Значні прогалини, спричинені в рядах культур пожежею, треба було заповнити, отож Трурль знову взявся за створення Ангстремиків. Одного дня мікроманіпулятор задрижав у нього в руках, і щойно включена установка виявилась здатною продукувати не прагнення до Добра, а хіть до зла. Замість того, щоб одразу ж викинути зіпсований препарат, Трурль заклав його до інкубатора, — конструкторові було цікаво, яких потворних форм прибере цивілізація, складена з істот, нікчемних іще зі сповитка. Яким же було його здивування, коли на предметному скельці з'явилася зовсім пересічна культура, нічим особливо не краща, але й не гірша від усіх інших! Трурль схопився за голову.
— Оце-то так! — вигукнув він. — Значить, з Добродійчиків, Лагодитів, Благородців, Ближньолюбів виходить те саме, що з Вертифляків, Паскудистів і Негідняків? Ха! Нічого не розумію, тільки відчуваю, що ще трохи — і я осягну якусь важливу істину! І з Добра, і зі Зла народжуються подібні плоди серед розумних істот — як же це зрозуміти? Звідки таке жахливе усереднення?
Покричав так, помізкував, але в голові анітрохи не прояснилося, отож він поховав усі цивілізації до шухляди й пішов спати.
Наступного ранку сказав сам собі: "З усього видно, що я взявся вирішувати найважчу в усьому Космосі проблему, коли вже навіть Я, Сам Особисто, не можу з нею впоратися! А може, Розум несумісний із Щастям, і на це, здається, вказує випадок Щаспобута, який танув у буттєвому екстазі, доки я не підкрутив йому мислення? Але я не можу припускати такої можливості, погоджуватись на неї, вважати її властивістю Природи, оскільки це означало б, що в Бутті зачаєна злостива й хитра, майже диявольська підступність, котра спить у матерії і тільки на те й чекає, щоб пробудилася свідомість — як джерело страждання замість буттєвої насолоди. Але Космосові зась до думки, яка прагне поліпшити цей нестерпний стан речей! Я мушу змінити те, що є. Але водночас і неспроможний цього зробити. То що ж, я опинився в глухому куті? Та де там! Для чого ж тоді підсилювачі розуму? Чого не зможу вирішити сам, за мене зроблять мудрі машини. Збудую-но я Комп'ютера для розв'язування екзистенційної дилеми!"
Як надумав, так і зробив. Через дванадцять днів посеред майстерні височіла машина-громада гранчастої форми й шумувала струмом. Вона не вміла, та й не повинна була нічого робити, а тільки розв'язати одну загадку. Він увімкнув її й пішов прогулятися, поки струм розігріє кристалічні нутрощі. Коли повернувся, побачив, що машина зайнята надзвичайно складною працею. Вона монтувала з підручного матеріалу іншу, набагато більшу від себе машину. Та, в свою чергу, протягом ночі й наступного дня вирвала з фундаменту стіни будинку й висадила дах, конструюючи наступну велетенську машинерію. Трурль розбив на подвір'ї намет і терпляче чекав кінця цієї важкої розумової роботи, але про нього не було й гадки. Через усю луку до лісу, кладучи його покотом, розрослися дальші корпуси, і незабаром якесь із поколінь первісного Комп'ютера з приглушеним шумом уперлося у води ріки. Трурль, бажаючи оглянути в цілому все, що утворилося на цей час, змушений був витратити півгодини на швидку ходу. Та коли він пильніше придивився до поєднання машин, то аж затремтів увесь. Сталося те, про що він знав лише з теорії: адже, як твердить гіпотеза великого Кереброна Емтадрата, універсального кунстмайстра обох кібернетик, — якщо дати обчислювальній машині непосильне для неї завдання, вона, переступивши певний поріг, званий Бар'єром Мудрості, замість самій мучитися над вирішенням проблеми, будує наступну машину, але й та, уже достатньо хитра, щоб зрозуміти, що й до чого, в свою чергу, передає перекинутий на неї тягар наступній машині, що її негайно змонтовує сама, і процес такого перекладання завдання на іншого тягнеться до нескінченності! Оскільки сталеві підйомні крани сорок дев'ятої машинної генерації уже сягали обрію, то сам лише шум мислення, котре полягало в переповіданні проблеми все далі й далі, могло заглушити водоспад. Якщо мудрість полягає у тому, щоб доручити комусь іншому роботу, яку треба було виконати самому, то програм слухаються лише механічні обчислювальні дурники. Зрозумівши суть явища, Трурль сів на пень від щойно зваленого експансивною комп'ютерною еволюцією дерева, і з глибини його грудей вихопився глухий зойк.
"А може, це означає, що проблема належить до числа нерозв'язних? — спитав він сам себе. — Але тоді Комп'ютерисько мало б дати доказ її нерозв'язності, чого, певна річ, унаслідок всебічного змудріння, воно не збирається робити, бо потрапило в колію затятого лінивства, як нас учив колись магістр Кереброн. Ха! Яке непристойне видовище — розуму, котрий уже є достатньо розумний, аби зрозуміти, що не мусить ні над чим трудитися, бо досить йому створити відповідний інструмент, щоб той інструмент, сам ставши розумним, провадив далі цей логічний хід без кінця й краю! Несамохіть я збудував Спихач Проблеми, а не його Розв'язувач! Не можу заборонити машинам їхньої діяльності per procura своїми повноваженнями, бо вони зараз же почнуть дурити мене, запевняючи, що величезний об'єм потрібен їм з огляду на обшир самого завдання. Ох, що за антиномія!" — зітхнув він і пішов додому по демонтажну бригаду, яка ломами й руйнувачками за три дні очистила окупований простір.
Мучився, мучився Трурль, поки дійшов висновку, що треба було діяти інакше:
— Кожна машина повинна мати страшенно мудрого наглядача, тобто мене, але ж я не можу розмножитися чи роздертися на шматки, хоча... чому, власне, я не міг би помножитися?! Еврика!
Зробив так: себе самого скопіював усередині особливої нової обчислювальної машини й відтоді вже його математична копія мала боротися із завданням; він передбачив у програмах можливість помноження Трурлевих помножень, а зсередини підключив до системи спеціальний прискорювач, щоб під наглядом цілого рою Трурлів усе всередині відбувалося блискавично. Учинивши так, він, задоволений, обтрусив з себе сталевий пил, що вкрив його під час тяжкої праці, й, безтурботно насвистуючи, пішов собі прогулятись.
Повернувся він аж надвечір, і одразу ж узявся розпитувати запрограмованого Трурля з машини, тобто діючу в ній свою подобизну, як іде робота.