Харків, 2/ХІ — 41р.
Україна воскресає. В руїнах війни, в пожежах, з попелу виникає, як фенікс.
Харків майже наполовину спалений большевиками, знищений. Я все це бачив. Скільки пережито за останній місяць! А скільки ще попереду — і голод, і холод, і злидні, і кров... Але мій нарід, пройшовши це страшне горнило, зазнає нового, кращого життя. І що б там не було, а Україна, ставши двадцять п’ять років тому на шлях власної державності, крізь бурі, тортури, знущання і визиск все одно державності не втрачає і тепер починає новий рішучий етап свого ствердження.
Геть від Москви! — чи чуєш, Миколо? Коли б ти був зараз, коли б ти був з нами!
Вчора — дощ, холод. Я в місті. На майдані Держпрому величезний натовп, ждуть німецького радіо. В цей час з’явилось кілька німецьких солдатів, привели людину з зав’язаними очима. Оголосили, що це партизан і повісили тут же на балконі колишнього обкому.
Проти буд. "Саламандри" міститься міська управа. Величезна черга до бюра перепусток — регіструються інженери, техніки, лікарі, господарники, учителі. Щоб не стояти в черзі, я силоміць протиснувся до дверей управи, сказав черговому при дверях (якийсь інтелігентний хлопець в укр. сорочці), хто я і як мені найшвидше побачитись з бургомайстером п. Крамаренком. Моя рішуча поведінка і голосна українська мова справили вражіння. Він запропонував мені написати записку до Крамаренка і, якщо дозволено буде, обіцяв викликати. Я ждав недовго, мене викликали. В будинкові багато людей, метушня, окремі відділи по кімнатах, сутінь і бруд. Секретарка зустріла мене дуже прихильно, і я зрозумів, що й Крамаренко мною зацікавився. Справді, прийняв мене дуже чемно, привітно. Він — професор-технолог
Текст подається зі скороченнями, здійснено пунктуаційну та незначну лексичну правку, випущено окремі різкі авторські висловлювання (прим.ред.).
і був, крім того, директором якогось підприємства. Людина середніх років, рудуватий, на вигляд ніби спокійний, але, видно, стомлений, вже засмиканий. Для мене зразу запропонував і редакційну і видавничу роботу і врешті сам попрохав підказати йому, яку б роботу я вважав для себе за доцільну, найкращу. Я обіцяв поміркувати. Він запропонував посидіти в нього в кабінеті, потім разом іти до дому, — мовляв, багато про що хоче зі мною поговорити. Я сидів з ним три години, він в цей час безкінечно приймав одвідувачів. Сила-силенна різних справ. І дуже цікаво.
Прийшов кол. власник готелю "Асторія" Коваленко, пропонує швидко відремонтувати цей готель і ще двоє та відкрити ресторани й їдальні. З ним складають договір.
Приходить піп, протоієрей обновленської церкви, — старий геть і срібного хреста на груди почепив. Клопочеться про відкриття церкви. Йому натякнули про першочерговість автокефальної і що взагалі зараз тут релігійних справ не розв’язують. Це дальша справа парафіян. А молебен завтра можна на майдані служити?
— Ні, жодних зібрань, час воєнний.
Піп тут же почав "капати" на якогось іншого попа, що той ніби жодного сану не має... От виродки! Його попросили вийти.
Вривається група заплаканих жінок з криком, лементом. Вчора згорів Журавлівський базар, підпалений червоними диверсантами. Німці одразу позабирали 24 чолов. з прилеглої до базару вулиці, 12 тут же розстріляли, решту взяли на допит. Жінки просять урятувати цих, поки їх ще не розстріляли. (Людей взято загурт, хто під руку потрапив, — може, серед них і жодного винного нема). Одразу ж послали урядовців з перекладачами вияснити справу і, коли можливо, урятувати. Але тут, звичайно, Крамаренко почуває себе зовсім безсилим.
Прибіг хтось і повідомив, що знайдено кілька десятків тонн жита і ячменю, яких не встигли вивезти большевики. Доповідають, що 1-й хлібозавод вже одремонтований. Молода жінка в білому кожушку повідомляє, що в місті закопано багато отруйних речовин. Вказує точно — де і скільки. Зав. будівельним відділом доповідає про ремонт електростанції, просить затвердити якусь схему. Безкінечно приносять на підпис папірці, перепустки. Входить редакційний робітник нової газети, яка організовується,
"Новий час". Він колишній співробітник "Соціал. Харківщини". К. рекомендує йому мене. Той, коли почув і побачив, остовпів.
— Як Вам пощастило залишитись?
І просить керувати газетою, але я одмовляюсь. Обіцяю лише активне співробітництво.
3/ХІ — 41 р.
Сьогодні вдень пішов у місто. На будинкові міської управи — великий шовковий жовто-блакитний прапор. Я так схвилювався, горло мені стиснуло так, що поспішив далі од людей, збочив у провулок повз "Березіль" і пройшов по Лимарській повз оперу. Трохи заспокоївся, хоч очі мимоволі були мокрі.
Нарада в редакції. В приміщенні колишніх "Вістей ВУЦВК". Знаменно! Старі вістянські знайомі. Просять взяти на себе ролю головного редактора, але я не згоджуюся. Тоді просять взяти відділ літератури й мистецтва та фейлетон. Згода. Потім заходжу до кімнат, де працював Блакитний, де жив Тичина, і мене проймає треміт...
Зустріч з Коником — пропонує назву газеті — "Українська думка", також видавати журнал для молоді — "Українське юнацтво".
4/ХІ — 41 р.
Розмова з Сліпченком. Потрібна організація укр. активу. Організовується укр. поліція. В ній чимало інженерів, студентів. В місті вже виловлено кілька сот черв, диверсантів і партизанів. [...]. Російську інтелігенцію, яка хоче з нами працювати, прихиляти до себе. Українська самостійна державність незаперечна і стверджується німцями. Щодо уряду — вичікування. Німці воліють демократичний уряд. Сліпченко показав агітку, привезену Коником — "Петлюра — Коновалець — Мельник —три імені — одна ідея". На вождя, отже, висувається полковник Андрій Мельник.
В міськ. управі крутиться багато підозрілого елементу. Панує, звичайно, російська мова. Вчора зайшов переодягнений колишній нач. міліції. Його впізнали, схопили — при ньому був револьвер.
Штат до газети поступово набирається. Німці одночасно з нашою хотять випустити німецьку газету. Наближається 7/XI — можна сподіватись большевицьких диверсій. Живемо без світла, води, хліба. Торгівля дозволена, і курс грошей визначений (10 крб. — 1 марка), але ніхто нічого на базар не приносить.