У нас, правда, також її не бракує. Чули, як депутат-аграрник, тавруючи по телевізору страйкуючих шахтарів, наводив за приклад наш героїзм.
"Кожен день 600 тисяч доярок по грязюці, без світла йдуть на ферми…
Кожен день 150 тисяч свинарок ногами місять навоз…
Кожен день доярки руками переносять 70 тисяч тонн молока… І совість їм не дозволяє страйкувати…"
Скажу скромно. Не ми одні.
Кожен день сотні тисяч службових автомобілів розвозять сотні тисяч вищих чиновників по сотнях тисяч кабінетів. Де вони невтомно приймають сотні тисяч зведень від сотень тисяч нижчих чиновників. І скрупульозно підраховують, скільки сотень тисяч доярок і свинарок щодня ходять по грязюці… І совість їм також не дозволяє страйкувати…
А мене так допекло оте підсмикування трусів, що я б уже й застрайкував. Дак візьмуть, як каже наш Рабовласник, в повну економічну блокаду. Для свині не випишуть дерті, для корови – мішанки, для хати – палива… Та ще й, не дай, Боже, прийдуть, знайдуть (про що йдеться – знаєте) і посадять… А в газеті напишуть, що Гаврило з Мозамбіка – екстреміст і деструктивна сила. І посадили його за зв’язки із західними спецслужбами… Тож, як бачите, страйкувати не дозволяє нам… совість…
Високий конструкторе!
Я розумію, що космічні кораблі дуже потрібні. Особливо зараз. Коли конверсія, роззброєння. Кількість танків у Європі скорочують. І переплавляють. За Урал. Сухопутні війська скорочують. І сплавляють. У морську піхоту. А ворог не дрімає…
Але чи не могли б ви допомогти нам отією злополучною гумою для трусів? Ну, так ніби взяти шефство над нашими трусами. В порядку конверсії…
З оборонним привітом! Гаврило. Хутір Мозамбік, року 1990-го
"Веселые ребята"
Нота мерові Москви Гавриїлу Попову від Гаврила з Мозамбіка
Високодемократичний пане!
"Русскоязычное население" Мозамбіка, в особі буфетниці Клави, вимагає приєднати Мозамбік до Москви.
Для ясності. Мозамбік – це не той Мозамбік, що у чорта на висілках. А суверенний хутір суверенної України. Клаву до Мозамбіка ніхто, вибачте, на мотузці не волік. І ніхто, вибачте, тут її не прив’язав. З’явилася вона у Мозамбіку в той час, коли з Москви виганяли дівчат найдревнішої професії. Себто – повій. А по-вашому, проституток. Самі розумієте, що хорошу повію ніхто не вигнав би. Тим більше з Москви. Тим більше тоді, коли в Кремлі організувався показовий, вибачте, бардак. Отоді Клава приїхала до Мозамбіка, сіла на шию фуражирові Ониську і сидить досі. Правду кажучи, жили спокійно. Онисько, як віл, працьовитий і терпеливий. А Клава, як кожна людина легкої поведінки, легко пристосувалася до нової ситуації.
Міжнаціональний конфлікт у них виник після того, як ви по телебаченню сказали, що не дасте "в обиду" жодного росіянина. І поглибився після того, як якийсь Травкін побіцяв "русскоязычникам" Молдови: "Ребята, мы вас не бросим.."
Клава категорично заявила Ониськові:
– Перепиши на меня дом и тачку…
Той поцікавився, чи вона з неба впала, чи на небо збирається. Вона відповіла, що нікуди не збирається. Мозамбік їй подобається. Але вона, як національна меншина, має право на автономію. І доб’ється, що Мозамбік буде мати Московське підпорядкування. Словом, приєднають хутір до Москви. Разом з Ониськовою свинофермою і "прочими", як вона сказала, "соцкультбытовыми объектами"…
Онисько, який півжиття провів на свинофермі, висловився не зовсім дипломатично:
– Свиня! Вчора кричала, що вона "старший брат", сьогодні репетує, що вона "національна меншина". Прийшла до моєї хати, відгодувала черево моєю працею, а тепер нахабно заявляє, що вона тут хазяїн!..
Клава на те цинічно заявила:
– Так сложилось исторически…
Отака у нас політична ситуація. До речі, Онисько зауважив, що до Клави час від часу наїжджає якийсь, вибачте, хахаль. З Москви.
Так оце до вас, високопоставлений мере, прохання усього "нерусскоязычного" населення Мозамбіка. Забезпечте ваших столичних хахалів столичними повіями. Щоб оті "веселые ребята" не роз’їжджали по Мозамбіках, Придністров’ях, Донбасах, Кримах. Не баламутили людей. Не розбивали сім’ї. І не провокували, вибачте за не зовсім дипломатичний вислів, мордобитіє.
При цьому зостаюсь з пошаною до всіх чесних і розумних людей!
Гаврило
Хутір Мозамбік
Другий місяць після гекачепістського перевороту
Експерименти
Лист генеральному директорові МАГАТЕ
Високий пане!
В нас, у Мозамбіку, біда. Маяк колгоспу передова свинарка Астраущенко отримала ідеологічну травму.
Навпроти свинарника стояв бюст вождя світового пролетаріату. Оскільки наша колгоспна дійсність плаває в багнюці, то вождь плавав з нами. І був досить-таки тією дійсністю обляпаний.
Фуражир Онисько набрав відро води і поліз вождя мити. А свинарка Астраущенко подумала, що Онисько збирається пам’ятник нівечити. З криком "тільки через мій труп" кинулася до Ониська. П’єдестал, виявляється, був добряче підритий свинями. Гіпсове погруддя вождя ще сяк-так підтримував. Та коли на нього полізли ще дві живі історичні постаті, рухнув разом з ними. Онисько відбувся легким переляком. Вождь розсипався в друзки. А свинарка Астраущенко від стресу звихнулася. Смикала на голові волосся. Кричала: "Господи! Нема Ілліча! Що тепер буде з лампочкою? Хто нам її засвітить?.."
Як людина, що має справу з електрикою, про "лампочку Ілліча" ви уявлення маєте. Про свинарку Астраущенко скажу лише таке: п’ять років її тягли на Героя. Але не дотягли. Прийшов новий голова і сказав: "Двадцять двоє поросят народила льоха Альфа, а не свинарка Астраущенко. То кого ж висувати на Героя?.."
З того часу свинарка Астраущенко зненавиділа голову колгоспу і перебудову.
Електровідповідальний пане!
Я не закликаю, щоб ви допомогли лікувати свинарку Астраущенко, яка дістала виробничу травму на грунті електрифікації. Бо можете сказати: "Хто їй ту лампочку в голові засвітив, той нехай погасить".
У нас, на хуторі Мозамбік, ходять чутки, що ви робите експерименти над всім народом України. А ще більше над людьми, яких зачепило чорнобильське лихо. А для заспокоєння громадськості кажете, що лиха ніякого нема. Чорт, мовляв, не такий страшний, як його малюють. А радіація ще не вдарила когось по голові чи по іншому місцю прямо. То благоденствуйте під ковпаками атомних станцій. І тіштеся, що вам світить "лампочка Ілліча".