"Я хотів би якось допомогти вашій великій праці",-сказав я.
"Похвально, що ви бажаєте працювати на бодісатв, проте мушу пояснити вам наші завдання, і тоді ви, цілком можливо, й зміните свій намір",-застеріг лама.
Він підвівся зі своєї циновки, гукнув двох молодих лам із сусідньої келії й вказав їм на масивну книжкову шафу з відділеннями, де стояло багато довгастих книг. Юнаки відсунули шафу, і на кам'яній підлозі я побачив люк з кільцем. Люк підняли, і стало видно кам'яні сходи, що вели вниз. Старий лама взяв довгу запалену свічку і кивнув мені, щоб я йшов за ним.
Через кілька східців я зрозумів, що сходи ведуть до високої печери з сталактитами і сталагмітами; вона нагадала мені середньовічну церкву з нішами й високим вікном, крізь яке сіється денне світло. Насправді то було не вікно, а щілина в південній частині печери, яку штучно розширили, щоб мати більше світла. Хоча загалом у печері було сухо, краплини скапували зі сталактитів, живлячи крихітні струмочки, які відразу щезали в щілинах підлоги.
Закапелки печери скидалися на церковні ніші. В найбільшій, на північному боці, стояла велика бронзова статуя. Лама запалив ряд червоних свічок і курильних паличок перед нею. І відразу з напівтемряви з'явилась у всій своїй красі Тара, богиня планети Венерн. На ній була тіара, великі сережки, браслети, око на лобі й очі на долонях рук і ступнях ніг, що символізує її всюдисущість. Тара —це мадонна Тібету, Непалу й більшої частини Азії, де її знають і під ім'ям Гуань Інь, богині милосердя, її права рука була простягнута в порухові співчуття й допомоги, лівий великий і середній пальці творили кільце —знак, що вказує на божественне вчення в його вищій логіці.
Коли кам'яна плита за нами опустилась, мені спало на думку, що я опинився в іншому світі, зовсім відмінному від того, який знав досі. Лама підвів мене до богині. Я помітив перед нею заглиблення, видовбане водою, що капала з сталактитів упродовж тисячоліть. Цей овальний резервуар був повний по вінця, а надлишок води стікав у щілину. Краплі, що зривалися зі стелі печери, зроджували концетричні кола на дзеркальній поверхні води.
"Це —сльози Тари, що оплакує падіння людини з її колишнього божественного становища,-пояснив лама і продовжив:
-Чи чули ви про озеро Лхама Ламцо в Тібеті, де з'являються видіння, коли ламаїстські священики ворожать про місце народження майбутнього Далай-лами?" "Пригадую, я щось читав про це..." "Водойма, на яку ви дивитеся, схожа на священне озеро тим, що і в ній з'являються украй значущі зображення".
Я зацікавлено дивився на воду, що віддзеркалювала світло свічок, постать Тари в темній ніші; проте нічого іншого я не бачив.
"Дивіться глибше... Ще глибше... ОМ МАНІ ПАДМЕ ХУМ!" —речитативом згукнув лама, і голос його відлунив під стелею печери. Свічки освітлювали Тару калейдоскопічним ореолом барв, дим від курильних паличок линув угору, і все те відбивалось у водоймі, час від часу сколиснуте впалою краплею. Зненацька зображення зникло, а воду вкрив ніби туман. Я побачив нові зображення, настільки чіткі, наче на екрані кольорового телевізора. Лама стояв поруч і собі дивився на воду.
Перше зображало нашу планету в космосі з її океанами, континентами й скупченнями хмар, як на знімках НАСА. За хвилину-другу вигляд земної кулі почав невпізнанне змінюватись.
Важкі сірі, чорні, руді й червоні хмари окрили найбільш заселені частини Землі. Час від часу їх прорізали вогненно-червоні спалахи, ніби вибухи. Вряди-годи блакитні, рожеві й золотаві промені й зірки виростали з темряви, освітлюючи її. Але всю планету огортала величезна аура жахаючої темної забарви.
"Ви спостерігаєте ментальні й емоціональні вібрації, які випромінює людство. Як бачите, їхня якість низька —зверніть увагу на сірий туман егоїзму. Блакитні іскри —то духовні устремління меншості, але їх поглинають потоки пристрастей, ненависті й жадоби, що творять цю гігантську ауру довкола планети впродовж тисячоліть. Це нагадує іонізовані шари навколо Землі, що відбивають радіохвилі",-пояснив лама.
То було приголомшливе видовище —переді мною розгортався весь обшир ментального панцира, що оточує Землю.
"Наша планета тяжко хвора, бо люди хибно мислять",-прошепотів я.
Час від часу темні пасма тяглися далеко в Космос, наче щупальці восьминога. Той чорний восьминіг, що витав у міжпланетному просторі, мав страшний вигляд, і від відчуття, що я живу на його спині, мене пересмикнуло. І цієї миті блакитні, рожеві й сніжно-білі промені блискавками пронизали темне чудовисько.
"Це позитивні ментальні випромінювання людей?" —спитав я у свого гіда.
"Так, і ви бачите, що темна аура Землі може очиститися, якщо людина прагнутиме випромінювати свої думки й емоції на цій довжині хвиль. Це люди повинні робити систематично і синхронно, аби планета випромінювала лише позитивні духовні вібрації",--
коментував лама. Потім продовжив: "Тара довго плакала, мати-природа може якось струснути ці негативні думки, що створюють навколо Землі жахливий панцир. Людство мусить очистити й дезинфікувати свій планетний дім. Архати роблять усе можливе, аби нейтралізувати зло, проте сьогодні важливіше зупинити нові негативні випромінювання, і лише сама людина здатна це зробити".
Поки тібетський лама розмірковував уголос, я дивився на водойму перед Тарою і на дивовижні зображення, які з'являлися там. Помалу вони стали розтавати, і невдовзі я вже бачив тільки гладку поверхню, порушувану краплями, що падали згори.
"Годі й казати, як мене вразило побачене. проте зараз я ще більше хочу допомогти, попри навіть те, що це робота титанів, а ним я не є",-мовив я щиросерде, не приховуючи розпачу.
"Це добре, що ви хочете допомагати бодісатвам. Кожен може допомогти в міру своїх здібностей".
"А чим я можу допомогти?" —запитав я. Лама трохи помовчав. Він заплющив очі, чи щоб обдумати відповідь, чи щоб прийняти нечутне послання від високих істот, що складають тібетський пантеон.
"У Рік архатів, у Рік попередження будьте готові допомогти їм",-нарешті проказав лама, розплющивши очі.
"Те станеться через 10 років, у Рік вогненного дракона (1976)?"--спитав я.