Сноубол не давав про себе знати. Казали, що він переховується на котрійсь із сусідніх ферм — чи у Фоксвуді, чи у Пінчфілді. На той час Наполеону вдалося поліпшити стосунки з сусідами — завдяки колодам, які років з десять лежали у дворі. Звісно, за такий час деревина дійшла до кондиції, і всі фермери навперейми прицінювалися до неї, Наполеон не знав, кому віддати перевагу. Тільки-но він домовлявся з містером Фредериком, як стало відомо, що Сноубол живе у Фоксвуді, — переключався на Пілкінгтона — Сноубол знаходив прихисток у Пінчфілді.
Напровесні з'ясувалося, що ночами Сноубол буває на Скотохуторі й від цього на тварин напало безсоння. Та і як його спати, коли в темряві їхній лютий ворог краде збіжжя, перекидає відра з молоком, товче яйця, витоптує посіви та обдирає кору на фруктових деревах. Тепер усім було ясно як божий день, що їхні біди на совісті Сноубола. Коли забивалися труби, ламалася віконна рама, то кожний напевне знав, чиїх це копит діло. Сноубол, звичайно ж, викрав і ключ від комори. Чомусь це спільне переконання не схитнулося й тоді, коли ключ було знайдено під мішком із борошном. Корови в один голос заявили, що варто їм склепити очі, як Сноубол прокрадається до стійла й починає їх доїти. Всі сходилися на тому, що й щури, які особливо дошкуляли цієї зими, виконують завдання Сноубола.
Наполеон вирішив особисто розслідувати діяльність цього негідника. В супроводі собак — усі тварини ступали за ними на належній відстані — він ретельно оглянув фермерські будови та обнюхав навколо них землю. Зазирнув до кожного куточка в стодолі, короварні, курнику, на городі… "Сноубол! — нараз заревів Наполеон так, що тварин обсипало приском. — Він був! Тут його дух!" Собаки ощирились.
Сноубол почав викликати у мешканців Скотохутора містичний жах: здавалося, його дух бродить навколо, вергаючи на їхні голови всі біди. Увечері їх скликав Верескун.
— Товариші! — гукнув він, не приховуючи свого хвилювання. — З'ясувалися жахливі речі! Сноубол продався Фредерику з Пінчфілда, вдвох вони вирішили відібрати у нас нашу ферму. Сноубол проведе сюди Фредерика тією діркою, у яку лазить сам. Та не це найважливіше. Ми гадали, що причиною падіння Сноубола були його марнославство та внутрішня порожнеча. Але ми помилилися, товариші! Від самого початку Сноубол був таємним агентом Джонса! Це неспростовно доведено документами, які він не встиг заховати і які ми щойно виявили. Гадаю — тепер багато що стало зрозуміло, товариші. Хіба ми не пам'ятаємо, як він ставав на дорозі нашій славній перемозі у Битві біля короварні?
Худоба остовпіла. Трагедія з вітряком — це можна було пояснити підступністю Сноубола. Але хіба не він вів їх на битву, хіба не він командував ними і надихав власним прикладом, — навіть куля з Джонсового револьвера не спинила його? То як же Сноубол міг бути на боці Джонса? Навіть Боксер, у якого ніколи не виникало ніяких сумнівів, був вражений. Він ліг, підібрав під себе ноги, заплющив очі.
— Я в це не вірю, — сказав після тяжких роздумів. — Сноубол мужньо бився біля короварні. Я сам це бачив. І хіба не його ми удостоїли звання "Тварина — Герой Першого класу"?
— То була наша помилка, товариші. Бо тепер напевне відомо — це чорним по білому написане в документах, які ми знайшли, — що він старався загнати нас у пастку.
— Але ж його було поранено! — не вгавав Боксер. — Ми бачили, як текла його кров.
— Все було навмисне! — вигукнув Верескун. — Джонс тільки удавав, що стріляв у нього! Я міг би показати цього листа, але ж ви не вмієте читати. Змова полягала в тому, що в критичний момент Сноубол мав дати сигнал до відступу — і поле битви лишилося б за ворогом. І він таки ж був близький до успіху: наважуся сказати, товариші, що він міг би виграти, коли б не наш героїчний вождь — товариш Наполеон. Невже ви не пам'ятаєте той момент, коли Джонс та його люди вдерлися у двір, а Сноубол накивав п'ятами, тягнучи за собою інших? І коли паніка охопила всіх, коли, здавалося, поразка була неминуча, товариш Наполеон вирвався наперед з криком "Погибель людству!" і вчепився в Джонсову ногу? Невже ви цього не пам'ятаєте, товариші? Ні, вас не може зрадити пам'ять!
Після того, як Верескун виразно змалював цю сцену, багатьом тваринам почало здаватися, що справді так воно й було. В критичний момент бою Сноубол для чогось рвонув до воріт — це правда. Однак Боксер стояв на своєму.
— Я не вірю, що Сноубол завжди був зрадником, — сказав він. — Став ним пізніше — можливо. Але в Битві біля короварні він був надійним товаришем.
— Наш вождь товариш Наполеон категорично твердить — категорично, товариші, — повільно і з притиском мовив Верескун, — що Сноубол був агентом Джонса завжди… Саме так — задовго до повстання.
— Тоді інше діло, — зітхнув Боксер. — Якщо це сказав товариш Наполеон, то так воно і є.
— Ніяких сумнівів, товариші! — Верескун зупинив на Боксері похмурий погляд своїх крихітних метушливих очиць. — Я закликаю мешканців ферми тримати очі й вуха відкритими. Бо у нас є всі підстави гадати, що й зараз між нами агенти Сноубола.
Через чотири дні Наполеон наказав усім зібратися по обіді в дворі. Він вийшов до своїх підопічних прикрашений двома медалями — нещодавно за його власним розпорядженням йому присвоєно звання "Тварина — Герой Першого класу" й "Тварина — Герой Другого класу" — і в супроводі дев'яти величезних псів, які з гарчанням нишпорили навколо. Передчуваючи недобре, тварини притихли.
Наполеон зупинився й обвів усіх грізним поглядом, потім владно зверескнув. Собаки вмить схопили за вуха чотирьох підсвинків, що заходилися вереском від болю й жаху, і підтягли їх до ніг Наполеона. Кров аж цебеніла з їхніх вух, і на мить усім здалося, що пси збожеволіли. Ніхто й отямитися не встиг, як троє собак кинулися до Боксера. Той підніс їм назустріч величезне копито й так хвицьнув одного пса, що той гепнувся на землю, інші, підібравши хвости, здиміли. Боксер поглядом спитав у Наполеона, зробити йому мокре місце з собаки чи хай рятує шкуру. Здається, спокій Наполеона зрадив, і він нервово наказав Боксеру облишити пса — скиглячи, той відповз, коли Боксер опустив копито.