Іще була примарна спроба підпорядкувати собі рекламу. Ця спроба обмежувалася своїм матеріяльним носієм, однак уже використовувала напрямки, що їх розробили самі масмедії (метро, вокзали, афіші). Також було намагання Джеррі Рубіна й американської контркультури заволодіти телебаченням. Спроба політичного загарбання найбільшого засобу масової інформації, але тільки на рівні змісту, не міняючи самого засобу інформації.
Що ж до нью-йоркських ґрафіті, то тут уперше з таким розмахом і вільною наступальністю були використані міські маґістралі та рухомі носії. Причому вперше медії атакувалися в самій їхній формі, себто у способі їхнього виробництва і поширення. Й було це якраз тому, що ґраффіті не мають змісту, не можуть нести повідомлення. Ця порожнеча і є їхньою силою. Не випадково тотальний наступ на форму супроводжується відступом змісту. Це походить із якоїсь революційної інтуїції, — здогаду про те, що глибинна ідеолоґія функціює вже не на рівні політичних значеників, а на рівні позначників, — й саме тут найбільш вразливе місце системи, а значить, її можна зруйнувати.
Отак з'ясовується політичне значення ґрафіті. Вони народилися з придушення міських заворушень у ґетто. Під гнітом цих репресій бунт розпався на дві частини: з одного боку, суто політична, жорстка доктринальна марксистсько-ленінська орґанізація, з другого, — цей стихійний культурний процес на рівні знаків, процес без мети, без ідеолоґії, без жодного змісту. Дехто у першій течії вбачає істинну революційну практику, а ґрафіті розглядає як своєрідний фольклор. Все навпаки: невдача 1970 року призвела до згасання традиційної політичної активности, але водночас вона спричинилася до радикалізації бунту на правдиво стратеґічних обширах, на території тотального маніпулювання кодами і значеннями. Отож, це не втеча у знакову площину, а навпаки, нечуваний поступ як у теорії, так і в практиці, — ці два елементи якраз тут існують нерозривно і не зазнають відокремлення під впливом орґанізації.
Це спражнє повстання, це вторгнення в міське середовище як простір відтворення і простір коду — і на цьому рівні вже не відіграє ролі співвідношення сил, адже знаки грають не силою, а відмінностями, а значить, атакувати їх треба за допомогою відмінности, себто ламати структуру кодів, кодовані відмінності за допомогою абсолютної, некодованої відмінности, після зіткнення з якою система розпадеться сама по собі. Задля цього не потрібно ні організованих мас, ні ясної політичної свідомости. Достатньо тисячі молодиків, озброєних маркерами і балончиками з фарбою, щоб зворохобити всю ознакову систему міста, щоб збаламутити ввесь порядок знаків. Всі плани нью-йоркського метра захаращені ґрафіті — до цієї ж партизанської тактики вдавалися і чехи, коли міняли наймення вулиць у Празі, щоб у ній заблукали росіяни.
*
Незважаючи на позірну схожість, City Walls, настінні малюнки, не мають нічого спільного з ґрафіті. Власне, й постали вони значно раніше од них, і будуть існувати після того, як щезнуть ґрафіті. Ініціятива настінного живопису походить згори, це намагання обновити й пожвавити міське середовище за рахунок муніципальних коштів. City Walls Incrporated — орґанізація, що постала у 1969 році задля "розробки проґрами і технічних аспектів настінного живопису". Її бюджет фінансує департамент культури Нью-Йорка і ціла низка різноманітних фундацій, зокрема, таких, як фонд Рокфеллера. Її художня ідеолоґія: "Природне поєднання споруд і момунентального живопису". Її мета: "Дарувати мистецтво мешканцям Нью-Йорка". Так само виглядає і проект художніх панно (bill-board-art-project) Лос-Анжелеса: "Цей проект покликаний сприяти створенню мистецьких зображень, які будуть розміщуватися на bill-board у межах міста. Завдяки співробітництву Фостера і Клейзера (двох великих рекламних аґенцій) місця розташування реклами стали також і мистецькими вітринами для художників Лос-Анжелеса. Вони створюють динамічну художню площину і виводять мистецтво з тісного кола ґалерей та музеїв".
Звичайно, подібні акції доручають фахівцям, художникам, що в Нью-Йорку об'єдналися у консорціум. Жодної двозначности: йдеться про політику щодо навколишнього середовища, широкомасштабний міський дизайн — від цього виграє і місто, і мистецтво. Адже місто не вибухне від раптового виходу мистецтва "просто неба", на вулиці, як не вибухне й мистецтво від прямого контакту з містом. Ціле місто перетворюється на мистецьку ґалерею, мистецтво знаходить нове поле для маневру в міському середовищі. Ні місто, ні мистецтво не змінили свою структуру, вони всього лиш обмінялися своїми привілеями.
"Дарувати мистецтво народові Нью-Йорка"! Достатньо порівняти цю формулу з supercool: "Хлопці, декому не до смаку те, що ми робимо, та до смаку воно їм чи ні, а ми орґанізували потужний мистецький рух задля того, щоб ударити по Нью-Йорку".
В цьому й полягає уся відмінність. Декотрі настінні малюнки і справді гарні, але справа зовсім в іншому. Вони залишаться в історії мистецтва, тому що простими лініями і барвами створили простір зі сліпих, голих стін, — найкращі з них мають характер ілюзії, вони створюють ілюзію простору і глибини, вони "розширюють архітектуру уяви", як висловився один із мистців. Але в цьому полягає і їхня обмеженість. Вони розігрують архітектуру, та не руйнують правила гри. Вони повторно використовують арітектуру в площині уявного, однак зберігають сакральний характер архітектури (і як технічного матеріялу, і як монументальної структури, включно з її соціяльно-класовим аспектом, адже більшість City Walls подібного зразка розташовані в білій, цивілізованій частині міст).
Втім, архітектура і міське облаштування, навіть під впливом уявного, нічого не можуть змінити, адже й самі вони є масмедіями і навіть у найсміливіших своїх задумах відтворюють масові суспільні відносини, себто залишають людей без можливости колективної відповіди. Все, на що вони здатні, це пожвавити, олюднити, повторно використати міське середовище, — себто на дизайн, у широкому значенні цього слова. Інакше мовлячи, вони здійснюють симуляцію обміну і колективних цінностей, симуляцію гри і нефункційного простору. Такими є ігрові майданчики для дітей, зелені зони, будинки культури, такими є City Walls і стіни протесту, ці зелені зони слова.