ГУМОРЕСКИ, ФЕЙЛЕТОНИ, УСМІШКИ
Давайте чесно
Давайте чесно. Дурні у нас є? Свої. Рідні. Доморощені.
А брехуни?
А злодюги?
А братопродавці?
То чого ж ми з вами такі делікатні?
Чому злодія несміливо називаємо несуном?
Брехуна – обіцяльником?
Ледацюгу – інертним?
Братопродавця – інтернаціоналістом?
А дурня навіть не знаємо, як назвати. Боїмося образити. Ущемити його амбіції. Наче він у нас в золотому фонді рахується. Ніби занесений у Червону книгу. Чи, як пам’ятник старовини, охороняється законом.
Коли вже й котимо його донизу, то так обережно, як порцелянову вазу. Щоб, не дай Боже, щось собі не пошкодив.
Зі щабля на щабель. Зі сходинки на сходинку. Щоб і зарплата у нього не менша була, ніж на попередній. І блага з поблажками. Ще й на обрії якась надія жевріла…
А може, принципово? Правду? Гостру. Гірку.
Запакувати. Написати: "Дурень! Не кантувати!" І опустити. Одразу ж на той щабель, що він заслужив. І дати йому тільки те, що він зробив.
Різко?
Зате чесно. І справедливо.
Дехто вважає, що гласність – це голосно викрикувати гасла.
Гласність – це правда. Така, яка вона є. Не підфарбована рум’янами і не забруднена дьогтем.
Тож давайте без дьогтю і без рум’ян. Давайте чесно і правдиво.
Речі називати своїми іменами!
Мене висадили десантом. На одному підприємстві. Ще тоді, коли модно було висаджувати. Показали на керівне крісло. Сказали:
– Оце ваш плацдарм.
Я окопався. Організував оборону. Забезпечив тили. Замаскувався. Налагодив розвідку. Подбав про постачання.
І почав… Воювати.
Перш за все придивився до співробітників. Чи нема диверсанта у власній хаті? Хто б міг під мене підкопуватися?
Дурень страшний, коли він надто ініціативний. Розумний – коли скритий. Кого треба у першу чергу позбутися?
Дурного.
Викликав до себе Сатанівського.
– Молодим усюди в нас дорога! Ви – молодий, енергійний, розумний. Поїдете вчитися… Нам потрібні високоосвічені кадри…
Розумного позбутися важче.
Його треба кудись висунути. Але засунути так, щоб він тебе не дістав ні рукою, ні зубом, ні навіть оком. Бо око не бачить, то зуби не сверблять.
Висунув. Берегулю. Аж в Ямало-ненецький адміністративний округ.
Вже можна було б трохи передихнути. А тут Горобець. З ініціативою.
– Давайте впровадимо нові методи…
Нові методи – нові клопоти. І звідкіля ти, Горобче, знаєш, як їх сприймуть там? Ти цвірінькнув – і в кущі. А питати будуть з мене.
Викликав заступника.
– Звідки у нас цей Горобець?
– Місцевий.
– Пригасіть його ентузіазм. А то можемо погоріти всі…
Пригасили.
Тепер Горобець працює, як мокре горить. А з нього беруть приклад інші.
Звісно, яка праця, така й цяця.
З неба вже давно ніщо їстівне не падає. А там спитають: "Чому за столом густо, а в коморі пусто?"
Отже… Потрібний спеціаліст-ілюзіоніст.
Згадав про Гапончика. З яким працював на попередньому підприємстві. Спеціаліст вищого класу. По створенню прогресивних шумів, імітації досягнень, ілюзії успіхів, жонглюванню цифрами, маніпулюванню словами…
Перетягнув.
– Постарайся створити… І щоб комар носа не підточив…
Гапончик старався.
Доверху летіли звіти. Донизу спливали накази.
Викликали туди. Приїжджали сюди.
І жодної задирки.
Все кругло і все гладко. Як більярдна куля. А в центрі цієї кулі – я. У своєму керівному кріслі.
І рухаюся за принципом більярдної кулі.
Торкнули києм –. кочуся. Не зачепили – стою.
Забили в лузу – у лузі. Виставили під борт – під бортом.
І тільки трепет внутрішній, щоб, не дай Боже, хтось сильніше не бабахнув. Щоб не опинитися за бортом…
І ще один трепет… Раз у мене ціляться – значить, роблять на мене ставку. Раз роблять ставку – значить, я у виграшній позиції. Виграю – відзначать. Відзначать – ще кудись призначать. Від загальної суєти відгородять. Чимось нагородять… А нагорода як і біда: одна йде, другу веде. І тоді ти вже, як черепаха, неприступний. Вкритий панциром… Почув щось смачне – голову висунув. Почув щось страшне – голову заховав. Вже мене так просто не візьмеш…
А візьмеш – будь-куди не поставиш. Бо я в центрі кулі. А куля кругла. Покотиться. І не зупиниться, поки не знайде вигідну ямку.
Я – наче отой неопізнаний літаючий об’єкт. Ніхто мене не бачить, а всі кажуть, що є. І вірять у щось незвичайне. І думають, що я маю фантастичну силу. Чарівну дію. Унікальну подобу… Незаміниму енергію… Вірять, бо не розглянуть. Я – в центрі оболонки. Непросвітньої. Звуконепроникної. Непробивної.
Розглянули. Як? Сам не второпаю.
– Де ви знаходитеся? – питають.
– Як де? Там, де мене висадили і посадили… На плацдармі…
– А плацдарм де?
– На трудовому фронті…
– У тому-то й біда, що фронт вже далеко попереду. А ви все ще воюєте… Проти кого? І за що?
Дрова рубають – тріски летять…
Так. Я батько Петі Мармишкіна. З восьмого "б". Вже "а"? А-а-а. Реформа… Реорганізація…
Не встигає? А коли ж йому встигати? За два роки – три реформи. То підручники міняють. Ніби за два роки амеба перетворилася на інфузорію, а крокодил на скорпіона. Чи у парнокопитних з’явилися зябра, а в земноводних – роги. То вчителів перетасовують. То правила міняють… Мій Петя що – Ломоносов? У нього що – суперголова? Чи три голови? Як у Змія-Горинича. Одна вчить, друга спить, третя жує вареника…
Ах, двійка з фізкультури! На турніку не може підтягнутися? Через козла не перестрибнув?
Він через поріг переступити не може. У нього ноги позросталися. О восьмій годині ранку до школи вчовгує, о вісімнадцятій – вичовгує. Реформа. Всі хочуть його охопити. Про всяк випадок. Може, комісія якась… Щоб не прискіпались…
Математикові урока мало. Бо "математика зараз не та, що вчора була". Фізикові урока мало, бо "фізика – наука віку". Хімічці урока мало, бо відкрили новий елемент і закрили два старих. Філологові урока мало, бо з’явилися нові літературні імена. І нові помилки у старих. Історикові урока мало, бо історія на місці не стоїть. А Петі доби мало. Він сидить на уроці, слухає про хребетних і безхребетних, а власний хребет у нього – як гумовий шланг. Перед очима в нього то жовті кола, то подушка.
І він, нащадок цілого покоління атеїстів, тяжко зітхає: "Господи! Дай дотягти до канікул!.. Або хоч до вечора…"
До речі, Петі п’ять років втовкмачували, що він від мавпи. Тепер переконують, що він з космічної мамалиги. А про батька і матір ніхто й не згадає. І не питає, як він батькам допомагає.