Якогось року в столиці вітчизни збирались банкіри— була їхня чергова світова сходка— отут-то вже наші холуяки розчепірились! декілька років перед цим не виплачували пенсій інвалідам і вдовам, і кинули все на впорядкування бульварів і скверів, де в спідницях до пупа, за сценарієм спецслужби, мали сидіти й вип’ялювати губки бантиком юні пєдікі і сосюрки, коли хтось там промерседеситься, розмліє оком, накаже здати назад і водій запопадливо відчинить двері; всі вони, старці й пристарки, хворуваті на педофілію; всіх їх тягне до чистоти, до діток; там за це у них строго, а тутай можна; і навіть треба!— як закликали рекламні буклети, написані власноручно головним кегебісом зникраїни: мовляв, у вітчизні скорочення поголів’я, нема хекологічно надійних самців; задумавшись про майбутнє, плід вже в утробі хоче втекти назад, щезнути, зникнути, здиміти у невідомість неіснування, а потім, якщо й народиться, все свідоме життя тікатиме від розплоду— такі причини димографічної катастрофи; правда, є нєкоторі, діти з очінь порадошних, урядових і припрезидентських сємєй, ті ще хочуть і можуть; всі дєвочки й мальчікі провєрєні, самі викликались в ім’я вітчизни використати свої лона для створення нової еліти; нової, без перебільшення кажучи, раси— живучішої від стронціанітів і всепроникної, як ваші гроші; вони готові на подвиг заради людства; вони покинули свої скромні комп’ютерні розваги і торгівлю зброєю та урановим паливом— і ждуть вас, погляньте; всі вони аж світяться, аж духмяніють від чистоти й присвяти; зупиніться, вийдіть, подаруйте їм хвильку уваги, прокатайте їх, підвезіть до школи на своєму "мерсі"— вони розкажуть про вас учителям і однокласникам, і вся вітчизна взнає, яка порадошна й чистосерда, яка людяна й щедра та дармократія! поважна, всьо має— і так любить діток! одне умілєніє і заглядєніє; так любить наших сиріт! діти задаром— це було головною приманкою влади, що розраховувала на інвещиції, бо всі наші скарби, наші збереження, наші заводи, наші родовища, наші "геси", наші підземнобетонні сховища стратегічних запасів, розраховані на комунорай після атомного бойовища, нашу електрифікацію, нашу індустріалізацію, зведену на кістках селянства, наше, назбиране в картуз біля доріг, зерно з урожаю людоїдного року, наше все по малій золотині-бубці влада списала на привидизацію, мовляв, від чмихів чорнгробилю, від позіхань бета-променів все дьогітним потом, мільйонами каторг зароблене обертається привиддям: все змозолене, як біль натруджених рук улюблене, ховається в запотойбіччя; насправді ж, вивезла! вивезла в євгробейські, в заокеанські, в чортийчиї банки; вивезла, маючи там добрих купців, хитрих спільників, котрі потім заплутали, збили шифри і розвели ручками: ми нічого не знаємо; це було дуже, дуже давно, ми не знаємо і відчепіться від нас, бо буде гірше; і влада металась: треба ж платити народові пенсії (тут всі прирівняні до інвалідокалічі) за останні вісімдесят з лишнім років; це неподобство, все таки! люди ждуть і ждуть, мруть і мруть — ждуть і дохнуть!— а їм нічорта не платять! обурювався наш презентент перед зустріччю з тими банкірилами, тими акулами фінансизму, рятунами безпомічних, крокодилищами добродійства, тими витриманими, мовчазними благодійниками, інвестспасителями, що на нашій землі влаштували дві світових війни, дві людоїдних бойні, два погромища всіх і всього, а в третю війну, холодну, просто обжучили і за три погнутих центи скупили стільки золота, срібла, платини, металу з ракет, що з нього можна було б перекинути міст до атлантиди; вони й зерно, просіяне із підвід і назбиране тобою в картуз, вони й останнє зажилили; борги перед народом сягали заастрономічних чисел— і це загрожувало підірвати євгробейську небезпеку; тому наші і розчепірились, і в кожному сквері розсадили дітей, а самі стояли в кущах, роззявлені, і ждали інвещицій; холуяки холуйські! дурні-дурні, а хитрі на видумки; що тільки вони не робили, аби ти не вивів народ на вулиці і не запитав у тих жирних педофілів: де все зерно?! де грошенята наші?! де проценти з процентів?! вже стільки збігло часу! чого ви тягнете кота за яйця— платіть і крапка! ще ваші татусі його перекупили за безцінь, розпроцентили, перепродали, наробили танків і бомб, проїбали й профукали на війнах, які ви перенесли на нашу територію, щоб слід просипаного з підвід урожаю стерти й знищити, і за все це гидуєте дати позику?! ви, покручі гієни й п’явки! ви, засмерджені, глистяві душі! та ми вас витрусим зараз, як гнів уселенський трусить гнилу осичину, виганяючи звідти біса! ми трусанем вас легенько, щоб привести до тями і, відірвавши від обрахунків і збоченств, нагадати, на чиєму зерні, на чиєму потові й крові, ввіллятих у ваші фінансові розборки, ви так роздобріли і своїм злютованим лоском, своєю силою уподібнились до зграї гієноп’явок; звідки ця ваша непереможність?! тільки звідси! тут і Олександр, промакедонившись, розвернув свого Буцефала на світ і зник без повернення у войовничих мандрах; ось тут незасіяна, призабута, напівдика вітчизна— сійнем по зернині і вродить зубами дракона! ти тільки встиг так подумати, як влада розставила протитанкові їжаки по околицях, розкидала скрізь, по провулках приватного сектора, протипіхотні міни, поназвозила з усеї вітчизни костоломів з вівчарками— і все для того, щоб ти не підняв народ, щоб іншому комусь не спало на думку піднятись від телевізора й запитати в тих, обслужених щойно по повній статевій програмі: де наше все? куди ви його заникали? ви фінансували чреволюції і контрреволюції, чреволюції і гробадянські війни, сучалізми й фаршизми, розвинуті сучарізми й одержавлені тероризми, знов греболюції і окремі теракти, війни і жрійни, війни і переговорні процеси, військові перевороти і їхнє присмирення, давократії і воєнні хунти, парксизми і маоїзми, й інтелектуальні скубання між французькими екзистенціоналістами, знов дурикратії та блудократії, все це крутилось і крутиться через ваші сейфики, ви бачили кому вділяли? ви чисті— й прагнете дитячої чистоти, дитинної плоті; і очі вам не повилазать, як пряма кишка в повішеного маньяка; ви— саме прокляття. Та все мовчало у вітчизні; святих поривань ніхто не підтримав; зате постаралися холуяки: виловили всіх бродячих собак, вікна на головних вулицях забили плакатами й гаслами; місяцями леліяли, голили скрізь, масажили і розминали, робили м’якими, мов напіврозплавлені цукерки, вчили манєрам, тижнями вимочували в парфумах, щоб можна було почути здалеку крізь вікна авта, прикучерявлювали й манікюрили юних сосульочок та педрилок, яких потім розсаджували в скверах і парках; нарешті то ти побачив їхні машини, перековані з наших возів, на яких до узбереж і станцій вивозили мішки з тридцять вічного року, та ще й набагато раніш, за директорії чи як там його; ти був малий тоді і ледь пригадуєш; однак, чуєш і досі, як скриплять колеса під горб, рипить на повороті розвора і чавкають по розгаслій грунтовці ваговози; да-а, блискучих машин наробили з наших підвід— вміють все таки, як захочуть, щось пристойне утнути! а то все війни і жрійни— і все на наших спиняках і головах! банкірила виходили з машин,— і прямо й незмигно дивились на розм’яклих, пахучих, юного віку особин у скверах— і думали: яка гостинна злидокраїна! жертвує найкращим; треба і їм щось дати; віддає свою еліту нам у руки! треба, треба їм помагати по батьківськи; ну йдіть сюди, сідайте; поїхали; (діти, насправді, були сиротами; їхні батьки або перевішались, або спилися на синьо; підібрані й виховані, викупані в парфумах вони обслуговували вельмиповажні переговори, вельмишановні зібрання, вельмидостойні дипломатичні збори, всяку сановну міжнародщину словом; ті ж, кабмінівські й припрезидентські діти скромно собі сорбонились, кембріджились, заводили корисні знайомства й сиділи за комп’ютерами, такі усміхнені по ковбойськи і демохряктичні, не посуваючись од столу, ледь ворухнувши комп’ютерною мишею, доспродували нашу останню столітню працю, те, що не подужали підняти й зрушити цілі вражі армії,— наші ракетні установки, шахти, з крилатими і безкрилими від тривалих засиджень, мироносними, ядерними ракетюгами, неозорі складиська зброї вагою в чверть земнокулі, ескадрильї стратегічної авіації, флотилії авіаносців, неіснуючу в природі червону ртуть,— а грошики обшвейцарювали, словом, як дзявкає преса, інвестували захід і зокрема банковірів, які оце раптом довідалися до нас: когось лапнути чи помацати, бо не краєвиди ж цікавлять їх; тут наші холуяки постаралися по розряду "то шо нада": примасонили на готелях ще по декілька зірочок, на головному майдані міста залатали бомбові ямери, залишені там після двох запеклих і одної холодної війн, нарешті познімали мішки з піском і кулеметні гнізда на головпошті, розвіяли попіл всенічних вогнищ, біля яких грілися патрулі на окраїнах, державною мовою зробили красиві позначки на туалетах, щоб не думали, ніби ми якась тут колонія; ми рівноправна євгробейська країна, ось хто ми! відімкнули нічні сирени, що реагуючи на кожен летючий звук, часом спрацьовували по пасажирському і звіріли до охрипу; відрізали підслуховування в кожному вокзальному туалеті й собачій будці в тюрягах, офіційним указом відмінили тривогу й безсоння, та ми все одно не вірили і боялись, що за нами прийдуть сьоночі; в кабмінівському бомбосховищі— це підкреслювало нашу роззброєність— організували еротичну сауну і в кожній кабінці лежали презервативи у вигляді протигазів; влада постаралась на славу! але з намічених банкірів приїхала ледь половина: одних шуганула радіація і вигляд нашого саркофага, ніби там їм замовили братську могиляку, а декого насторожили й відстрахали дані про те, мовляв, дехто в країні відчаю часом обурюється: де наше зерно? якісь гроші й проценти за нього? це зона підвищеного бізнесризику! отак вони викрутились! забзділи глянути історичній правді в очі; яка тут картина після трьох світових розтерзань і якихось там голодів, і реакторних вибухів; муляє очки? нащо мучити їх на старість; і, навіть, загодя їм передані відеокасети з нашими скверами і юною парослю їх не розчулили для приїзду; вони сахнулись від твоєї рішучості, що просторіла звідси, аж падали вуха в барометрів по всіх їхніх вілах; ти був рішуче настроєний задати їм декілька питань— хто? коли? й скільки?— і присобачити їх до свого роману-послання; до вогнепису в передмить темризни; до нічного вітрильника, що так свічкоцвіто, прощальнісно так палахтить, напнутий вітрами поглядів; це було б справедливо: вислухати і протилежну сторону; а вони, страхопудиська, начувані про твою гнівну пристрасність, про твій художній стиль, замірений викувати мечі навіть з такого, як вони, гімна і смальцю— вони не правильно тебе зрозуміли, не правильно подумали, що ти візьмеш їх за барки, трохи потрусиш, трохи обіймеш їх за шиї долонями: і їхні голови цвиркнуть у стелю протухлим лівером; це не так; вони помилились, нажахані первозданністю і здикуненням краю— ти хотів цивілізовано їх запитати про перші транші, про компенсації, про відшкодування, про те, коли нам ждати статусу зникраїни, що вигибає від всепогибелі? про пенсії ветеранам і потерпілим від трьох їхніх побоїщ, не кажучи про дрібніші клопоти? коли і скільки? євреям вже виплатили, от і про нас згадайте; і просто обнімати їх за шиї; скільки? і обнімати за шиї ще переконливіше, щиріше, інтернаціонально, братськи, бо ж гроші всім рідні, от ми й зустрілися, і так одні одним раді; коли і скільки? невже б вони тобі відмовили? та ці холуяки наші тебе і народ, тобою увічнений, тобою представлений, взяли й не допустили до банкірил; не прислали запрошення; от так тобі; щоб ти сам попхавсь на рожен, пробивався на їхні фуршети— і тебе пристрелили гірш собаки, зрешетили як терориста; ти зразу вгадав цю примочку— чого нема запрошення? адміністраторам, конторським крисам є, а тобі, що всіх їх описав, вигадав, витесав, як буратінок, тобі