Людей на вулицях взагалі мало, ходять серединою вулиць, бо хідники здебільшого захаращені. Вони скидаються на щурів, що гніздяться в отих купах руїн та щілинах. До речі, в місті розвелася сила-силенна справжніх щурів, — вони знахабніли, бо дуже зголодніли, й цілими табунами вдень перебігають з руїни до руїни. Отакий Берлін!
Я швидше пішов від Ром. кафе до Bahnhof-Zoo й поїхав "додому". У Потсдамі затишніше, краще.
7/1 —44р.
Перший день Різдва. 10-та год. вечора. Тихо. Я сам іще бодрствую. Лесика уклав спати, добре нагодувавши. А перед тим ми з ним добре покупались, вимились, скориставшись із нагоди, що купалась наша Frau Stamm. Вона сама запропонувала, — симпатична, щиросерда старушка. Сьогодні тихцем питає Юрка: мабуть, мовляв, мені лікар учора сказав щось погане, що в мене такий сумовитий настрій та похмурий вигляд? Настрій у мене справді поганий. Розпаношилась хвороба. Не минає ночі, щоб я раз-два не вонітував. Страшенно мучить надквасота, через яку, мов бубон, надимається живіт, мучать болі, нема зовсім сну й катастрофічно прогресує моє похудіння та загальне виснаження. Я став, як кістяк, і легенький-слабенький, од вітру хилюсь, щоки гегь позападали, почорнів. Дуже обережно їм, від 1/1 не курю, промиваю ранком шлунок, а проте лихо не минається. То ніби трошки лекше стане, то знову схопить. Біда! Перед кількома днями пішов до лікаря, рекомендованого Frau Stamm, почались процедури досліджень, вивчень організму й хвороби, різні аналізи тощо. Був у нього вже чотири рази, маю ще бути в четвер на пересвітлюванні рентгеном. Побачу, що зрештою скаже. Але віднині берусь до лікування найрішучіше, — це моє першочергове ударне завдання.
Свят-вечір учора зустріли у нас своїм гуртом. Жінки наші зійшлися, наварили супу, вареників з картоплею й солодкою капустою, кутю приготували з перлових круп (польський риж!), але з маком, досить смачна. Навіть сушняку наварили!
Був Мстислав з усіма родичами. Приїхав з Берліна весело збуджений, до мене дуже прихильний. Розпитував про хворобу й пропонує (якщо буде потвердження від лікаря) улаштувати мене на лікування в Кісінгені. Він якраз туди незабаром їде. Треба буде справді з такої нагоди скористатися — Кісінген мені напевне допоможе. М-в вдоволений, бо виступав по радіо, і виступ його записано на платівку, а промовляв знову ж оте "слово", що я йому написав. Хвалить: мовляв, дуже добре воно в мене побудоване, і це не лише його думка. "Я, — каже, — й не сподівався, що мій "архіваріус та бібліотекар" отак мені в пригоді стане!" Вечеря була в настрої теплому, затишному, але трохи скидалась на швидку "нажерачку". Чимало хто, а передусім М-в, шкодували, що не було горілки. Проте вареники тільки миготіли в ротах.
Наша Frau, що теж запрошена була на вечерю, мимоволі дивувалась укр. апетитам і шлункам, бо її особистий шлунок ні вареників, ні куті аж ніяк не сприймав.
М-в повідомив, що вчора ж приїхав до Берліна Улас Самчук, — видко, чогось кудись викликали, також запрошують до праці.
Листи привітальні від Веретенченка (і частина безпорадної трохи його поеми), від Русальського, від О. Сосулі та інш. Довідались про мене та мою адресу й пишуть хлопці, всі зраділо вітають, надсилають книжки, журнали тощо, перепитують, може, щось з їжі прислати? — мовляв, як здоров’я, як синок і Т.Д.?
Я, частково через хворобу, так угосподарився, що зберіг на кінець цього місяця (а він якраз кінчався вчора) чимало хлібних і м’ясних карток. Тож узяв усі продукти одразу й мав уже дещо в руках. Frau спекла мені смачного бісквіта, п. Зіна наварила на два дні прекрасного супу й гуляшу насмажила, а ще я булок накупив, ковбас і сальтисонів потрошку, а ще ж словацькі деякі запаси вийняв, а ще ж окремо та сама п. Зіна куті мені наварила, — ну, і маю свята, яких давно не мав. Сам я з того всього через хворобу тільки дещо по мізерній частці їм. Зате мій Лесик контентується вволю. Хай! Не я, так він. І то приємно.
Сьогодні по сніданкові довго гуляли з ним в парку Сансусі, по льоду на озері бігали, і я... страшенно шкодував, що в Києві залишились мої прекрасні зі спеціальними черевиками, ще новенькі ковзани. Шкодував! — а потім подумав: йолопе, добре ще, що ти живий та цілий ходиш! Десь у Словаччині чи Кроації, у тому ж Марбурзі від тебе самого тільки мокре місце, тільки легкий спогад міг би залишитись. Що речі? Якісь там ковзани? Дріб’язкова ти душа! Пора навчитись зважувати "речі" і речі.
Зараз тиша в цілому домі. Отці ще передучора виїхали на свята — один до Данцига, другий — до Вустрау. Вдень був Валь-демар, якого пустили з лікарні на свята. Вони з Юрком привели собі якусь польочку-курву, але нею врешті заволодів Юрко, отой тихенький галичмен — "людина". В-р був збентежений, бо це він її десь знайшов і він передусім на неї націлявся. Годували й поїли її обидва цілий день у тій другій кімнаті, а скінчилось тим, що В-р лише облизався. Згірчений, силувано-усміхнений пожалівся мені, махнув рукою та й подався назад до лікарні. Я ліг і виспався. Тепер Юрко, одпровадивши гостю, впав спрацьований і спить. Сплять Frau і Лесик. Не сплю тільки я. Думки, думки...
Ось большевики, взявши Будапешт, пруться далі... хотять, видко, передусім одрізати німців від Італії. Ось у Греції після кривавих внутрішніх подій англійці виявились, принаймні поки що, досить безпорадними супроти большевицької сили й комінтернівських підступів. Ось на заході, дарма що німці зробили блискучий напочатку прорив, справа знову стрягне, гальмується. І т.д., і т.д. Довкола погано. А тим часом створення Українського комітету, хоч і започатковане місяць тому, стоїть майже на мертвій точці. З цього користаються власівці, припасовують себе, мітингують про себе й перехоплюють багато нашого укр. елементу до своїх лав. Якщо у нас, кінець кінцем, щось і вигорить із тим комітетом, то вже пізно буде й просто неможливо вертати наших людей із військових (власівських) формацій. Дуже можливо, що німці навмисне відтягують, свідомо гальмують. Чи ж на цьому вони виграють? Сліпа політика! Влучно й сміливо сказав їм (у Остміністерстві) митрополит Полікарп, що оце на свята приїхав із Берліна. Питаю його ніби між іншим: