СКАЗАННЯ ПРО КІША
Дуже давно на березі Полярного моря жив Кіш і багато щасливих років був вождем у своєму селищі. Він помер, оточений великою пошаною, і ім’я його передавалося з уст в уста. Кіш жив так давно, що тільки старі люди пам’ятають його ім’я і легенду, та й то чули її від батьків і дідів. Вони перекажуть свою історію життя дітям, ті — своїм, так воно вже й поведеться. Зимова темрява, коли проносяться над оледенілою землею снігові бурі, коли повітря наповнене падаючим білим снігом і ніхто не насмілиться виходити з іглу , — улюблений час для розповідей про те, як Кіш із найбіднішої в селищі людини домігся влади і став вождем.
Кіш був жвавим хлопчиком — так починається легенда, — і він тринадцять раз бачив сонце — такий рахунок часу. Бо кожної зими сонце зникає і залишає землю в темряві, і лише наступного року сонце повертається знову, щоб люди знову могли зігрітись і дивитись один одному в обличчя.
Батько Кіша був сміливим мисливцем. Він загинув у сутичці з величезним полярним ведмедем. В селищі лютував голод, і батько пішов на ведмедя. В розпалі сутички він міцно зчепився з ведмедем, і той переломив йому ребра. Ведмідь — це багато м’яса, і воно людей врятувало. Кіш був єдиним сином і після смерті батька жив один із своєю матір’ю. Але люди схильні забувати, і вони забули про подвиг його батька. Також скоро забули й про Кіша з матір’ю, і вони змушені були бідувати в найубогішій на все селище іглу.
Одного разу ввечері, на раді у великій іглу Клош-Квана, вождя, Кіш проявив відвагу і мужність. З гідністю дорослої людини підвівся він з місця і чекав, поки вщухне шум голосів.
— Правда, мені й матері видають нашу частину м’яса, — сказав він. — Але це м’ясо майже завжди старе й тверде, і в ньому дуже багато кісток.
Мисливців — літніх і посивілих, молодих і сильних — охопив жах. Ніколи нічого подібного їм не доводилось чути. Дитина говорила як доросла і осмілилась відверто сказати їм сувору правду!
Та Кіш продовжував настійливо й суворо:
— Я знаю, що Бок, мій батько, був видатний мисливець. Кажуть, що Бок один приносив в селище більше м’яса, ніж два кращих мисливці, що він власними руками ділив це м’ясо, слідкуючи за тим, щоб навіть найстаріші чоловік і жінка одержували свою справедливу долю.
— На! На! — закричали чоловіки. — Проженіть хлопчиська! Нехай іде спати! Він ще занадто молодий, щоб так розмовляти з дорослими і сивими дідами.
Кіш спокійно чекав, поки стихне галас.
— У тебе є жінка, Уг-Глок, — сказав він, — і ти говориш за неї. А у тебе також є жінка, Масук, і є мати, і ти говориш за обох. У моєї матері немає нікого, крім мене; ось чому я говорю. Ще раз кажу: Бок помер за свій народ, і тому я, син його, і Айкіга, моя мати і його жінка, повинні мати вдосталь їжі, поки в селі є м’ясо. Я, Кіш, син Бока, сказав.
Він сів і спокійно прислухався до вигуків обурення, викликаних його словами.
— Де це чувано, щоб малюки говорили на раді? — пробубонів старий Уг-Глок.
— Невже немовлята будуть вчити нас, дорослих, що нам робити? — голосно запитав Масук. — Той не муж, хто дозволяє знущатися над собою якомусь хлопчині, який виплакує м’яса!
Терпець увірвався. Кішу звеліли йти спати, погрожуючи, що зовсім позбавлять м’яса і поб’ють до крові за грубіянство. Очі Кіша заблищали, обличчя потемніло від приливу крові. В розпалі шуму він схопився на ноги.
— Слухайте ж ви, дорослі мужі! — вигукнув він. — Ніколи більше не буду говорити на раді, аж поки ви самі прийдете до мене і скажете: "Кіш, говори! Ми хочемо цього!" Слухайте ж ви, люди, моє останнє слово! Бок, мій батько, був видатним мисливцем. І я, син його, піду полювати! І нехай знають усі: те, що я принесу, розподілятиметься справедливо. Ні одна вдова, ні один слабий чоловік не плакатимуть ночами з голоду тоді як сильні люди стогнуть від того, що багате з’їдають. І в ці дні ганьбою покриються всі не нажери. Я, Кіш, сказав все.
Глузування і презирливий сміх супроводили Кіша під час виходу з іглу, але він зціпив зуби і пішов уперед, не оглядаючись.
На другий день він вирушив вздовж берега, де сходяться лід і земля. Бачили, що Кіш ніс свій лук і багато стріл з кістяними наконечниками, а за плечима висів великий мисливський спис його батька. В селищі довго сміялися і жартували з цього приводу. Ще ніколи не бувало, щоб такий малий хлопчик вирушав на полювання, та ще й сам. Чоловіки хитали головами і щось бурмотіли, а жінки співчутливо поглядали на серйозне й зажурене лице Айкіги.
— Він вернеться, — казали жінки, втішаючи її.
— Нехай іде, це буде йому наукою, — говорили мисливці, — він скоро повернеться, і мова його буде лагідна й покірна.
Та минув день, а за ним другий. Третього дня дико завивала хуртовина, а Кіш не повертався. Айкіга рвала на собі волосся і вимазала обличчя сажею від тюленячого жиру на знак скорботи, а жінки накидалися на чоловіків, гірко дорікаючи їм у тому, що вони своєю жорстокістю послали хлопця на неминучу смерть.
Чоловіки мовчали, готуючись вирушити на розшуки тіла хлопчика, коли ущухне буря.
На другий день рано-вранці Кіш з’явився в селищі. Він повернувся із славою. На плечах ніс свіже м’ясо забитого звіра, хода його була поважна, мова гордовита.
— Ей, ви, мужі, візьміть сани і собак та йдіть по моєму сліду, бо вам доведеться йти цілий день, — промовив він. — Там, на льоду, багато м’яса — ведмедиця і двоє ведмежат.
Айкіга страшенно зраділа, але Кіш сприйняв це як справжній мужчина і сказав:
— Давай попоїмо, Айкіга, а потім я ляжу спати, бо дуже стомився.
І Кіш ввійшов у свою іглу, і багато їв, і спав двадцять годин підряд.
Спочатку люди не вірили, сумнівалися і багато сперечалися. Убити білого ведмедя — це дуже небезпечно, але втроє і тричі втроє небезпечніше вбити ведмедицю-матір з ведмежатами. Чоловіки не могли повірити, що хлопчик Кіш сам учинив таке диво. Але жінки розповідали про свіже м’ясо, яке Кіш приніс на своїх плечах, і цього було досить, щоб чоловіки повірили. Нарешті, чоловіки вирушили за м’ясом. Якщо навіть Кіш і правду сказав, — бурчали вони, — то все ж він забув зразу ж відрізати м’ясо від кісток. На півночі це необхідно робити зразу ж після того, як тільки уб’єш звіра, бо м’ясо замерзне і його не візьме найгостріший ніж, а втягнути на сани і везти по нерівному льоду величезну ведмежу тушу — нелегка справа.