немає! явно спецслужби зарапортувалися— і шакалять вкупі з їхніми чекістами, підбиваючи на варіант непроханого гостя; а скільки таких історичних можливостей втрачено! то перекриють крана, то вирвуть кисневу подушку, то, як на цей раз, пісок плебейства потрапляє в годинник, триби заклинює— і знов його заведе не рука вболіваючого, а рука холодного підмайстра; ти сидів у нажареній сонцем, дванадцятиметровій бетонній кімнаті, ставив по кутках каструляки з водою, щоб не так пекло в грудях— знов загострювалися сухоти— і перебирав свій архів: яка крадіїна! які типажі! які благородні звичаї; скільки гаманізму виказує тут кожна чиновна сопля з високим польотом мислі! скільки вболівань за народ!— куди таким вболівальникам, як ти навіть; да-а, архівчик; а зараз би терся з тими банкакулами, баракудами доброчестя— ну що там цікавого? ну випили, забутербродились, постояли, помовчали, цокнулись, тобі кортить допитати їх, а їм приспічило в скверики: історична правда слабша від інстинктивної, та ще й підбісеної збоченствами; ось він, ключ до історичних програшів! да-а, а так сидиш і гортаєш архівчика, вода в каструлях ледве зволожує повітря, ти намочуєш рушники і розвішуєш по кімнаті; дев’ятий поверх, сонячна сторона, і так помінявся клімат, гробальне звиродніння, доздихократія, а тут ще ці гієноп’явчаті організми так підірвали бюджет, що тобі не виплачують держстипендію, встановлену для діячів літератури й мистецтва; п’ятдесят один долар по курсу гривні; і не платять— купили шинки, задобрюють і підпоюють інвесторів; от сучі діти; а ті притягнули з собою пів сквера— і сидять, жирують на твої грошики; та якби на твої тільки; ті сцикухи, хоч і малі, а жараться, як вугриці на пательні; а потім хочеться гами, дорогого винця, а потім знов у лушко, і знов нажаритись, і знову жерти; та це ж якась прірва! та пів вітчизни з торбами піде після їхнього сексу; жили-жили там, як равлики, а тут хоч напоролись до смерті; ну, тепер підуть інвещиції; і твоя лєпта тут немало важить, бо на які ж грошенята вони комизились, аж ті вугриці рипіли і в охорони при дверях вставало так, що їм яйола пекли і підкочували під горла як гланди; ну, вже точно підуть інвещиції; сонце напражило твою клітку так, як і в пеклі напалюють тільки на велике свято— в легенях стає наждаково й сухо; коли вийти на вулицю, на відкритому сонці буде ще гірш: промені садять імунну систему і загострюють болячку; да-а, влипнув; тра було раніше в село собі їхати; тут і холодка нема ніде: новобудови, намивний пісок, бетонна мертв’ятина й асфальтовий сморід; на базарчику під автостоянкою торгують в’ялими, перелапаними огірками і прадавніми вареними ковбасами; на розі бочка з теплим помийним пивом— і що цікаво: немає черги; геть ожебрачіли; куди там до жебраків; жебрак за день назбирає десяток другий гривень; а нежебракам хто заплатить? да, краще сидіти в спекельнілій, задушній хаті й перештабельовувати свої архіви; скільки чеснот виказує тутай всяка чиновна сопля з високим польотом мислі! ось старші письменники надіслали президентові клопотання про поліпшення твоїх житлових умов, цілком законне поліпшення, ось довідки, а ось і відписка міського клєрка, якому те клопотання скинули: це викличе справедливий потік скарг громадян! от, нарешті, вона, справедливість! і підпис, заступник голови держадмінісрації; якийсь фоменко; підпис нерозбірливий, немов спірохета проповзла під мікроскопом; всправедливили, та ще й з народом стравили; на початку дев’яностих, коли дзявократики, вчорашні гебісти в своєму головному складі, вили, як суки в колючих сливках, вили і захлиналися, що є хароші комуніси (вони тепер переосмислили прошлоє і більш так не будуть, їм треба дати свободу, не треба їх чіпати, руки прочь! так ми можемо весь народ розсварити, досить чвар і провокацій! хароші комуніси стануть харошими дрімокрятами і збудують харошу дрімлюжну державу; он подивіться: і той, і той, і той були в партії— і їх шо, повісити? а