Далеко за північ до лабораторії найтаємнішої королівської поліції внесли амфору, до якої прикладалися конструктори під час своєї тяжкої праці. Лаборанти-консультанти вмить відкрили друге потаємне дно, витягли звідти мікрофончик та магнітофончик, потім, з'юрмившись над апаратурою, пустили їх у рух і багато годин підряд з величезною увагою прослухували всі слова, які звучали в залі із зеленого мармуру. Вже промінь ранкового сонця впав на їхні видовжені обличчя, а їм нічого з того, що вони почули, не вдавалося зрозуміти. Один голос говорив:
— Ну? Що? Ти підставив короля?
— Підставив.
— Де він у тебе? Тут? Гаразд! Тепер отак-о! — ноги разом! Тримай ноги разом, кажу! Не свої, йолопе, а королівські! Так! І давай, трансформуй, швидко! Ну, що тобі випало?
— Пі.
— А де потвора?
— У дужках. А що, король витримав, бачиш?
— Витримав! А тепер обидві сторони помнож на уявне число — так, так! І ще його раз! Змінюй знаки, тупаку! Куди ж ти вставляєш, бельбасе? Куди? Це потвора, а не король! Ну, так! О, воно, воно!! Готово? А тепер перетворюй, пофазно — так! — і гайда в реальний простір! Виходить?
— Виходить! Кляпавцію! Любий! Дивися, що зробилося з королем!
А відповіддю був шалений вибух сміху.
Назавтра чи, власне, того ж дня, якого вся поліція дочекалася на ногах після безсонної ночі, конструктори зажадали кварцу, ванадію, сталі, міді, платини, гірського кришталю, титану, церію, германію і взагалі всіх елементів, з яких складається Всесвіт, а також машин, кваліфікованих механіків і шпигунів, бо такого набралися зухвальства, що на потрійному формулярі замовлень зважилися написати: "А ще просимо шпигунів різної масті й формату на розсуд Відповідних Властей". Наступного дня зажадали вони ще й ошурок, і велике покривало з червоного плюшу з гроном скляних дзвіночків посередині й чотирма великими китицями на ріжках. Вони визначили навіть розміри дзвіночків. Король, якого про все повідомляли, обурився, одначе ж велів задовольняти прохання зухвальців. Поки що! А що королівське слово святе, одержали конструктори все, чого хотіли.
І було те щоразу щось нове й нечуване. Так, під номером 48999/II К/Т надійшов до поліційних архівів примірник копії замовлення на три кравецькі манекени й шість повних комплектів уніформ королівської поліції з поясами, зброєю, ківерами, плюмажами й наручниками, а також трирічні підшивки часопису "Поліцай вітчизни" із списком друкованих матеріалів за три останні роки. Водночас у рубриці "Примітки" вони запевняли, що вищезазначені предмети зобов'язуються повернути цілими й неушкодженими протягом двадцяти чотирьох годин з моменту одержання. В іншій справі було підшито копію листа, де Кляпавцій вимагав негайно доставити ляльку, що являла б собою натурального розміру копію міністра пошт і телеграфів у повній парадній формі, а також невеличку, пофарбовану зеленим, бричку з гасовим ліхтарем по лівий бік та гарним блакитно-білим написом іззаду: "СЛАВА ПРАЦІ!" Після ляльки з бричкою шеф таємної поліції схибнувся з розуму й змушений був іти на пенсію. Ще через три дні конструктори зажадали бочку рожевої рицинової олії. І відтоді нічого вже більше не вимагали, працюючи в глибокому склепі своєї резиденції, звідки долинали їхні дикі співи, безперервний стукіт молотів, а смерком крізь гратчасті вікна на підвали падало блакитне світло, спотворюючи форми садових дерев. Там, у кам'яних стінах, при синьому сяйві електричних розрядів, крутилися Трурль і Кляпавцій з помічниками. Коли хтось із них підводив голову, то бачив прикипілі до шибок обличчя різних служників, що, ніби просто з цікавості, фотографували кожен їхній рух. Якось уночі, коли змучені конструктори пішли спати, частину апаратури, що її вони власноручно сконструювали, негайно перевезли таємним експресом до королівських лабораторій, де її тремтячими пальцями розбирало вісімнадцять найвизначніших судових кібернетиків, що склали перед цим велику державну присягу. І тут з-під їхніх рук вилізла велика олив'яна мишка, котра, пускаючи писочком мильні бульбашки, бігала по столу, а з-під хвостика в неї сипався крейдяний пил, та так хитро, що вийшов каліграфічний напис: "ТО ВИ СПРАВДІ НАС НЕ ЛЮБИТЕ?" Ще ніколи в історії королівства начальники таємної поліції не змінювалися так швидко. Уніформи, манекени, зелену бідарку, як і ошурки, що їх негайно повернули конструктори, — все це обстежувалось електронними мікроскопами. Одначе, крім клаптика паперу в ошурках зі словами: "ЦЕ МИ, ОШУРКИ!", нічого не знайшли. Перетрусили навіть окремі атоми уніформ та бідарок, але жодних наслідків.
Нарешті настав день, коли роботу було закінчено. Величезний, схожий на герметичну цистерну повіз на трьохстах колесах підкотив до муру, яким було обнесено резиденцію Трурля і Кляпавція; через розчинену браму конструктори винесли покривало, оте з дзвіночками й китицями, і після церемонії офіційного відкриття дверей поклали його на підлогу, тоді залізли всередину і при зачинених дверях щось там робили; відтак довго носили з підвалу великі бляшанки, наповнені дрібно змеленими хімічними елементами; вони сипали всі ті сірі, срібні, білі, жовті й зелені порошки під краї широко простеленого покривала, а потім вийшли на повітря, звеліли зачинити двері й, прикипівши очима до годинника, чекали чотирнадцять з половиною секунд. А як збіг час, усі застигли в подиві: з повозу, хоч він і стояв нерухомо, виразно почувся передзвін скляних дзвоників. Усіх це здивувало, бо хіба що тільки дух міг торкатися тканини. Тоді конструктори перезирнулись і сказали:
— Готово! Можна його забрати!
Цілий день друзі пускали з тераси мильні бульбашки, а надвечір їх відвідав шановний Протозар, той самий церемоніймейстер, що заманив конструкторів на планету Жорстокія. Він був гречний, але рішучий. На сходах чекала варта — він пояснив, що конструктори повинні зараз же піти в призначене для них місце. Їм довелося залишити всі речі в палаці, навіть власний одяг, замість якого їм дали латане дрантя. Обох закували в кайдани. На превеликий подив вартових і присутніх чинів поліції та органів правосуддя обидва конструктори анітрохи не нервувались, а Трурль, навіть сміючись, зауважив ковалеві, що забивав його в кайдани, що боїться лоскоту. Як тільки їх замкнули у льоху, відразу ж з-під кам'яного склепіння почувся мотив пісеньки "Веселий програміст".