Щоденник

Страница 21 из 98

Аркадий Любченко

І тут, безперечно, діють "штепівці" та "дудінці" різних категорій. Але, видко, мають вони для свого "діяння" сприятливий ґрунт, мають, на що спертися. Все, зрештою, ясно. Давно вже ясно.

21/VIII — 42 р.

Соняшно. Справжній запашний серпень. На сонці тепло, навіть припікає. У холодку — зразу ж прохолодно. Почувається перша осінь. От узяти б рушницю та в береги, кудись у Сваром’я, до озер осінніх, до стіжків сіна!

Встаю о 6-й, лягаю о 9-й, щойно стемніє. Світла в хаті нема, лише каганчик. Хвороба мучить потроху. Бабу-лікарку кинув, ні чорта не допомагає. Влаштую трохи сім’ю на зиму й почну клопотатись про виїзд до Львова для лікування.

Сьогодні послав нарешті Самчукові матеріал до журналу: "Молодість" (фрагменти з повісті). Клопочусь, щоб придбати трохи меблів, поки є можливість. Працюю над субтитрами для фільму "Справа Стикса" й пишу текст для короткометражки "Київ". Подав заяву про вступ до членів буд-ку вчених, що міститься в колиш. б-ку Спілки письменників.

Днями вперше по торішньому від’їзді з Києва зайшов туди.

Зараз відбуваються бої на Кавказі. Десь там Сочі, Гагри, Хоста, Сухум... Чи доведеться ще на тих берегах покупатись?

Черчіль у Москві (sic!). Сталінград у небезпеці. Індія повстає. Десант на береги Франції числом до дивізії геть знищено силами лише берегової оборони. Молодці німці — тут більше нічого не скажеш. Коли б вони тільки уважніші були до українських справ — і прихильніші. Коли б не припустили помилки, збайдужуючи і зневажаючи наші вимріяні прагнення й виправдані права.

Точиться чутка про ставку на гетьмана. Чутка дедалі настирніша, обґрунтованіша.

Фомін розповідає: по той бік дехто з письменників і журналістів запевняв, що чув мене по радіо з Братіслави, як я читав доповідь про укр. літературу. Заздрили, що я, мовляв, по Європі їздю і лекції читаю. А коли почався наступ Тимошенка на Харків і були вже в совет, часописах повідомлення, що нібито Харків напівздобутий, Громів і представник "Ізвєстій" нахвалялись:

— Ну, теперь дрожи, Любченко!

22/VIII — 42 р.

Субота. Вітряно. Трохи хмарно. А проте, ще тепло, тепло — сухий, теплий, пахучий серпень. Учора — працюю над субтитрами, год. 1-ша дня, стукають, одчиняю, на дверях незнайома, вже підстаркувата огрядна людина в білому убранні і солом’яному "котьолку". Сусідка, видко, показує цій людині мої двері. Незнайомий звертається нім. мовою: "Тут живе письменник Любченко?" "Так, прошу". Заходить до кабінету, витирає піт з лисини й голеного обличчя, обважніло сам сідає на стілець. (Тип комівояжера доброї фірми). Ще раз перепитує, чи це я, й каже мені комплімента, що я добре розмовляю нім. мовою. Далі просить завтра об 11-й год. зайти до гестапо — 3-й відділ, кім. 22. І повторює сказане ламаною рос. мовою, просить занотувати.

Сьогодні був там (певен, що з приводу Шпака) — виявляється от що: коли вартовий повів мене й одчинив двері кім. 22, там я помітив Штепу. Значить, продовжує христопродавець "капати на мене". Попросили хвилинку зачекати в другій кімнаті, потім урядовець цей сам зайшов до мене. В кабінеті вже подав руку, одрекоменду-вався — Губерт, молода ще, досить вродлива людина, офіційно-під-тягнута. Розпитав коротко, як я втік і як та чому я в Києві? Далі: чи я ручаюсь за Фоміна? "Ні, — кажу, — бо знаю його поверхово й разом з ним ніде не був". Далі прохання: написати коротку характеристику стану укр. совєтської літератури в останніх часах перед війною, а також тепер — хто з письменників є, яка їхня творча спроможність, чого вони зараз хотіли б, які прагнення й скеровання? "Добре". Але я зразу ж сказав, що теперішнього стану схарактеризувати не можу, бо мало кого бачив, мало розмовляв, сиджу через хворобу переважно вдома. Про решту ж пообіцяв дати на четвер. А Фомін, виявляється, посилався на мене — Губерт тут же прочитав з якоїсь теки: "[..? — Ред.] Schriftsteller Lubtschenko". Спитав, між іншим, якої я національности, й докладно про національність всіх членів моєї родини. Під час розмови — стукіт у двері і зазирнув Дудін. От, вони, значить, сюди вчащають — все штепинське кодло!

Вчора о год. 6—7-й веч. були в мене подружжя Плюйко, принесли трохи сала та яєць (п. П. приїхав з Христинівки). Стукіт. З’являється Самчук в чоботях, зарослий, запилений, дуже подібний до звичайного парубка з села. Він щойно з Харкова, їздив по Лівобережжю аж два тижні. А мені — лист зі Львова. Зиркнув я: ой, Боже мій, рука Рути! Люба моя, щира моя! — вона виклопотала виклик мені з генерал-губернаторства, що доданий тут же, в пакеті. Вона просить конче приїхати. Всі львів’яни, мовляв, ждуть, улаштують, допоможуть лікуватись і роботу забезпечать. Тут же лист від Спілки львів. письменників. І запрошення від Краківського УЦК [Український Центральний Комітет] на роботу у Л-ві. Значить, Рута не забула. Значить — справді любить. Зоре моя, зорій мені! Ти ж, поза всім, справжня українка. Листи ще з травня, адресовані на Харків. Вони вже задавніли, але спробую ними оперувати. Так чи інак, а у Львові я буду!

І листи, і Рута, і Влас, що живе зараз у мене, — це як свято. Захотілося дуже, будь що буде, жити, творити, змагатись.

24/УІІІ — 42 р.

Уранці о 9-й год. поїхав Улас. Проводжав. Поцілувались. Дав на прощання примірник передрукованого "Посланій" Мала-нюка. Хоче його вмістити в журналі. Журнал вирішили назвати "Земля", буде видаватись у Харкові. На редактора висунуто Ол. Парадиського, хороша і по-професорському обізнана людина, але редактором, думаю, буде поганим. Видавець — Самчук. Журнал у Харкові, а видавець — у Рівному. При теперішньому сполученні це зовсім нікуди не годиться. Самчук дуже вагається, ще невідомо, чи погодиться.

Позавчора були з ним на виставці київ, художників. Був з нами і Вировий (з Праги). Є хороші речі. Загалом — радісні, веселі фарби, переважає сонце й пейзаж. Дуже мало жанрових малюнків і майже відсутня історична тематика. Із скульптури запам’ятовується "козак" і "Дон-Кіхот" І. Кавалерідзе. Все ж таки живуща наша нація! От художники (тут майже виключно українці) в таких тяжких теперішніх умовах зуміли дати чимало нових, хоч і невеличких обсягом, але вдалих творів. Тільки дуже дешево все поціноване (цінували німці!) і більшість речей, всі кращі речі вже куплені тими ж німцями.