====
*За винятком хіба що такого шляхетного виділення як сльози, — але з якими ж засторогами! Порівняйте чудовий текст про накладні вії "Лонґсіль": "...якщо вас охопило почуття, глибину якого здатен висловити лише погляд, то дуже важливо, щоб вас не підвів макіяж ваших очей. У цю хвилю "Лонґсіль" просто-таки незамінний... саме цієї миті він візьме на себе турботу про ваш погляд, щоб захистити і ще раз його підкреслити. Вам варто лише раз нафарбувати очі... й забути про них"!
====
Це обгортання голизни межує з нав'язливою функцією захисного покриття речей (воском, пластиком тощо) і чищення їх щіткою, пилосмоком, що має на меті постійне утримання їх у чистоті, в бездоганній абстрактності, — в цьому випадку теж намагаються усунути їх виділення (патину, іржу, куряву), не допустити їхнього руйнування й утримувати їх у такому собі абстрактному безсмерті.
"Значена" голизна нічого не виражає мережею знаків, що її укривають, й аж ніяк не можна розглядати її, як вираження тіла, — ні тіла для роботи, ні тіла для утіх, ні ероґенного, ні скаліченого тіла; вона формально переборює все це за допомогою симулякра пацифікованого тіла, на кшталт Б.Б. (*), котра "прегарна, бо вона бездоганно заповнює собою сукню", — таке собі функційне рівняння без невідомих. Якщо порівняти його з анатомічним тілом, де під шкірою ходять м'язи, то новітнє тіло скидається радше на якийсь надувний предмет, — це одна з тем, ілюстрованих гумористичними малюнками в журналі "Люі", де можна побачити, як стриптизерка, завершивши роздягання, робить останній жест: вона висмикує з себе чопок і відразу ж осідає, немов спущена опука, — од неї зостається купка шкіри посеред сцени.
====
*Бріжит Бордо — прим. пер.
**Lui (фр.) — займенник "він, вона, воно", що використовується в непрямих відмінках — прим. пер.
====
Отож, це утопія голизни, утопія тіла, що дано в своїй істині, — адже реально представлена може бути лише ідеолоґія тіла. Індієць (не згадаю вже, який) сказав: "Голе тіло — це невиразна машкара, що приховує справжню природу людини". Він мав на увазі, що зміст містить лише позначена плоть, себто вкрита написами. В оповідання Альфонса Алле фіґурує раджа, фанатично відданий денотації та істині, котрий зрозумів усе навпаки: не задовольнившись роздяганням стриптизерки, він звелів живцем облупити з неї шкуру.
Тіло ніколи не може бути просто поверхнею істоти, такою собі незайманою, природною площиною, що позбавлена будь-яких слідів. Такої "первісної" цінности воно набуває лише внаслідок витіснення — себто розкріпачити тіло як таке означає розкріпачити його як тіло, що зазнало витіснення.Тоді навіть його нагота обертається проти нього й оточує його повітряним ореолом невблаганної цензури — вторинною шкірою. Адже шкіра, як і будь-який знак, що набув знакової потуги, в процесі сиґніфікації подвоюється: вона виступає вже вторинною шкірою. Не останньою, — але завжди єдиною.
В цій надмірності знака-голизни, що працює на відтворення тіла як фантазма тоталізації, ми знаходимо нескінченну спекуляцію мислячого суб'єкта в його дзеркальному відображенні, котре відбиває і шляхом подвоєння формально розв'язує його необмежену розділеність. Знаки, накреслені на тілі, де вже відбився несвідомий потяг до смерти, в усіх випадках лише повторюють на тілесному матеріялі ту ж таки метафізичну операцію мислячого суб'єкта. "До свідомости метафізика повертається через тіло", писав Арто.
І замикаючись у дзеркалі, й самодублюючись фалічною познакою, суб'єкт завжди сам себе зваблює. Він зваблює своє власне бажання і заклинає його у своєму власному тілі, подвоєному знаками. За обміном знаків і за роботою коду, що функціює як фалічна фортифікація, суб'єкт може сховатися і взяти себе в руки — сховатися від бажання іншого суб'єкта (від своєї власної недостатности) і, в певному сенсі, побачити (себе у власних очах), залишаючись недосяжним для сторонніх поглядів. Лоґіка знака тут знову змикається з лоґікою збочення.
В цьому випадку дуже важливо провести радикальне розмежування між роботою з написання — і тілесними познаками в "первісних" суспільствах й у нашій новітній системі. Їх дуже легко плутають у загальній катеґорії "символічної експресії" тіла. Виходить, наче тіло завжди було тим, чим воно є зараз, наче архаїчне татуювання завжди мало той самий зміст, що й макіяж, наче поза всіма революціями у способі виробництва існував якийсь по суті незмінний процес сиґніфікації — упродовж цілих сторіч і до самої доби політичної економії. На противагу нашій добі, де знаки обмінюються в режимі загального еквіваленту й мають обмінну вартість у системі фалічної абстракції та уявну насиченість суб'єкта, позначання тіла, як і носіння масок, в архаїчному суспільстві виконують функцію негайної актуалізації синкопічного обміну, обміну/дарунка з богами чи всередині ґрупи — обміну, що не може розглядатись як торгівля суб'єктом своєю ідентичністю під прикриттям машкари або маніпулювання знаками, — навпаки, він знищує свою ідентичність, включається у гру як суб'єкт наділености/обкрадености, все його тіло виступає матеріялом для символічного обміну нарівні з маєтком чи жінками; якщо розглядати це явище до кінця, то тут немає стандартної схеми сиґніфікації (так само як і абстрактности грошової системи), нашого Позначника/Трансцедентного Значеника, Фалоса/Суб'єктивности, що керує нашою політичною економією тіла. Якщо індієць (навіть той же самий) каже: "У мене скрізь обличчя" у відповідь на запитання білого про голість його тіла, то він хоче цим сказати, що все тіло (яке, втім, ніколи не буває цілком голе) зазнає символічного обміну, тоді як у нас існує тенденція обмежуватися поглядом чи лицем. В індійця всі тіла перезираються й обмінюються знаками, що знищуються в процесі безперервного обміну співвідношення й не посилаються ні на трансцедентний закон вартости, ні на приватну апропріяцію суб'єкта. У нас все тіло замикається в знаках, набуває цінности внаслідок числення знаків, які воно обмінює згідно з законом еквівалентности і репродукування суб'єкта. Суб'єкт уже не відмінює себе під час обміну — він спекулює. Не дикун, а саме цей суб'єкт перебуває в полоні фетишизму — отримуючи зиск зі свого тіла, що стало цінністю, він і сам фетишизується законом цінности.