Окунь затремтів од такої звістки.
– А що потім? – запитав перший.
– Потім? Потім поздихаємо, як руді миші. Хіба що з Марса воду доставлятимуть. Там, кажуть, багато каналів є.
– Ге-ех, – зітхнув важко перший рибалка. – Не буде рибки. З вудочкою не постоїш, душу не відведеш.
"Повідводило б ваші душі на той світ, – подумав окунь. – Живодери. Отак мою стару на той світ перевели. Правда, сама вона трохи винна. Полізла на якогось модного черв’яка…"
– Душу то душу, – зауважив другий рибалка. – А ви знаєте, що таке риба? Риба – це фосфор. А фосфор – це розум. Мозок людини працює на фосфорі, як машина на бензині. Не буде риби – не буде фосфору. Не буде фосфору – не буде розуму…
"Нічого собі перспектива", – подумав окунь.
– Уявляєте, що буде? – вів другий рибалка. – Вам здається, що ви найрозумніший чоловік, а ви найбільший йолоп.
– Що?! – обурився перший рибалка. – Що ви сказали?
– Те, що чули, – відповів спокійно другий.
– Значить, по-вашому, я дурень?
– Не по-моєму, а за теорією всі мають бути дурні.
– Тоді ви теж дурень!
– А я чого?..
Окунь з цікавістю стежив, що буде далі.
Рибалки вже так швидко й так гостро сікли язиками, що, здавалося, над водою гримлять громовиці.
– Тобі бракує фосфору, – тицяв перший під носа кулак другому.
– А в тебе його ніколи й не було, – брав за барки другий першого…
"Господи! Це тепер, – подумав окунь. – А що буде далі? Що буде, коли на землі води не стане? Ех, була не була. Треба людей виручати. Все одно скоро на той світ відправлятися. А так, може, хтось добрим словом колись згадає".
Він роззявив свою по-страдницькому зігнуту пащу. І відчайдушно кинувся на скоцюрбленого черв’яка. Поплавець смикнувся під воду.
– Тягни, телепню! – крикнув перший рибалка другому.
– Лови! – крикнув другий рибалка першому.
– О, диви, який красень, – сказав перший, підставляючи підсаку.
– На двох вистачить, – констатував другий.
Окунь глянув критичним оком на рибалок. На порожні пляшки, що валялися поряд. На розчервонілі спиті мармизи, червоні очі. І востаннє майнуло в його свідомості: "Не вистачить. Таким і тонни фосфору не вистачить… Даремно я тільки на гачок кидався…"
Світ перевернувся
Земля швидше крутиться.
Колись день був – рік. Тепер – не встиг штани зодягнути, вже скидати треба. Буває, й зняти не встигаєш. Прийшов з третьої зміни. Йдеш на першу. Бо змінний твій не вклався у ритм. І його поклали. На капітальний.
А лікарі попереджали: "Час відпочинку – треба відпочивати. Щодня після роботи у парку. Щосуботи і щонеділі за містом. Щороку – на курорт".
Та він лікарів не слухався.
На курорт взагалі не їздив. Раз, правда, збирався. Треба було путівку у сердечний, а йому дали у гінекологічний. Поки знайшли ту, що треба, поки обміняли, обмінниця народила, а він пересмикуватися почав.
У суботи і в неділі також за місто не виїжджав.
Бо у суботи не міг без суботників. А в неділі – без недільників. Виглядало, ніби він спеціально цілий тиждень робоче місце і територію заводу засмічує, аби в суботу та неділю було що прибирати.
Щоденний відпочинок також не вмів організувати.
Вийде із заводу, стане біля бочки з пивом. Поки ту бочку підключать. Поки Феня кухлі вимиє. Поки монету розміняє. Пиво скисне. Бочку знову міняють. А він ще стоїть у черзі. І відчуває, що земля швидше крутиться. І вже у нього народжується нетерплячка. Уже з’являється нахабство. І він, сам цього не бажаючи, каже:
– Що ти рухаєшся, як муха в окропі!
Феня – жінка культурна. Коли до неї звертаються, мусить відповісти:
– А ти не гавкай! Такий умний – стань на моє місце!..
На місце Фені він стати не може. Бо йому треба додому.
Прийшов додому – жінки нема. Також стоїть десь за чимсь.
З ким йому йти в парк? З сусідкою? Морально розкладатися? А він передовик. Майстер "золоті руки".
Дружинник. Книголюб. Член батьківського комітету. Донор.
І він сідає перед телевізором. Вмикає його.
А там знову "Очевидное и невероятное". Носа не відірвеш. Поки не почнеш ним клювати…
Земля швидше крутиться.
Особливо у другій половині місяця. Особливо під кінець року. Особливо у деяких місцях…
Емоції
Час такий. Шалений.
Все біжить. Все кричить. Все гуде. Все пищить.
Звідсіля склерози. Звідсіля неврози.
Берегти себе треба.
Встаєш уранці. Замість сказати дружині щось погане, скажи їй "серденько". Це тобі повернеться сторицею.
Підраховано. Якщо начальник хвалить підлеглого хоча б раз на тиждень, продуктивність праці того піднімається вдвічі.
Не хвалить тебе начальник – хвали його. Він також людина. Йому також здоров’я потрібне. Знаєш, скільки інфарктів ще в нього попереду!
А взагалі, здоров’я кожного в його руках.
Тримай себе. Не виплигуй із власної шкіри, коли тобі наступили на пальці. Пальців багато, а шкіра одна. Виплигнеш із неї – назад можеш не потрапити у свою. Не встигнеш. Хтось раніше у неї вскочить. А ти – в чужу. І вже почуваєшся, як у краденому кожусі. Які тут емоції? Ти чесна людина, а тобі кажуть "злодій". А крадія і брехуна, який нап’яв твою шкіру, поважають. Величають. Садять у президії. Дають йому премію. Які в тебе емоції?
З тими емоціями ти сідаєш за кермо автобуса. Там газону в. Там пригальмував. Тому гулю на лобі набило. Того у дверях затиснуло. Вже твої емоції передалися йому.
Виплигує він з автобуса, наплигує на даму. Вона йому:
– Бурбон!
Він їй:
– Клеопатра!
Добре, що історик зустрівся з істориком. А якби дипломат з дипломатом?
Уже емоції в міжнародному масштабі. Уже ми їм недодаємо нафти і газу, а вони нам – підтяжки. Уже в них паливна криза, а в нас спадають штани. Які тут емоції?
Або ще гірше: слюсар-сантехнік наплигує на електрика.
І обидва з інструментами в руках. Емоції на душі, емоції на голові. Уже лікарні забиті. Лікарі завантажені. Вже один лікар слухає тридцять хворих, а десять лікарів слухають тріо Мареничів. У машині "швидкої допомоги". А там у когось уже ні емоцій, ні духу. Тиша навкруги.
Стримувати себе треба.
Встаєш уранці – підійди до дзеркала. Посміхнися собі. Скажи: "Який я хороший". Навіть якщо ти на чорта схожий. Навіть якщо вчора перукар обскуб тобі півголови, одідрав піввуха, а жінка виклювала півпечінки. Посміхнися собі. Посміхнися жінці. Навіть сусідові посміхнися. А тоді йди. Йди між люди.