– Я не віщун і не вмію розгадувати головоломки. Але тобі не відмовлю. Проте – за однієї умови: пообіцяй-но мені, що будеш у всьому мене слухатися.
– Як скажете, доне Ісидро.
– Чудово. Отже, почнемо. Ану, назви всі знаки Зодіаку по порядку.
– Овен, Бик, Близнюки, Рак, Лев, Діва, Терези, Скорпіон, Стрілець, Козеріг, Водолій, Риби…
– А тепер – навпаки.
Молінарі зблід і пробурмотів:
– Нево, Киб…
– Що за цирк ти влаштовуєш? Я тобі наказав змінити порядок і назвати знаки водночас навспак і впереміж.
– Змінити порядок? Ви мене не зрозуміли, доне Ісидро, це неможливо.
– Та невже? Давай називай: перший, останній, передостанній…
Молінарі, холонучи від жаху, підкорився. Потім дуже обережно роззирнувся навсібіч.
– Ну, я сподіваюся, що тепер ти викинеш із голови всілякі дурниці та повернешся у свою газету. І не переймайся ти так.
Не сказавши ні слова, заспокоєний і вражений Молінарі залишив тюрму. Зовні на нього чекав незнайомець.
2.
За тиждень Молінарі зрозумів, що не може відкладати візит у виправну тюрму. Насправді йому було трохи ніяково перед Пароді, адже той розкусив його, зрозумівши, наскільки він довірливий при всій своїй самовпевненості. Щоби такий сучасний чоловік, як він, та дозволив задурити собі голову якимось фанатикам-чужинцям! Візити ввічливого сеньйора стали дедалі частішими та доволі зловісними: тепер він говорив не лише про ліванців, а й про друзів із Лівану. Його репліки збагачувалися новими темами: наприклад, сеньйор згадував про заборону тортур 1813 року, про переваги електричних острог, що їх нещодавно відділ розслідувань імпортував із Бремена і т.д.
Одного дощового ранку Молінарі знову подався на вулицю Умберто Першого, дочекався автобуса і сів у нього. Коли він вийшов коло Палермо, за ним поквапився незнайомець; цим разом той не мав чорних вусів, зате мав невелику світлу бороду…
Пароді, як завжди, зустрів його прохолодно; здавалося, він намагається уникнути розмови про віллу "Массіні"; натомість він заговорив на свою улюблену тему, а саме: як багато може досягнути той, хто по-справжньому опанував картярство. Пароді згадав Лінсе Ріваролу, якого огріли стільцем по голові в ту ж таки мить, коли він витягнув зі сховку в рукаві другого пікового туза. І щоби проілюструвати історію, яку власне розповів, Пароді витягнув із шухляди заяложену колоду карт, наказав Молінарі перетасувати їх і розкласти на столі мастю донизу. Відтак промовив:
– Мій друже, сеньйоре, ви в нас справжній чаклун… Дайте-но нещасному старому червову четвірку.
Молінарі пробурмотів:
– Я ніколи не казав, що я чаклун, сеньйоре… Ви ж знаєте, я назавжди порвав із тими фанатиками.
– І з фанатиками порвав, ще й колоду перетасував… Дайте-но мені, сеньйоре, червову четвірку, та якомога швидше! Не треба боятися, вона сама прийде тобі до рук.
Молінарі невпевнено простягнув руку, взяв якусь карту і віддав її Пароді. Той глянув і сказав:
– Ти просто диявол, а не людина! Тепер давай мені пікового валета.
Молінарі взяв другу карту і передав її Пароді.
– Тепер хрестову сімку.
Молінарі знову дав йому карту.
– Ти втомився. Тому я сам витягну за тебе червового короля.
Він легко витягнув якусь карту і поклав поряд з іншими трьома. Потім наказав Молінарі їх відкрити. Це були червовий король, хрестова сімка, піковий валет, червова четвірка.
– Не витріщайся так, тут немає ніяких чудес! – сказав Пароді. – Серед цих усіх карт є одна краплена, і я попросив її в тебе першою, але, звісно, ти витягнув і дав мені не ту карту. Я наказав тобі взяти червову четвірку, а ти витягнув пікового валета, тоді я попросив пікового валета, а ти дав мені хрестову сімку, я попросив хрестову сімку, а ти дав червового короля. І в цей момент я сам вибрав червову четвірку, яку можу впізнати, бо вона краплена. Ібнхальдун зробив те саме. Він послав тебе шукати друза номер один, ти привів йому друза номер два, тоді він послав тебе за номером два, і ти привів йому друза номер три, він послав тебе за номером три, ти привів йому номер чотири, далі він сказав, що сам піде за номером чотири – і привів друза номер один. Першим номером був Ібрагім, його близький друг. Ібнхальдун просто не міг його не впізнати; ось що буває з людьми, які злигуються з чужаками. Ти ж сам розповідав, що друзи – люди дуже замкнуті й недовірливі. Найбільш недовірливим з-між них виявився Ібнхальдун, голова громади. Будь-хто з друзів легко міг вказати наївному креолові на його місце, та Ібнхальдунові того було замало, він вирішив виставити тебе на глум. Він запросив тебе у неділю, але ж ти сам був сказав, що богослужіння у них відбуваються щоп'ятниці. Аби збити тебе з пантелику, він придумав усі ці дурні умови: три дні підряд пити сам лише чай і завчити напам'ять альманах "Бристоль", до того він іще й змусив тебе пройти пішки через кілька кварталів; він розіграв справжнісіньку виставу з друзами, загорнутими у простирадла, але насамкінець, і це було ніби вишеньки, які викладають на тортик, він вирішив додати головоломку зі знаками Зодіаку. Він щиро розважався і неабияк повеселився, адже він тоді ще не встиг перевірити (ну та вже і не перевірить) фінансові звіти Ізеддіна. Саме про ці книги вони розмовляли, коли ти прийшов, а не про романи і не про вірші, як ти собі чомусь вирішив. Хто знає, що за фіґлі там понавикручував той підскарбій? Совість у нього явно була нечиста, саме тому він і вбив Ібнхальдуна та підпалив дім, щоби про його гріхи не стало відомо. Він попрощався з вами, потиснувши кожному руку, чого ніколи раніше не робив, щоб ніхто не сумнівався в тому, що він залишає віллу. Тоді як сам заховався неподалік. Отож він дочекався, поки всі гості покинуть віллу, адже ця забава всім уже насправді набридла. І поки ти із зав'язаними очима та палицею шукав Ібнхальдуна, Ізеддін повернувся до кімнати секретаря. Коли ти привів туди старого, вони не змогли втриматися від сміху, дивлячись, як ти метаєшся із зав'язаними очима. Ти збирався йти за другим друзом, Ібнхальдун пішов за тобою – і вдруге ти саме його знайшов би і також привів би у секретарську. Тобто ти виходив би на пошуки чотири рази – і кожного разу приводив би одну і ту ж саму людину. Та раптом підскарбій ударив Ібнхальдуна ножем у спину – і ти почув крик. Але поки ти йшов навпомацки, нічого не бачачи, Ізеддін устиг утекти. Ще до того він підпалив бухгалтерські книги. А потім, щоби остаточно замести сліди, підпалив і будинок.