====
*От якраз це і є символічним обміном. Всупереч усякій ідеолоґії дарування — гуманістичній, ліберальній чи християнській, — слід підкреслити: дарунок — це джерело і самісінька сутність усякої влади. Тільки дарунок-у-відповідь скасовує владу — це і є зворотність символічного обміну.
====
ІІ
ПОРЯДОК СИМУЛЯКРІВ
ТРИ ПОРЯДКИ СИМУЛЯКРІВ
З доби Відродження, паралельно зі змінами закону цінности, змінилися три порядки симулякрів:
— Підробка, яка виступає панівною схемою "класичної" доби, од епохи Відродження до промислової революції.
— Виробництво, яке виступає панівною схемою промислової доби.
— Симуляція, котра виступає панівною схемою сучасної фази, що реґулюється кодом.
Симулякр першого порядку дії на основі природного закону цінности, симулякр другого порядку діє на основі ринкового закону вартости, симулякр третього порядку діє на основі структурного закону цінности.
ЯНГОЛ ІЗ КРЕЙДИ
Підробка (а заразом і мода) народжується вкупі з Ренесансом, за тої пори, коли феодальний устрій деструктурується буржуазним ладом і поширюється відкрите змагання на рівні знаків розмежування. В кастовому чи ранґовому суспільстві моди не існує, оскільки панує тотальна приписаність і перехід з одного класу до другого просто неможливий. Заборона захищає знаки і забезпечує їм цілковиту ясність: кожен знак однозначно відсилає до певного статусу. В церемоніялі підробка неможлива, — хіба що у вигляді блюзнірської чорної маґії, й так само карається і змішування знаків як поважне порушення самого порядку речей. Якщо інколи — надто ж сьогодні, — ми іще мріємо про світ певних знаків, про сильний "символічний порядок", то давайте полишимо ілюзії: цей порядок існував, і це був порядок жорстокої гієрархії, адже прозорість знаків нерозривно пов'язана із їхньою жорстокістю. В жорстоких кастових суспільствах, феодальних чи архаїчних, кількість знаків мала, поширення їх обмежене, кожен із них несе в собі й повновагий смисл заборони, кожен позначає взаємне зобов'язання між кастами, між кланами чи між особами — так що довільність їм невідома. Довільність знака починається тоді, коли, замість того, щоб пов'язувати дві особи нерозривною взаємністю, він в ролі позначника починає відсилати до всесвіту значеника, з якого вже знято чари, до спільного знаменника реального світу, котрому вже ніхто нічого не винен.
Кінець обов'язкового знака приносить панування знака емансипованого, і з його потуги можуть користатися всі класи. Змагальна демократія приходить на заміну знаковій ендоґамії, що була притаманна статусним устроям. Водночас за допомогою цінностей/знаків престижу, які можуть переходити з одного суспільного класу в інший, неухильно виникає і підробка. Адже відбувається перехід від обмеженого порядку знаків, де заборона стримує їх "вільне" виробництво, до повсюдного поширення знаків згідно із попитом. Але такий багатократно розмножений знак не має нічого спільного з обов'язковим знаком обмеженого поширення: він є всього лиш підробкою під нього, причому не шляхом спотворення "ориґіналу", а внаслідок розширеного використання матеріялу, що вся його ясність витікала із примусової обмежености. Позбавлений дискримінації (тепер він виражає усього лиш змагальність), звільнений од усякої примусовости, універсально доступний, новітній знак продовжує однак симулювати необхідність, вдаючи, ніби він пов'язаний зі світом. Він марить знаком старої доби і прагнув би набути його обов'язковости разом із його ж таки референцією до реального — набуває ж він тільки причинности, себто тієї референтної причинности, тієї реальности і тієї "природности", що ними він і має відтепер жити. Однак цей десиґнативний зв'язок є всього-навсього симулякром символічної зобов'язаности: він продукує тільки нейтральні цінності, ті, що обмінюються в об'єктивному світі. Знак зазнає тієї ж долі, що й праця. "Вільний" трудівник є вільним лише тоді, коли він продукує еквіваленції, — "вільний та емансипований" знак є вільним лише за умови, що він виробляє еквівалентні значеники.
А тому своєї значущости новітній знак набуває в симулякрі "природи". Проблематика "природности", метафізика реальности і позірности — все воно притаманне буржуазії ще з доби Відродження, адже це свічадо буржуазного знака, дзеркало класичного знака. Й досьогодні ще живе ностальґія за природною референцією знака, незважаючи на кілька революцій, що зруйнували цю конфіґурацію, — таких, як революція у виробництві, коли знаки посилаються вже не на природу, а всього лиш на закон обміну і переходять у площину ринкового закону вартости. Ми ще повернемося до цих симулякрів другого порядку.
Отож, за доби Відродження разом із природністю зародилася і робленість. Вона спостерігається скрізь — від фальшивого жилета, котрий існує тільки спереду, до штучного вилочкового протеза, ліпних інтер'єрів і велетенських театральних машин бароко. Адже вся ця класична ера — це передовсім доба театру. Театр є тією формою, котра охоплює все соціяльне життя і всю архітектуру з доби Відродження. Саме тут, у химерах ліпної скульптури і барокового мистецтва, дешифрується метафізика підробки і зароджуються нові людські амбіції — це устремління до світової деміурґії, до перетворення будь-якої природи в одну-єдину субстанцію, котра мала б театральний характер, подібний до соціяльного життя, уніфікованого під знаком буржуазних цінностей, де нічого не важить походження, ранґ або каста. Ліплення — це тріумф демократії всіх штучних знаків, апотеоз театру і моди, де виражається готовність нового класу до будь-яких звершень, одколи йому вдалося зруйнувати винятковий характер знаків. Це прямий шлях до нечуваних комбінацій, до будь-яких ігор та підробок — прометеївські устремління буржуазії передовсім знайшли свій вираз в імітації природи, а вже потім звернулися до виробництва. У храмах та палацах ліплення прибирає будь-яких форм, імітує будь-які матеріяли — велюрові штори, дерев'яні карнизи, округлості людського тіла. Неймовірну мішанину матеріялів ліплення зводить до одної-єдиної нової субстанції, чогось на кшталт загального еквівалента всіх інших, і ця субстанція сприяє витворенню будь-яких театральних чар, оскільки сама є представницькою субстанцією, дзеркальним відображенням усіх інших.