти єхидна? Хха!
Отвергнуть рідний край. А чим живитись,
чим дихати я буду, марити,
пишатися, коли вже й сонце краю
коханого не осліплятиме
нещасного мене чужинця?
О г е н і я
Клинця
гострючії стирчать в твоїй душі.
Сміши! Іржа стікає ж замість крові,
і плачеш ти: ах рідне! ах чуже!
Засліплений! Пишайся боротьбою,—
проти кого? Проти своїх панів,
проти панів чужих, що знов ось... чуєш?
За вікном музики.
В а х т а н г
Проти своїх панів... Та ж я давно
їх проклятих прокляв! Твоїх я мстиво
ненавиджу, як і тебе, змію,
гадюку,— о! я ще повстану, встану
й зачервоню ваш ситий сон. Не я —
так тисячі таких, як я,— а вольні
ми будемо од вас! Ми уб'ємось
у гнів!..
О г е н і я
Аж ось нарешті ти прорвався
й по-справжньому заговорив! Дозволь
тепер мені в твої слова про сонце,
про рідний край — не вірити. Іржа
то все була, а не джерела помсти
правдивої. Плювок злостивості —
це ще не є той гнів, що ти свідомо
тут висловив: не я — так тисячі
таких, як я, повстануть, грізно встануть
і червоно по світу проростуть.
В а х т а н г
Не прикидайсь ласкавою. Жорстока!
Ну от же ти мене взяла. Радій
і торжествуй, що я тобі піддався.
Нехай і так. Нехай я буду раб,
обпльований, осміяний тобою,—
ненависті моєї все одно
не вивернеш ножем із серця! Гнаний
у Грузії, на Україні,— скрізь,
я буду скрізь найперший справедливець,
я розсічу напополам весь світ!
Ах, світ увесь — гнобителі ж і гнані,
і другії колись таки складуть
братерськую громаду!
О г е н і я
Друже! Брате!
Оце ж і є той справжній рідний край,
оце ж і є та наша батьківщина
погноблених, не проклинай мене,
не проклинай: ми ж ріднії, прокинься!
В а х т а н г
Ізнов мені оця ласкавість... Я —
як стеряний. Не вірити? І сам же
впадаю в річ тобі і вірю. Ох,
не муч мене,— убий, зласкався ж, пані!
Огенія
Вахтанг, Вахтанг, невже по голосу
не чуєш? Ми ж однаково з тобою
ненавидим ярмо... Морози! Ніч!
Ти пригадай ту ніч, як нас ганяли,
як босими... та по снігу... в дворі
під сміх панів. Як канчуками сік.
За вікном музики.
Вахтанг
Кривавосік та люперкалії?
Я ще помщусь за них на череватих!
Але сама ж ти хто?
Огенія
То ж Люперка,
чи вовчого поміщицького бога
справляли день. І ждали на твого
господаря Херехевлідзе. Сісхлі! —
приніс таку ти відповідь, що "кров"
по-нашому це значить.
Вахтанг
(в припадку люті)
Сісхлі! Кров!
За те, що знов загризлися? за власність?
за титули? за князювання? Хай
згадючаться, нехай перегризуться
зажерливі, мо швидше скинемо!..
Та хто ж ти є? — скажи мені. Ганяли ж
не нас одних із челяді.
Огенія
(підказуючи)
Той мент,
як грозяно Сковорода з'явився,—
пригадуєш?