— "Ненавмисне"! Ти б іще язика висунув!
— А вам що? Адже ви гарно вийшли.
— Ми то гарно, а ти весь вигляд псуєш.
— Чим же я його псую?
— Та сидиш із роззявленим ротам, мов акула! Тоді я став просити Галю:
— Галю, чи не можна мені чим-небудь рота замазати?
— Чим же його замазати? — каже Галя. — По-моєму, ти добре вийшов. Дуже схожий.
— Атож, — кажу я, — схожий! Хіба я такий? Я гарний.
— Ну, ти й тут дуже гарний.
— І зовсім не гарний. Тут у мене якийсь пришелепкуватий вигляд вийшов.
— Зовсім не пришелепкуватий. Просто рот трішечки відкритий, тому що ти усміхаєшся, а вигляд нормальний. Дуже навіть розумний вигляд.
Це Галя, напевне, навмисно сказала, щоб мене втішити. А може, у мене насправді розумний вигляд, тільки мені самому непомітно? Не знаю…
Тільки на карточках я чомусь завжди виходжу погано. У житті я вродливий, а тільки-но знімусь, обов'язково не такий. Ось і на цій карточці. Рот нехай уже, це я сам винен, а ніс чому такий? Хіба у мене такий ніс? У мене гарний, а тут він задирається догори, ніби кома. А вуха? Хіба у мене вуха стирчать, як самоварні ручки? Ну нічого. Все-таки я трохи схожий. Можна впізнати, що це мене зняли, а не когось іншого. Якась схожість є.
Головне — вулик добре вийшов. І ми із Сергійком та Павликом попереду всіх, на найвиднішому місці.
Коли ми йшли додому, Сергійко сказав:
— І навіщо ми наперед вилізли! Навіть незручно якось! Можна подумати, що ми найголовніші в цій роботі.
— Правда, — каже Павлик. — Діла не зробили, навіть кинули, а коли і без нас усе вийшло, то ми наперед ліземо. Тепер усі про нас думатимуть, що ми хвальки.
Дома я думав про похваляння. Що таке похваляння? Чому люди хваляться? Ось наприклад, деякі вважають, що вони дуже добрі, і всім торочать, які вони добрі. А навіщо про це казати? Якщо ти добра людина, то й без слів видно, що ти добра, а якщо ти недобра людина, то хоч скільки кажи, все одно тобі не повірять. А то є ще такі люди, які уявляють, що вони дуже красиві, і всім про це розповідають. А чого про це говорити, якщо й так видно, красивий ти чи некрасивий. А то ще трапляються такі люди, які уявляють, що вони страшенно розумні, і от вони базікають, базікають, навіть про те говорять, чого самі не тямлять. І отут-то всі бачать, розумні вони чи не розумні. По-моєму, похваляння — це просто дурощі. Дурному завжди чомусь здається, що він кращий за інших, а розумний тямить, що інші, може, ще кращі за нього, тож і хвалитися нічим.
24 червня
Сьогодні Ніна Сергіївна навчила нас зробити напувалку для бджіл.
Треба взяти барильце, палити в нього води і приладнати чіп так, щоб вода сльозилася по краплі. Знизу під барильцем треба поставити похило дощечку. Вода розтікатиметься по дощечці, і бджоли питимуть прямо з неї.
Ми стали думати, де взяти барильце. Гриць сказав, що у них на горищі є стара бочка. Ми пішли до нього. Він попросив у мами дозволу взяти бочку. Мама дозволила.
Бочка була важка. Ми насилу стягли її з горища і покотили вулицею. Раптом Федько назустріч:
— Ви куди бочку тягнете?
— На пасіку. Зробимо напувалку для бджіл.
— З глузду з'їхали! Куди їм стільки води?
— Нічого, — каже Юрко. — Вип'ють.
Ми притягли бочку на пасіку і стали носити в неї воду, а бочка розсохлась, і вся вода з неї виливалась, мов крізь решето. Ми вже думали, що доведеться її викинути, але Галя сказала:
— Треба гарненько вимочити бочку. Коли клепки набрякнуть, вона перестане текти.
Ми знову носили воду.
Скільки води ми в цю бочку влили! Відер сто чи, напевно, двісті. Спочатку вода виливалась крізь щілини, але поступово бочка набрякла і до вечора вже була наполовину з водою.
Завтра будемо знову носити воду.
25 червня
За ніч бочка набрякла і зовсім перестала текти. Ми наносили в неї води по вінця, а тоді довелось усю цю воду вилити, тому що бочка стояла на землі, а її треба було поставити на підставку, трохи вище. Ми вилили воду, вбили в землю чотири стовпчики, поставили на них бочку і знову наносили води. Потім приладнали чіл так, щоб вода капала на дощечку. Незабаром на дощечку сіла бджола і стала тикати хоботком у воду, яка розтікалась по дошці. Через деякий час й інші бджоли дізналися, що для них тут напувалку влаштовано. Вони стали прилітати і пити воду. А ми дивились на них і раділи.
Потім у нас був збір загону. Галя розповіла про роботу нашої ланки. Весь загін зацікавився нашою роботою, а хлопці з другої ланки сказали, що кинуть працювати на городі і приєднаються до нас.
— А оце вже не годиться, — сказала Галя. — Хто ж на дослідному городі працюватиме?
— Ну, ми і на городі працюватимемо, і приходитимемо на пасіку бджіл вивчати, — сказали хлопці.
— Це інша річ! — сказала Галя. — Приходьте, будь ласка, тільки і своєї роботи не залишайте. Добивайтеся, щоб великий урожай був.
26 червня
Сьогодні ми стежили, куди літають наші бджоли по мед. Виявляється, вони літають. на дослідний город. Там уже зацвіли огірки, кабачки та гарбузи. Всі грядки усіяні жовтенькими квітами. Бджоли весь час гудуть навколо. Вони літають низько над землею і залазять у чашечки квітів.
Одна бджола залізла в гарбузову квітку і так вивалялася в пилкові, що стала вся жовта. Інші бджоли літають кудись через вулицю, але за ними не можна простежити, бо вони літають високо над будинками. Напевне, вони літають до парку.
27 червня
Юрко приніс у склянці трохи меду пригостити бджіл. Він налив меду на скельце й поклав його поблизу вулика. Бджоли літали мимо і не помічали, що на землі лежить для них частування. Тоді Євгенко зловив одну бджолу склянкою і обережно переніс її в склянці прямо на скельце з медом. Бджола побачила мед і почала його їсти. Ми стежили за нею. Бджола наїлась меду і полетіла назад у вулик. Через деякий час із вулика вилізла інша бджола, підлетіла до меду і стала їсти. Наївшись, вона полетіла, а хвилиночки за дві з вулика знову вилетіла бджола й полетіла прямо на скельце з медом, неначе вона заздалегідь знала, що там приготовано для неї мед. Ми здивувалися: звідки вона знає, що на скельці мед?
— Напевне, їй розповіла та бджола, яку Євгенко зловив склянкою, — кажу я.
Всі стали сміятися з мене.
— Хіба бджоли можуть розмовляти між собою?