Немає значення, скаже наївний матеріяліст, смерть чи безсмертя — адже все це уявлюване. Так, але вражає, що реальна соціяльна дискримінація грунтується саме на цьому, що влада й трансцедентність ніде так виразно не позначаються, як в уявлюваному. Економічна влада капіталу не менш грунтується на уявлюваному, ніж церква. Це не що інше, як її фантастична секуляризація.
Зрозуміло й те, що демократія тут нічого не міняє. Колись можна було боротися за безсмертя душі для всіх, на зразок того, як цілі покоління пролетарів боролися за майнову й культурну рівність. Це та ж таки боротьба: одні добиваються життя в потойбічному світі, інші воюють за краще життя на цьому світі, — й та ж пастка: особисте безсмертя для декількох постає, як ми вже переконалися, з розколу ґрупи, — а тому який сенс у тому, щоб вимагати його для всіх? Адже це означає просто узагальнення уявлюваного. Революція має полягати лише в усуненні відокремлености смерти, а не в тому, щоб добитися рівного права на потойбічне життя.
Безсмертя становить собою не що інше, як своєрідний загальний еквівалент, пов'язаний із абстракцією лінійного часу (він формується в міру того, як час перетворюється на абстрактний вимір, пов'язаний із процесом нагромадження в політичній економії і загалом із абстраґуванням життя).
DEAТH POWER(*)
====
*Cмертельна влада (анґл.) — прим. пер.
====
Отож, виникнення потойбічного життя можна аналізувати як засадничу операцію в процесі народження влади. Не тільки тому, що цей механізм дозволяє вимагати зречення цього життя і шантажувати відплатою в іншому світі, — в цьому, власне, й полягає стратеґія священницьких каст, — але й, на глибшому рівні, внаслідок заборони на смерть й одночасно в силу певної інстанції, що стежить за цією забороною, себто влади. Зруйнувати спілку живих і мертвих, порушити обмін життя і смерти, вилучити життя зі смерти і скувати забороною мертвих і саму смерть — саме з цього і бере свій початок соціяльний контроль. Влада можлива лише тоді, коли смерть вже не має свободи, коли мертві перебувають під наглядом в очікуванні того часу, коли ув'язнено буде й саме життя. Це засадничий Закон, і влада стоїть на чатах біля його дверей. Фундаментальне витіснення полягає не в тому, що витісняються підсвідомі потяги, якась енерґія чи лібідо, воно не має антрополоґічного характеру, — це витіснення смерти, і характер його соціяльний, — в тому сенсі, що завдяки йому здійснюється поворот до репресивної соціялізації життя.
Як ми знаємо, історично влада жерців походить з їхньої монополії на смерть і з виняткового права контролю за відносинами з небіжчиками (*). Мертві становлять першу ділянку, що зазнає відокремлення і допускається до обміну лише через опосередковану інстанцію, себто через касту жерців. Влада постає саме на оцій межі смерти. Далі вона живиться іншими, до нескінченности розгалуженими поділами — на душу й тіло, на чоловіче й жіноче, на добро і зло тощо, але найперший поділ — це розмежування життя і смерти (**). Коли кажуть, що влада "стоїть біля керма", то це ніяка не метафора: вона і є оцим кермом, що накреслює межу поміж смертю й життям, декретом, що розриває обмін життя і смерти, контролем і перепусткою на той берег чорної ріки.
====
*Всі єресі завжди були спробами піддати сумніву "Царство Небесне" й запровадити Царство Господнє тут і тепер. Заперечувати розмежування життя й після-життя, заперечувати потойбіччя означає заперечувати й розрив із мертвими, а отже, й необхідність вдаватися до якоїсь посередницької інстанції для того, щоб вступати з мертвими у певні угоди. Це означало б кінець усіх церков і їхньої влади.
**Бог — це те, що підтримує розмежованість позначника і значеника, добра і зла, розмежованість жінки й чоловіка, живих і мертвих, тіла й духу, Іншого й Того Самого тощо — в ще більш загальному сенсі, він виступає тим, що підтримує розділення полюсів будь-якої розрізняльної опозиції, а отже, й розрізнення вищих і нижчих, білих і неґрів. Коли розум набуває політичного характеру, себто коли розрізняльна опозиція розрішається у такому явищі, як влада, і зміщується на користь одного з елементів, Бог завжди виявляється саме на боці цього елементу.
====
Саме таким чином влада встановлюється надалі поміж суб'єктом і його тілом, що відокремилося від нього, між індивідом і його соціяльним тілом, що відокремилося від нього, — в цьому розриві постає інстанція медіяції й ініціяції. Однак слід зважати на те, що архетип цієї операції полягає у відокремленні групи від її мертвих, або кожного з нас від його власної смерти. Всі майбутні форми влади будуть щось мати від цього духу, тому що врешті-решт влада грунтується на маніпулюванні, урядуванні смертю.
Саме в зависанні поміж життям і його власним завершенням, себто в продукуванні цілком фантастичної, штучної темпоральности (оскільки будь-яке життя несе в собі власну смерть як свою мету, як уже реалізоване в даний момент цільове настановлення), саме в цьому розірваному просторі утверджуються всі інстанції репресії та контролю. Абстрактний соціяльний час вперше запроваджується в цій прогалині нерозривної єдности життя і смерти (причому набагато раніше, ніж час абстрактної суспільної праці!). Всяке майбутнє відчуження, відокремлення, абстраґування, що виступає властивістю політичної економії і надалі буде розвінчане Марксом, лежить в основі цього відокремлення смерти.
Відняти смерть від життя — ось в чому полягає засаднича операція економіки, при цьому життя стає залишковим явищем, що віднині може бути предметом інтерпретації в операційних термінах числення й цінности. Як у "Людині, що втратила тінь" (Шаміссо): згубивши свою тінь (віднявши смерть від життя), Петер Шлеміль стає заможним, могутнім капіталістом, себто пакт із дияволом є не що інше, як пакт політичної економії.
Повернути життю його смерть — ось у чому полягає основна операція символічного.
ОБМІН СМЕРТИ В ПЕРВІСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
Дикуни не мають біолоґічного концепту смерти. Чи, радше біолоґічні факти — такі, як смерть, народження чи хвороба, — тобто все, що походить від природи, все, що ми розглядаємо як необхідність і об'єктивну даність, для них просто не має сенсу. Вони розлядають це як абсолютний хаос, тому що воно не може обмінюватися символічно, а все, що не може символічно обмінюватися, становить смертельну небезпеку для ґрупи(*). Довкруг душі й тіла бродять непримиренні, невблаганні, чаклунські, ворожі сили, котрі чатують і на живих, і на мертвих, — це енерґії небіжчиків і енерґії космосу, котрі ґрупа не здужала приборкати шляхом символічного обміну.