Де вона — рідна планета? Телескопи неспроможні знайти серед неозорого зборища зірок у Галактиці Сонце — невелику жовту зірку. Але не це страшно! Електронний мозок зберігає всі дані, що стосуються курсу зорельота, обертання Галактики і власного шляху Сонця і Землі! Він приведе апарат точно додому!..
Страшне те, що попереду — довгі роки самотності в пітьмі Космосу, безкінечне згасання, потім смерть, а потім… металічна труна сотні років буде нести його холодний труп у Безкінечність…
Для чого?..
В пам’яті Джон-Ея виникло обличчя Георгія. Ось він — зовсім поряд його схвильований голос:
"Я не зможу заспокоїтись ніколи, якщо нам не вдасться здійснити своєї мрії! Смерть товаришів, наші му-ки мусять принести користь грядущим поколінням, наблизити час безсмертя! Якщо я загину — ти не забудь про це!.."
— Я чую, Георгію! Я дотримаю слова… — сухими губами шепоче він. — Людство одержить відомості про інші світи! Я вірю! Я так хочу!..
Джон-Ей включив електронний мозок, перевірив курс. Зореліт ішов правильно. Господарі чудесного храму в просторі зробили свою справу бездоганно!..
Джон-Ей гарячково дістав плівку, заклав у магнітофон. Він знає, що йому робити. Якщо самому немає можливості повернутися на кохану Землю, то нехай далекі брати почують його слово, заповіт його товаришів.
Джон-Ей, дивлячись за ілюмінатор, зосередився. Він уже був повністю спокійним. Ось ввімкнута апара-тура магнітного запису. Загорівся вгорі червоний вогник. В мікрофон пливли, відбиваючись на плівці, чіткі, лаконічні слова розповіді про героїчну експедицію дванадцяти героїв, прощання на землі, пригоди в антисвіті, про загибель семи членів експедиції в страшному бою на кордонах Галактики, про події в царстві Залізного Ди-ктатора і, нарешті, про зустріч з людьми незрівнянно високого інтелекту.
Спочивши трохи, Джон-Ей продовжував говорити:
— Далекі брати! Хай наші смерті послужать для блага грядущих поколінь. Я включаю автоматичну апа-ратуру досліджень, а сам помираю. Не засуджуйте мене — дуже страшно в самотині доживати непотрібні дні перед лицем Безкінечності. Я впущу в каюту інертний газ, мій труп збережеться, щоб ви могли виявити, звідки, з якої системи і планети експедиція. Дуже хотілося побачити майбутній світ. Я сподіваюсь, гаряче вірю — ви воскресите всіх нас! Я вірю в торжество Науки, в безмежність її можливостей! Взірцем може стати світ прекра-сних людей з інтелектом титанів!.. Я вірю також, що ви допоможете братам у системі Великої Магелланової Хмари, які борються з огидним світом машин — результатом виродження інтелекту. Не повторюйте, не допус-кайте помилки того світу — не віддавайте функцій мислення автоматам! Смисл життя людини — в безкінечно-му розвитку інтелекту! Машини повинні не замінювати розум людини, а допомагати йому! Що може бути кра-ще від чудесної, живої, гарячої людської думки, з її помилками і досягненнями, з її горем і радощами, з її шу-канням і боротьбою, — незрівнянної ні з чим думки живого світу?.. До зустрічі, далекі брати!
Джон-Ей замовк і втомлено відкинувся на крісло. Потім витяг плівку з записом, кілька необхідних кіно-фільмів і поклав перед собою на пульт.
Все! Він виконав свій обов’язок. Але чому ззовні така тиша? Ага, це виключився двигун. Зореліт летить з найбільш можливою швидкістю. Тіло зовсім невагоме — система штучного тяжіння не працює.
Чіткими рухами Джон-Ей включив насоси. Повітря, що було в каюті, циркулюючи, потяглося в спеціа-льні отвори. Швидко понизилась температура, руки і ноги паралізував холод. В голові промайнула думка: "А може, не треба?" Суворо подивився з портрета Георгій, докірливо нахмурився…
Слідом за тим посмішка з’явилася на обличчі Джон-Ея. Він підморгнув зіркам, що весело дивилися через перископ на людину, прошепотів неслухняними губами:
— Це споконвічний острах людини перед смертю, славні мої зірки! Але я не піддамся йому! Пробач, Георгію! Я не можу більше!..
Ще слабке клацання автоматів. В каюту ринув струмінь інертного газу. Голова Джон-Ея лягла на пульт. Він падав у чорну прірву, а з прірви — останнє, що він бачив у думці, — летіла назустріч йому закутана біло-сніжними хмарами, випромінюючи ласку і любов, рідна Земля — Батьківщина…
Частина п’ята
Шляхи титанів
Перемога над безкінечністю
…Давно вже замовк голос далекого предка, а все ще мовчали члени Космічної Ради, вражені дивною розповіддю про великий подвиг і безстрашність людей минулого. І тільки через кілька хвилин з передніх рядів рвучко підвівся Аеровел і легким юнацьким кроком вийшов до зеленого овала. Він строгим поглядом окинув присутніх.
— Ти хочеш говорити? — запитав його Римідал.
— Так…
— Ми слухаємо тебе.
— Я вважаю, — почав Аеровел і його гострий погляд впився в обличчя Семонія, — я вважаю, що нам тепер, підкреслюю — саме тепер треба закінчити вчорашню дискусію…
— Чому? — На обличчях багатьох вчених з’явився вираз здивування. — Адже ми нічого не вирішили відносно прибуття до нас зорельота!..
— А тому, — спокійно відповів Аеровел, — що переглянуті нами документи мають безпосередній зв’язок з проблемою, яку ми вчора обговорювали. Скажи, Семонію, невже й тепер ти вимагатимеш, щоб твій проект був здійснений? Невже ти хочеш, щоб і наша планета, а слідом за нею і тисячі інших пішли по шляху регресу та виродження?..
Погляди всіх вчених звернулись до Голови Інституту Електронно-гравітаційних машин. Той важко підві-вся з крісла і тихо сказав:
— Мені важко говорити це, але істина — понад усе! В нашу дискусію, на щастя, втрутилась людина — наш далекий предок. Він показав нам, до чого привів в іншому світі експеримент, який я пропонував провести у нас. Я знімаю свій проект з обговорення і, якщо хтось інший захищатиме його, виступлю проти…
Тисячі присутніх вітали криками схвалення заяву Семонія. Але Аеровел, посміхнувшись, промовив:
— Ти завжди висловлюєшся поспішно, Семонію. Твій проект науково-технічної революції треба здійс-нити, але не в такому масштабі. Скрізь і всюди мусить панувати людська думка — тільки тоді машини служи-тимуть для прогресу, а не для руйнування. Я пропоную обговорити це питання трохи пізніше, коли у нас буде досить експериментального матеріалу. А тепер повернемось до вислуханої розповіді. Всі ви чули заповіт Гео-ргія і Джон-Ея. Наш обов’язок — зробити все, щоб виконати його. Чи згодні ви?..