РОЗДІЛ СЬОМИЙ
Сашко дістає поразку в боротьбі з Олегом, а Галина знову одержує "дуже погано"
На великій перерві у шостий клас зайшов піонервожатий Максим Чепурний і сказав черговій:
— Ану, Скворцова, давай оглянемо парти, — чи багато в нас у класі художників.
Скворцова відразу догадалася, про яких "художників" ішла мова.
Це ті учні, що поводяться з партою, на якій сидять, гірше, ніж з підлогою. В їхній уяві парта існує для того, щоб на ній малювати, шкрябати її й різати.
Удвох із Скворцовою піонервожатий оглянув усі парти. На одній було намальовано корабель. Але сказати "намальовано" буде не зовсім точно. Корабель було нашкрябано чимсь тонким і гострим — пером, а може, й шилом.
Піонервожатий зупинився над цією партою і довго мовчки розглядав малюнок. Потім він підвів свою круглу голову з коротко остриженим волоссям, яке стирчало йоржиком, і уривчасто спитав: — Тут сидить Олег Башмачний? Скворцова ствердно кивнула головою. У піонервожатого світлі очі з золотими горошинками, і ті горошинки світять з ранку до вечора. Але зараз вони не такі. Скворцовій здалось навіть, що очі в Максима Чепурного погасли, наче вій почув ось тут зараз сумну звістку. І дівчинці дуже захотілося в ту хвилину розважити його і сказати щось таке хороше-хороше. І піонервожатий зажурено глянув на неї і мовчки похитав головою.
Він хутко вийшов з класу, а Скворцова густо почервоніла, ніби це вона сама зробила таку капость.
Велика перерва в школі — це дуже хороший і веселий час. Омелько Нагірний пропонував навіть розпочати збір коштів на пам'ятник тому, хто придумав велику перерву. Його пропозицію товариші відхилили тільки тому, що автор великої перерви в школі залишився невідомим.
Так, це — найкращий час. Тридцять хвилин, цілих тридцять хвилин кожен учень має в своєму повному розпорядженні. За ці півгодини можна при бажанні встигнути дуже багато зробити.
Насамперед можна разів шістдесят пробігти стрімголов довгим коридором — з одного кінця в другий. Можна зайти у фізкультурний зал і крутитись на трапеції млинком, аж доки запаморочиться голова. Цю насолоду можна мати, звичайно, тільки тоді, коли немає поблизу нікого з учителів.
Свою буйну силоньку можна, звісно, випробувати, зовсім не заходячи у фізкультурний зал. Для цього досить місця і в класі, і в коридорі. І зовсім не потрібні для цього ні трапеція, ні драбинка, ні оббита жовтою шкірою "кобила". Навпаки, всі ці прилади в даному випадку тільки заважатимуть. Їх з успіхом замінює будь-хто з товаришів по школі, на яких наскакує той, хто бажає похвастатися своєю силою. Хватати "супротивника" треба ззаду (а то можна одержати несподівано одкоша) і зразу ж кидати його на підлогу. Можна підставити комусь у коридорі ногу, коли це зробити спритно, ваш товариш обов'язково впаде.
Що й казати, велика перерва в школі — найвеселіший час! Це чудово усвідомив Олег Башмачний. Він високий і дужий хлопчина. В шостому класі не знайдеться такого школяра, який переміг би Олега.
Найбільшу насолоду Олег Башмачний дістає тоді, коли йому трапляється нагода покласти на обидві лопатки Сашка Чайку. Олег не любить його. Насамперед — Чайка дуже задається, що він найперший відмінник у класі. По-друге, найбільшим авторитетом у класі користується Чайка, а не він, Олег Башмачний. По-третє, Чайка пише якісь "пустяшні" вірші, а Олег і "пустяшних" віршів писати не вміє. По-четверте, взагалі Сашка Чайку треба іноді вчити, "щоб знав". На жаль, демонструвати на ньому свою богатирську силу Олегові трапляється не часто. Сашко Чайка уникає єдиноборства.
Надворі січень, але сонце сьогодні так гріє, наче в березні. Проти вікон, залитих сонячним промінням, весело танцюють у коридорі блакитні стовпи з мільйонів найдрібніших порошинок. У такі дні почуваєш, як жвавіше бігає кров у жилах, як наливаються м'язи, і так хочеться зробити щось незвичайне або геройське — полетіти на Марс, упіймати живцем тигра…
Ось так почував себе того дня й Олег Башмачний. До того ж була велика перерва. Олег никав по коридору, обмірковуючи важливе питання — чим би його здивувати всесвіт? Навколо бігала галаслива дітвора, та хлопець ні на кого не звертав уваги. Трохи спантеличив Олега піонервожатий, який пройшов мимо й докірливо похитав головою.
— А що таке? — спитав Олег.
— Потім поговоримо, — кинув, не обертаючись, піонервожатий.
Та це дрібниці. Головне те, що світить надворі по-весняному сонце. І того й чекай, що в саду за вікном заспіває синиця.
Ось коридор повертає ліворуч, туди, де східці ведуть на другий поверх. Олег глянув на вікно й зупинився. На лутці сидів Сашко Чайка. Біля нього примостилася Галина Кукоба, і Сашко читав їй із зошита вірші.
— А-а, — протяг, глузливо посміхаючись, Олег. — Приятелі-друзі косили сіно у лузі! Віршики читаєш? Значить, як Пушкін Онегіній Тетяні? Да?
Олег чекав, що Сашко обурено схопиться з місця, а Кукоба почервоніє і втече. Але трапилось інше. Чайка вибухнув раптом веселим голосним сміхом.
— Як ти сказав? Хіба Пушкін читав коли Тетяні? Xa-xa-xa!..
А Галина, посміхаючись, зауважила:
— То Олег чув дзвін, та не знає, де він.
— І не читав, звичайно, "Євгенія Онегіна"! — додав Чайка.
Цього далі терпіти, звісно, не можна. Адже це явне глузування!
— Поцілуйся з своїм Євгенієм! — відрубав Олег. — Задається на півтори копійки з половиною! Зубрьожник нещасний! Я чув, що акула в морі здохла від твоїх віршиків! Поет!..
І почуваючи, що слова мало проймають Чайку, Олег водночас вирішив ужити й більш дійових заходів. Він висмикнув з Сашкових рук зошита й кинув його на підлогу. Та тут трапилось несподіване. Сашко зірвався з лутки й ураганом налетів на напасника. Злякано скрикнула Галина, але на підлозі вже звивався клубок з двох тіл. Не встигла дівчинка отямитись, як побачила, що Сашко вже лежить на спині, а над ним застиг у позі переможця Башмачний.
— Здаєшся? — питав він.
— Ні! — глухо відповідав Сашко.
— Здаєшся?
— Ні!
— Все одно — моє зверху!
Школярі вже оточили борців, і вже поспішав сюди довгим коридором Василь Васильович. Але Олег встиг ще крикнути:
— Дивіться, як лежить підо мною зубрьожник і поет! А я на ньому все 'дно, як мунумет! О! Ще й у риму сказав!