— Ні,.не болить,— сказав Пейсах. На нього пахнуло димом тютюну.
— Господин лікар, а курити можна?
— І курити можна.
Лікар добув табачницю й подав Пейсахові цигарку. Той узяв її, подивився вдячними очима на лікаря, закурив від його цигарки, потягнув раз, удруге, і обличчя його,— краще сказати "півобличчя", бо половина була вже зав'язана,— просяяло якимсь дивним виразом щастя: він може грати, він навіть курить цигарку, як усі здорові люди, як отсей лікар — молодий, здоровий, червонолиций.
А міг він лежати тепер холодним трупом на рейках біля станції, й дурно його виглядала б дочка на шабас, дурно Онучата чекали б, що дід привезе повні кишені гостинців, ласощів...
Пейсах грав у Ігнатівці на весіллі. Розбита, зав'язана щока боліла тяжко: боліла й рука, що водила смиком; і чарку, що подала йому молода, він пив якось чудно, боком, як п'є птиця воду, перегнувши голову на здоровий бік, щоб не попала горілка на рану.
А півобличчя його сяяло щастям — таким щастям, якого не знав він зроду!..