А я ж писав зовсім про іншу трубу. Я писав про трубу, у яку вилітає наша економіка, народне добро, наше здоров’я.
До речі, про здоров’я.
Ви у своїй газеті описуєте, скільки Західна Європа поїдає нітратів, фосфатів…
Мій друг Ваня Молдаван з’їв усього-на-всього один кавун. А викачали з нього усю таблицю Менделєєва. І тридцять ще невідомих нікому елементів.
Хочу зауважити, що кавун привезли не із Західної Європи, а з Південної України. І придбав його Ваня не на складі якогось агресивного блоку, а в лоткові Держагропрому. То, може, ви розтлумачите читачам, що за блок отой агропром? Чим він воює і проти кого?
Тільки ж Ваня Молдаван каже, що все одно не розтлумачите. Бо зараз бракує паперу. У нас завжди чогось бракує. Був папір – не вистачало гласності. Є гласність – нема паперу. Буде і те, і інше – не буде кому писати. Знітратимося і сфосфатимося. Згербіцидимося і запестицидимося.
Хочете перепитати, де буде медицина?
Там, де вона й зараз. На сторожі спокою його величності керівного прошарку. І разом з тим "прошарком" боротиметься проти морального захворювання населення. Радіофобією, хімієфобією. Алкоголізмом, курінням. Он Київ вже оголошували містом антиалкогольним і антикурильним… Давайте оголосимо Україну державою здорового глузду. І моральної чистоти. І громадянської свідомості.
Тільки навряд чи вийде. Дуже вже багато у нас "талантів" бити в барабани і кричати "ура". І всі вони як "невловимі месники". Тільки доходить до того, коли вже треба брати і садити, – його беруть і кладуть. На обстеження. Бо він ніби того… З вітряками в голові…
А може, треба обстежити до того? Перш ніж садити його у керівне крісло? Перш ніж допускати його до народних надбань? Перш ніж довіряти йому наші долі?
Важко. Довготривалий період застою призвів до остеохандрозу наш суспільний хребет. Хто зігнувся – не може випростатися. Хто випростався – не може зігнутися.
Потрібна сила.
Не короля Непалу. Навіть якщо він Бірендра Бірбіркрам Шахдева. А моя. Ваша. Усіх нас.
І правда потрібна. Одна для всіх. І для найвищого нашої держави. І для мене – рядового громадянина.
Сійся, родися!
Новорічне віншування Вані Молдавана українському народові
Народе мій!
В тому числі керівники державного, обласного, районного і колгоспного масштабів!
Віншую вас із святом! Сію, сію, посіваю, з Новим роком вас вітаю!
Новий рік – новий рубіж. Нові надії. І старі клопоти. Які зосталися від попередніх рубежів.
Не при святі про них говорити. Але й при святі про них пам’ятати. Бо як каже по латині Вітя Царапкін: "Карпент туа пома вепотес". Що по-нашому означає: "Нащадки зберуть твої плоди".
А що ми передамо нащадкам?
По стільки-то умовних кормових одиниць на умовну голову?
До речі, з головами у нас… не все лади. Різнобій. Великий. Умовна голова планує. Умовна голова керує. А виконує конкретна голова. І болить конкретна голова. Тому й результат: "середньостатистичні досягнення" і "умовний мінімум". Конкретний максимум тільки в мріях.
Умовні голови проектують. Умовні голови будують. А конкретні голови "ліквідують наслідки". І… лисіють.
Умовні. Щось багатенько в нас умовностей.
Умовний достаток. Умовне щастя. Умовно-їстивна ковбаса. Умовно-чиста вода. Умовно-придатні штани. Умовно-здорове повітря. Умовні громадяни умовної національності. З умовним знанням рідної мови. Умовно-порядні, умовно-чесні, умовно-інтелігентні, умовно-освічені. Але конкретно споживаючі, конкретно уриваючі, конкретно руйнуючі…
Конкретно…
"Іде звізда чудна…"
Ім’я цій звізді незалежність.
Принесла вона гласність (поки що гласність волаючого в пустелі – народ галасує, а ніхто не чує). Принесла демократію (поки що побудовану на принципі долоні і пальців – пальці мають свободу, а долоня має силу).
Але як каже Вітя Царапкін по латині: "Омне інітум діфіціле ест". Що по-нашому означає: "Всякий початок важкий".
Щоб далі було легше. І світліше. І чистіше. І веселіше. Давайте конкретно позбудемося умовності. Не впустимо її у новий рік. Не впустимо її у нове життя. Не впустимо її у нові покоління. Будемо конкретними громадянами конкретної нашої держави. З конкретними правами і конкретними обов’язками. Які живуть на конкретній землі. Несуть за неї конкретну відповідальність. І перед новим днем. І перед своїми нащадками.
Сійся, родися, жито, пшениця –
Всяка пашниця…
Без пестицидів і гербіцидів,
Без нітратів і фосфатів,
Без будь-яких отрутохімікатів…
То буде щастя у нашій хаті
І на здоров’я будем багаті…
Щоб злагода квітла у кожній господі,
І чесність, і гідність були у народі…
Щоб гласність ніколи не вилізла боком, –
З новим щастям! І з Новим роком!
Альтернативний варіант
Приніс свині їсти, напакував корито, вона задоволено цямкає, а я тяжко думаю: "Що таке альтернативний варіант?"
Були в нашому колгоспі збори. Висували кандидата. У депутати. Наше начальство місцеве висувало представника обласного начальства. А ми мали підтвердити, що всі погоджуємося.
І тут мене підкусило вийти до мікрофона:
– Шановні вожді і вождики колгоспного, районного та обласного масштабів! Тепер демократія і гласність. У мене є альтернативний варіант…
Мікрофон відключився.
Усі забігали.
Голова колгоспу каже:
– Проклятий капіталістичний мікрофон. Не витримав нашої соціалістичної гласності…
І відвів мене за куліси:
– Слухай, Борихович! Ти завше вискакуєш як Пилип з конопель. Я як дам тобі "альтернативний варіант", то свиня твоя здохне з голоду…
– Я ж хотів… головлікаря… або вчителя…
– Лікар нехай лікує хворих, вчитель нехай вчить дітей… Хто на що вчився… А керувати – хай керує той…
– Хто ніколи не вчився? Хто більше нічого не вміє?..
Вічно крикливий голова затиснув кулаки. Заскреготав зубами. І замовк.
Обізвався вічно мовчазний парторг:
– Розумієш, Борихович, треба дивитися в майбутнє. Оберемо, для прикладу, депутатом вчителя чи лікаря. Що з них візьмеш? Зошита? Таблетку?.. Та й тих нема… А голова облагропрому дасть нам труби…
– Ніби Верховна Рада – це трубний завод. Чи він буде в інших колгоспах брати, а нам давати? Діляцтво це, шановні вождики. Діляцтво… – тут я вже розійшовся не на жарт. – І взагалі, чому на високих посадах досі сидять брежнєвісти-екстремісти?