А н т о н і о. Ви теж, ваша вельможносте? До лиха! Я вам її проманіжу, як покійну її матір, царство їй небесне!.. Не зі страху щодо наслідків; але пані знають, що малі дівчата, коли стають дорослими...
Граф (розгублено вбік). Є якийсь злий дух, що повертає тут усе проти мене.
СЦЕНА VI
Молоді дівчата, Керубіно, Антоніо, Фігаро, граф, графиня, Сюзанна.
Фігаро. Ваша вельможносте, якщо ви тримаєте наших дівчат, то не можна буде починати ні забави, ні танців.
Гр аф. Ви хочете танцювати? І не думайте. Після вашого ранішнього падіння, коли вивихнули собі праву ногу!
Фігаро (рухаючи ногою). Ще трохи болить, але то нічого. (До дівчат.) Ходімо, красуні, ходімо.
Граф (розвертає його до себе). Ви були надто щасливі, що на тих клумбах дуже м'який ґрунт!
Фігаро. Дуже щасливий, певно, бо інакше..
Антоніо (повертає його). І як він підігнувся, падаючи аж до— самого долу.
Фігаро. Хтось інший, меткіший був би залишився просто в повітрі! Адже так? (До дівчат.) Чи ви йдете, панночки?
Антоніо (повертає його). І в цей саме час малий паж скакав на коні до Севільї?
Фігаро. Скакав, або їхав кроком!..
Граф (повертає його). А ви мали його наказ у кишені!
Фігаро (трохи здивований). Авжеж! Але до чого цей допит! (До дівчат.) Ходімо ж, дівчатка!
Антоніо (виводить Керубіно за руку). Ось одна, яка хоче сказати, що мій майбутній зять не хто інший, як брехун.
Фігаро (здивований). Керубіно!.. (Вбік). Холера той малий жевжик!
Антоніо. Тепер здогадався?
Фігаро (підшукуючи). Здогадався... Здогадався... Е, що він там співає?
Граф (сухо). Він не співає; він каже, що то він вискочив на левкої.
Фігаро (роздумуючи). А, коли він каже... то це може бути; я не сперечаюсь про те, чого не знаю.
Граф. Значить, і ви й він?
Ф і г а р о. А чому ні? Скакоманія заразлива. Згадайте-но на Панургову отару: І коли ви в гніві, то нема людини, що б не схотіла краще ризикнути...
Г р а ф. Як же це? Двоє разом?
Фігаро. Могли б вискочити не два, а двадцять два, і яке ж від цього лихо, ваша вельможносте, коли нема нікого покаліченого? (До дівчат.) То що ж? Хочете йти чи ні?
Граф (обурений). Чи ми граємо комедію? (Чутизвуки фанфар).
Фігаро. От гасло походу. По місцях, красуні, по місцях! Ну, Сюзанно, дай мені руку. (Усі вибігають; Керубіно залишається сам, похиливши голову.)
СЦЕНА VII Керубіно, граф, графиня.
Граф (дивиться вслід Фігаро). Чи хто бачив зухвалішу людину? (До пажа.) А ви, лукавий добродію, що вдаєте засоромленого, перевдягайтесь швидше, і щоб я вас ніде більше не бачив увечері.
Графиня. Він буде дуже сумувати.
Керубіно (нерозважливо). Сумувати! Я несу на своєму чолі таке щастя, що могло б розважити мене протягом сотні років у в'язниці! (Натягає капелюх і вибігає.)
СЦЕНА VIII Граф, графиня. (Графиня мовчки обмахується посилено віялом.)
Граф. Що він має на лобі такого щасливого?
Графиня (заклопотано). Певно... перший офіцерський капелюх; дітям усе служить забавкою. (Хоче вийти.)
Г р а ф. Ви не залишитеся з нами, графине?
Графиня. Ви знаєте, що я почуваю себе недобре.
Граф. Одну хвилину для вашої протеже, а то я подумаю, що ви гніваєтесь.
Графиня. От ідуть два весілля. Сядьмо, щоб їх належно прийняти.
Граф (убік). Весілля! Треба терпіти, раз не можемо перешкодити. (Граф і графиня сідають до одного краю галереї.)
Граф, графиня (сидять); музика грає "Іспанські безумства", темп маршу.
Похід:
Ловецька гвардія, рушниці на плечі. Альгуасил: судовики Бридуазон. Селяни й селянки в святковому вбранні. Дві молоді дівчини несуть головний убір нареченої із білими перами. Дві інші — білий серпанок. Дві інші — рукавиці й букет до корсажу. Антоніо веде за руку Сюзанну, як той, що віддає її за Фігаро. Інші дівчата несуть такий самий, як і в Сюзанни головний убір,
серпанок, білий букет для Марселіни. Фігаро веде за руку Марселіну, як той, що має віддати її лікареві,
який замикає похід з великим букетом при боці. Молоді дівчата, проходячи перед графом, вручають його слугам усі
прибори, призначені Сюзанні й Марселіні. Селяни й селянки, ставши в два ряди по обидва боки салону, танцюють фанданго з кастаньєтами; потім грається ритурнель дуету, цим часом Антоніо підводить Сюзанну до графа; вона стає перед ним
на коліна.
Тоді як граф накладає їй головний убір, серпанок і подає букет, дві дівчини співають такий дует:
Виспівуй, молода, про пана доброчинність: Не хоче вжити він своїх на тебе прав; Не втіху вибрав він, але нову повинність, І мужеві тебе він чистою віддав.
Сюзанна стоїть на колінах і під час останнього вірша дуету тягне графа за плащ і показує йому приготовану записку, потім підносить ту руку, що від глядачів, до голови, де граф ніби поправляв їй ток, і передає
йому записку.
Граф ховає її непомітно на грудях; закінчують співати дует, наречена
встає і робить перед ним великий реверанс. Фігаро приймав її з рук графа і відходить з нею на другий бік салону,
до Марселіни.
(Тимчасом танцюють другу частину фанданго.)
Граф, поспішаючи прочитати одержану записку, виходить на берег сцени і виймає папір, але, виймаючи його, робить рух людини, що дуже вколола собі палець; він його трясе, притискає, ссе і, дивлячись на запечатану шпилькою записку, каже.
Граф (тимчасом як говорять він і Фігаро, оркестр грає піанісимо). Біс би забрав те жіноцтво! Вони всюди настромлять шпильок! (Кидає шпильку на землю, потім читає записку і цілує її.)
Фігаро (який все це бачив, говорить до матері й Сюзанни). Певно, якась дівчинка всунула йому в руку закоханий лист. Він був запечатаний шпилькою, що нею він дуже вколовся. (Танці починаються знову.)
(Граф, прочитавши листа, повертає його на другий бік і бачить там прохання повернути печатку у відповідь. Він шукає шпильку на підлозі і, знайшовши її врешті, приколює до рукава.)
Фігаро (до Сюзанни і Марселіни). Від коханої істоти все дороге. От він підіймає шпильку. Ах! Смішна людина! (В цей час Сюзанна обмінюється знаками з графинею. Танець закінчується. Починається знову ритурнель дуету. Фігаро веде Марселіну до графа, так як ведено Сюзанну. В ту хвилину, як граф бере ток, починається дует, їх перепиняють крики.)
Пристав (кричить у дверях). Стійте ж, панове! Усім не можна ввійти... Гвардію! Гвардію сюди! (Гвардія хутко йде до тих дверей.)