де взять умні кадри? це непорядок! вони ж нічого поганого не зробили; вони просто платили внески і, так сказать, підривали партію зсередини; вони й пішли туди, щоб її розвалити! правильно! ти знав, як вони підривали, аж мало не надірвали пупи так тягнули, хто що міг, звідки міг, але, перешиті в чесних, усміхнених, демокрадів і депутякал, демохряків і декутатів, вони одірвались на повну силу і деякі, простіші, казали, що тепер і їм, і їхнім дітям, і правнукам, і прапрадемокраденятам на три віки хватить) тоді, на початку дев’яностих, від твого заклику немало залежало: чи перевішають їх вниз головами на стовпах вздовж головної вулиці міста? ти немало посумнівавсь тоді; ти не вірив— і не віриш досі— в свободу, як головний засіб зцілення: маньякові скільки не дай злободи, він все одне гвалтуватиме й різатиме; ти сумнівався немало, і вирішив— нехай живуть поки що; а там побачимо; принаймні, буде що описати: зміни характерів, доль; за всіма, справді малопровинними, за технарями, виробничниками, приховалися заправили, ідеологи,звірюги — і от вони тепер чиновнять, чавлять, давократять усенькою силою брехні і грошей; і ти нині пишеш про зміну температури в бетонному склепищі і про те, як розставляєш воду в каструлях по кутках кімнати; вони, як сифіліс, що прикинувся насморком, стали хронічною хворобою суспільства: приймають банкірів, розславляють блудократію, поважніють, свинорилі, профукують твою нещасну стипендійку їм на готелі, одремотовані враз, на фуршети й на дєвочок; вони стурбовані— як там їхні шифри в далеких банках? скільки процентів там накапало? от і від тебе ждали хабаря; тоді б поміняли й розширили; і скільки їх плодиться непомірно, щоб ти мав кого описувати, вилюднювати, класти пінцетом під мікроскоп, бруднити душу, надриватися гнівом і роз’ятрювати легені; вони помстились за один твій сумнів— і тепер доконують садистично, повільно, одного за одним, тисячу за тисячею, мільйон за мільйоном, а поміж цієї, основної, роботи позують для телебачення попід ручки з банковірами; вони влада, а ви ніхто; вони насильство, а ви вічний сумнів і страх, за що дожити до завтра; вони сила, яка вичавлює з вас останнє— і до них приїздять брати по насильству; вони розважаються, а ви дохнете; ви просите хліба, а вони дають і змію, і камінь; вони, від імені вас,— законно, обрано, демосадистично, під контролем злободолюбних організацій,— створили таку живодерню, таку смертьгріхот бродильню, таку непроникну, прилизану, підєвгроблену, таку миловидну смертярню, що хоч вий, хоч кричи: стіна отупіння все притишує в комариній пискіт; кричіть, гавчіть, обурюйтеся скільки влізе, влазьте у чмопозицію— вони роблять гроші, їм помагають гроші, їм у кожному банкоматі аплодують гроші, їх, у кожній обкрадіїні, на руках гроші носять, вони процвітають, а ви дохнете; вони на спільному, здобреному грошолюбством, полі, розсікають на державних "мерсах", розсмічують дєвочкам напозичені держмільярдики, літають і перельотують, а ви не матимете на метро й автобус, щоб перескочити по передсмертні ліки; а потім по твоїх сторінках, найняті ними лібердякали, вчитимуть їхніх виблядків, як не треба жити; який ти був неправий! як ти заблуждався в своїх поглядах! вопшем-то, непоганий письменник, щось намагавсь прокричати, щось знайти, якийсь урожай, якесь зерно, якийсь слід справедливого в столітті— прекрасна ідєя!— але впав у відчай і погубив свій нескромний талант гнівом на недорік, натоптаних гнівом і смальцем; він так і не зміг із них викувати нічого— це рідко кому вдавалось, і то ненадовго; а в цю телездебілену еру, хіба хто вчитається в його книжки? в його романи-вітрильники, у стовітрильний вогнепис над гнилим, всмерть зболотілим! над смертосморідним дьогтеморем!— і скаже: це ж і про мене! це ж правда все! ця правда не буває чиясь; ця правда іншого виміру— вона нагадує: ми ще живі і дбаємо; ми куємо мечі; ми сповідуєм справжність; ми не врятуємо світ,— ми відгородимо свої душі.