— Або вони заберуть його шхуну.
— Хай беруть! — мстиво буркнув Сноу. — Хай і його хтось пограбує. Шкода, що це не я на їхньому місці. Вже б я сквитався з ним за ті шістдесят тисяч.
VII
Минув тиждень. За той час "Дядька Тобі" налагоджено в дорогу, а Гриф розвіяв у берегової братії всіляку підозру. Навіть Горман і Вотсон повірили, що він той, за кого себе видає. Цілий тиждень Гриф просив і благав їх сказати йому довготу острова.
— Як же я виїду навмання звідси? — скаржився він, — Я ж не можу відрегулювати хронометра без вашої довготи.
Гол, сміючись, відмовлявся.
— З вас занадто добрий мореплавець, містере Енсті, щоб по доплисти до Нової Гвінеї або до іншої якої землі.
— Та й з вас, містере Голе, занадто добрий мореплавець, аби не знати, що я можу завжди відшукати острів, знаючи його широту, — відповів Гриф.
Останнього вечора Гриф, як звичайно, обідав на березі і вперше побачив добуті перли. Місіс Гол, захопившись, попросила чоловіка принести "красунечок" і з півгодини показувала їх Грифові. Він щиро милувався ними й щиро дивувався, що їх стільки зібрано.
— Лагуна незаймана, — пояснив Гол. — Ви самі бачили, що скойки тут здебільшого великі й старі. І дивна річ — найкоштовніші перлини ми виловили в невеличкому плесі за один тиждень. Просто якась скарбниця. Жодної порожньої скойки. Дрібні перлини ми збирали квартами. Але й найкращі, великі, теж усі звідти.
Гриф оглянув їх і пересвідчився, що варті вони від ста доларів і до тисячі за штуку, а найдобірніші, то й ще більше.
— Ох, красунечки! Любі мої! — примовляла місіс Гол, раптом нахиляючись і цілуючи перлини.
За кілька хвилин вона підвелася й сказала Грифові на добраніч.
— Не на добраніч, а прощавайте, — поправив Гриф, беручи її руку. — Вдосвіта ми відпливаємо.
— Так несподівано! — пожаліла вона, а Гриф завважив, як у очах її чоловіка блиснула радість.
— Авжеж, — сказав Гриф, — Шхуну полагоджено. Тільки я не можу дізнатися від вашого чоловіка, яка довгота острова, але ще сподіваюся, що він зглянеться на нас.
Гол засміявся й похитав головою. Коли його дружина вийшла, він запропонував ще випити на прощання. Вони сиділи, пили горілку, курили й розмовляли.
— Скільки по-вашому вони варті? — запитав Гриф, показуючи на перли, що лежали на столі.— Себто скільки б вам дали покупці на відкритому ринкові?
— О, тисяч сімдесят п'ять або й вісімдесят, — байдуже озвався Гол.
— Боюся, що ви задешево рахуєте. Я трішки розуміюся На перлах. Візьміть хоч оту найбільшу перлину. Вона чудова. І коштує щонайменше п'ять тисяч доларів. Який-небудь мільярдер дасть за неї вдвічі більше після того, як на ній убаришують перекупники. Вже не кажучи про дрібні перлини, ви тут маєте цілі кварти самих барокко. А перлини барокко саме входять у моду. Вони щорік дорожчають.
Гол почав ближче та пильніше розглядати перлини. Сортуючи їх, він лічив уголос.
— Ви маєте рацію, — признався він. — Вони варті всі сто тисяч.
— А скільки коштувало добути їх? — питав Гриф далі.— Ваша праця, праця двох помічників і норців?
— Десь близько п'яти тисяч.
— Отже, ви маєте чистих дев'яносто п'ять тисяч?
— Приблизно так. Але чого вас це так цікавить?
— Та я оце намагався… — Гриф спинився й допив свою чарку, — намагався якось по-справедливому розсудити. Наприклад, я б одвіз вас і ваших людей до Сіднея та ще сплатив ті п'ять тисяч або навіть сім тисяч п'ятсот. Ви тяжко попрацювали.
Гол не ворухнувся, жоден м'яз йому не задрижав, але весь він насторожився й напруживсь. Лагідність на кругловидому його лиці згасла, мов полум'я свічки. Сміх не заслоняв йому вже очі, і раптом у їхній глибині прозирнула жорстока й темна його душа. Він заговорив неголосно й стримано:
— Що в біса ви хочете цим сказати?
Гриф недбало запалив сигару.
— Не знаю навіть, як мені почати, — сказав він. — Становище… е… скрутне… для вас тобто. Бачите, я намагався бути справедливим. Як я сказав, ви тяжко попрацювали. Я не хочу просто конфіскувати перли. Я ладен відшкодувати вам згаяний час, клопіт, ваші витрати.
Обличчя господареве враз набуло впевненого виразу.
— А я думав, що ви в Європі,— пробурчав він, але враз у погляді його спалахнула надія. — Слухайте, ви жартуєте. Де докази, що ви Свізін Гол?
Гриф знизав плечима.
— Такий жарт був би недоречний після вашої гостинності. І так само недоречно бути на острові двом Свізінам Голам.
— Якщо ви Свізін Гол, то хто ж такий я, хай вам біс! Може, ви й це знаєте?
— Ні,— безпечно сказав Гриф. — Але хотів би знати.
— Ну, це не ваша справа.
— Таки не моя. Не за вас тут ідеться. До того ж я знаю вашу шхуну, а по ній легко можна довідатися й про вас.
— Як же вона зветься?
— "Емілі Л.".
— Так. Я Рефі, власник і капітан тієї шхуни.
— Ага, той, що харцизує на котиковому промислі. Я чув про вас. То яка лиха година занесла вас аж сюди, на мої терени?
— Потрібні були гроші. Котиків майже всіх уже вибито.
— А тих, що край світу, пильно стережуть.
— Так воно й є. Але вернімось до нашої пригоди, містере Голе. Я ж можу добре битися й завдати вам чималого клопоту. Що ви на це скажете?
— Те, що й сказав. Навіть більше. Скільки коштує "Емілі Л."?
— Вона своє вже відслужила. Хіба десять тисяч, та й то здирство. Під велику хвилю я кожного разу боюся, що баласт продавить їй дно.
— Вже продавив, капітане Рефі! Я бачив, як вона плавала догори дном після бурі. Покладімо, що вона була варта сім тисяч п'ятсот. Отже, я виплачую вам п'ятнадцять тисяч і перевожу до Сіднея. Не ворушіться, хай руки лежать на колінах. — Гриф підвівся, підійшов до господаря і взяв у нього револьвер. — Просто конечна пересторога, капітане. Зараз я відвезу вас на шхуну. Потім розкажу місіс Рефі, як склалися справи, і приставлю її до вас.
— Ви по-шляхетному поводитесь, містере Голе, мушу визнати, — сказав капітан Рефі, коли вельбот уже пристав до "Дядька Тобі". — Але бережіться Гормана й Вотсона. Вони відчайдушні хлопці. Та ще, — мені незручно казати, але ви бачили мою дружину. Я їй подарував чотири чи п'ять перлин. Вотсон та Горман погодилися.
— Авжеж, я розумію, капітане. Нічого не кажіть. Хай їй і залишаються. Це ви, містере Сноу? Осьде наш приятель, капітан Рефі. Заопікуйтеся ним, а я вернуся на берег по йото дружину.