— Христос родився! Одчиняйте-но, хазяїне! (одчиняю). Що це ви саботуєте? Ми вас уже два тижні, як запросили, а ви... Одягайтесь, ходімо!
Але коли я підніс ближче до лиця лампу й показався йому, він одразу збавив завзяття. Незабаром пішов, уже механічно повторюючи, що мене ждатимуть все одно, що там яскравого світла не буде, що я можу, нарешті, обв’язатись якоюсь хусткою.
Свят-вечір відбувся у мене під невеличкою, але дуже гарною ялинкою вдома, — праворуч син, ліворуч мати. Борщ, вареники з капустою, кутя. Затишно, родинно, просто і трошки сумно за тим, чого нема вже давно.
18/1-43р.
Класична зима. Мороз останнього тижня доходив 23—25°. Сонце. Сніг іскриться, сніг понависав скрізь, рясно обсипав дерева. Ще й паморозь пухнаста! А з 4 1/2 год. дня, як завечоріє, місяць підіймається, сяє на все небо. Київ посивів, Київ, як зачарований. Тоді, вечорами, виходжу пробігтись морозяними вулицями. Йду в ці вулиці, як у казку. Яка краса! Яка неймовірна краса! Людей на вулицях зовсім мало — оцим морозом, рипучим снігом, місячним шляхом... Яка краса! Я навіть забуваю, що маю спотворене екземою обличчя і саме тому можу вийти тільки увечері. Я, коли б це десь у полі, чи в лісі, чи взагалі на відлюдді, — упав би на коліна й молився.
Вчора М. Ясен-ка прислала робітницю, просить конче прийти у важливій справі. Приходжу увечері. Виявляється: совєт-ський літак, що прямував до Англії, десь у Скандинавії зробив вимушену посадку. Знайдено при літунові важливі документи. СССР віддає Англії у концесію на 99 років Мурманськ і Баку. Далі ще відомості: СССР уже нема, є Росія (офіційно). Так само не червона армія, а російська. Офіцерам повернено старі права, закликано також старих усіх офіцерів (і емігрантів) до армії. Отже — старі ордени, погони, денщики etc. А жидам ордени нові, совєтські забрано, старшин-жидів з армії відкликано, всіх жидів-військових поєднано в одній окремій частині. На чолі нової Росії поки що Політбюро і Сталін. Але, очевидно, незабаром, відбудуться ’гам глибші, принциповіші зміни.
Отже, у німців, що так протегували росіянам, провадили взагалі проросійську політику й самі мали на меті створювати нову Росію, — вибито з рук важливий козир. Щось мусять вони тепер зробити у противагу. Може, висунуть, піднесуть на державну височінь укр. проблему? Коли б це вела не партія (наці), що має свої непохитні постулати, а уряд народній, то, безперечно, укр. проблема давно вже дійшла б розв’язання. Проте сама дійсність, дуже можливо, примусить і тими постулатами поступитися. Найближчий час може бути дуже цікавий, змістовний, важливий для нас, українців.
Десь тиждень тому — сон. У лісі театр, з ложі бенуару я бачу, як бічним входом увіходить Гітлер у синій уніформі нім. залізничників. Зала встає, вітає його вигуками й оплесками. Він починає промову зі сцени, але мені вона вже відома, нецікава, і я тихенько виходжу, щоб зробити щось важливе, а потім вернутися на кінець промови. Я певен, що встигну. Зараз же при узліссі город, а за ним хати. Поспішаю до крайньої хати, проганяю тут якихось дітей, що мені заважають, і сідаю до діла. В цей час там, де театр, — силенні вибухи, і я бачу, як розколюється земля, отой город. Але, зваживши силу вибуху, переконуюсь, що розколини сюди, до мене, не сягнуть. Вибухи продовжуються, якісь люди панічно біжать, сум’яття втечі, але я спокійно сиджу й перевзуваюсь. Знаю, що мені треба перевзути тільки ліву ногу, та вже одним заходом наново у чистенькі онучі й шкарпетки перевзуваю обидві. Тим часом якісь молоді жінки крутяться коло мене, немов допомагають чи сприятливо слідкують. Я перевзувся, підвівся, твердо станув.
Вчора у Ясеницьких розмова з Марією такого характеру (вона: "Мені не вірять, бо бачать мене в товаристві німців, хоч то українці в нім. формі; хіба ж можна жити так, щоб не вірити людям?") — характеру такого, що мимоволі виникає до цієї пані упередження, повстає думка про співробітництво її з органами нім. розвідки. Дуже примітивно, наївно поводиться вона, забуваючи, що тут люди пройшли вже школу большеви-цького чекістського догляду. Ви, єй-право, дитина, пані Маріє, порівнюючи з тим, що ми вже тут бачили й зазнали. Ну, що ж, тим гірше для вас.
Кілька днів тому був Базилевський. Він недавно приїхав із Білої Церкви, був в Сквирі. Там тепер і Бутович. Там, виявляється, давно вже для мене посаду влаштували (зав. наросвіти), кімнату приготували, двічі людину до Києва по мене з належними документами присилали, але та людина не заставала нікого вдома — я тоді лежав у лікарні. А в Білій ждуть досі і ждатимуть ще місяців два-три: посада заступника редактора газети, 1200 крб. на місяць, кімната з освітленням, є їдальня для відп. робітників, у якій добре годують. Побачу — може й поїду.
24/1-43р.
Вчора: раненько, о 7-й год. купив радіорепродуктор, включив — хата трохи ожила, а головне — матиму щодня інформації про стан на фронті (часопису тепер не маю).
Вчора — морока з піаніно, яке досі на старому приміщенні, там ремонт, його обляпали й полонені узбеки на ньому грають (жах!), а привезти сюди неможливо, не дають німці ні машини, ні підводи. Підвів мене дуже тамтешній виконроб, інж. Ніко-ненко Г.І., якому я повірив, що він річ збереже й доставить мені ціленькою. Каже він тепер, начебто німці зламали замок у моїй колишній хаті й наказали вчинити отаке "варварство".
Вчора — візит сина Г. Нарбута, що приїхав з Ковеля. Лист від М. Донцової (просить твори М. Хвильового для перекл. нім. мовою й вітає з Новим роком) та фунтів зо два сала від неї ж. На Волині, як розповідає Нарбут, велика партизанщина, переважно большевицького спрямування, але є частково й суто національного, українського. В Ковелі стоїть загін донських козаків, що охороняє залізничну лінію, а всіма ними командує ген. Краснов (отой самий, 88-річний, його штаб у Полтаві, настанова: єдина, неділима etc...).
Увечері були Плюйки — він, нарешті взявши у мене гроші, привіз трохи сала й кіло свинини. Я йому, звичайно, вдячний, але... він зразковий дурень і невиправний хам. Страшенно зарозуміло, всевідуче розмовляє на теми політичні і тут же грубо кричить на дружину, якщо вона вставить і своє (до речі, завжди розумне слово). Ну, одним словом — хам. В цей час прийшла М. Ясеницька.