К е р у б і н о. Цю роль може зіграти, як уже й було, тільки молода й дуже гарна жінка. Ми не маємо в наших театрах дуже молодих хлопців настільки сформованих творчо, щоб відчути тонкощі цієї ролі. Занадто боязкий перед графинею, зазвичай це премилий пустун; тривожне й неокреслене бажання — ось основа його вдачі. Він тягнеться до зрілості, але без певних намірів, несвідомо, будь-яка подія може його захопити. Нарешті, він такий, яким, мабуть, кожна мати хотіла бачити свого сина у глибині серця, навіть якби це причиняло їй істотні страждання.
Його багаті шати в першій і другій діях — це костюм придворного іспанського пажа: білий і гаптований сріблом; легкий шаф блакитний на плечах і шапочка з пір'ям. У четвертому акті на ньому корсаж, спідниця і шапочка молодих селянок, які його приводять; у п'ятій дії — офіцерський мундир, кокарда й шпага.
Бартоло. Характер і костюм, ті ж, що й у "Севільському цирульнику". Він тут має другорядну роль.
Базиль. Характер і костюм, ті ж, що й у "Севільському цирульнику". Він теж має тут другорядну роль.
Бридуазон повинен мати ту добру і відкриту самопевність тварин, що позбулися полохливості. Його заїкування є тільки ще однією милою прикметою, яка повинна ледве відчуватися, — й актор грубо помилився б і грав би недоречно, якби шукав у цьому комізм ролі: він цілком полягає у суперечності статечності його стану із смішністю вдачі; і що менше актор його шаржуватиме, тим більше виявить силу справжнього таланту.
Його костюм — мантія іспанського судді, не така широка, як у наших прокурорів, майже така, як сутана; велика перука, брижі, або мережаний іспанський комір на шиї і довгий білий жезл у руці.
Дубльмен — одягнений як суддя, але білий жезл коротший.
Судовий пристав або альгуазил — костюм, плащ, шпага Кріспена, але ношена при боці без ремінного пояса. На ногах не чоботи, а чорне високе взуття, біла перука, довга й завита в безліч буклів, короткий білий жезл.
Гріп-Солейль. Одяг селянина, рукава відкинені назад, куртка яскравого кольору, білий капелюх.
Молода пастушка — костюм, як у Фаншетти.
Педрильйо —у куртці, жилетці, поясі, з батогом і в дорожніх чоботях; сітка для волосся на голові, капелюх, як у кучера поштової карети.
Дійові особи без реплік — одні в костюмах судців, інші в селянському одязі, інші в лівреях.
РОЗТАШУВАННЯ АКТОРІВ
Щоб полегшити мізансцену, слід подбати про те, щоб виписувати на початку кожної сцени імена осіб у тому порядку, в якому бачить їх глядач. Якщо вони роблять якийсь значний рух під час сцени, їх пересування назначається новим порядком імен, підсиленим нотаткою там, де воно відбувається. Важливо приховувати добрі сценарні позиції; відступи від традиції, переданої від перших акторів, незабаром дають такі загальні наслідки, що в результаті рівняють недбалу трупу з найслабкішими акторами-дилетантами.
ДІЯ ПЕРША
Сцена являє собою напівпорожню кімнату; велике крісло для хворого посередині. Фігаро з аршином у руках міряє підлогу. Сюзанна чіпляє на голову перед дзеркалом пучок помаранчевих квіток, так звану шапочку нареченої.
СЦЕНА І Фігаро, Сюзанна.
Фігаро. Дев'ятнадцять футів на двадцять шість.
Сюзанна. Глянь, Фігаро, от моя маленька шапочка. Як тобі здається? Так буде краще?
Фігаро (бере її за руки). Без порівняння, серце моє. О, цей гарний дівочий букет на голові гарної дівчини, яким він видається милим у день її шлюбу очам закоханого нареченого!
Сюзанна (відхиляється). Що ти там міряєш, мій хлопчику?
Фігаро. Дивлюся, Сюзанночко, чи це гарне ліжко, що його вельможність нам дарує, добре тут пасуватиме. Сюзанна. У цій кімнаті? Фігаро. Він нам її віддає. Сюзанна. Аяії не хочу.
Фігаро. Чому?
Сюзанна. Я її не хочу.
Фігаро. Але чому ж?
Сюзанна. Не подобається вона мені.
Фігаро. Треба ж сказати, через що саме.
Сюзанна. Коли ж я не хочу казати?
Ф і г а р о. О, коли жінки випробовують наше терпіння!
Сюзанна. Доводити, що моя правда, значить згодитися, що я могла б не мати рації. Чи ти слуга мій, чи ні?
Фігаро. Ти невдоволена найзручнішою кімнатою в замку, адже вона розташована між покоями графа й графині. Уночі, коли пані недобре почуватиметься, вона задзвонить зі свого боку; скік — у два кроки ти вже в неї. Чи забажав чого його вельможність? Має тільки задзвонити зі свого покою — гоп! — у три скоки я вже там.
Сюзанна. Авжеж! Але коли він уранці задзвонить, щоб дати тобі якесь добре й довге доручення, скік! у два кроки він у мене в дверях, і гоп у три скоки...
Фігаро. Ще ви хочете цим сказати?
Сюзанна. Слід би слухати мене спокійно.
Фігаро. Е, що там таке, Боже мій?
Сюзанна. А таке, голубе, що обридло йому залицятися до красунь в околиці, і вельможний граф Альмавіва хоче повернутися до замку, але не до своєї жінки. Це на твою, розумієш ти, накинув він оком і гадає, що це приміщення не буде на перешкоді. Чесний Базиль, совісний агент його розваг і мій благородний учитель співів, каже мені це щодня, даючи лекцію.
Фігаро. Базиль! О, мій голубчику, якщо пучок зеленої лози, приладжений до хребта, підправляє хребет...
С ю з а н н а. Чи ти думав, хлопчику, що той посаг мені дають за твої прекрасні очі і твої заслуги?
Фігаро. Я досить зробив, щоб на це розраховувати.
Сюзанна. Якими дурнями бувають розумні люди!
Фігаро. Так кажуть.
Сюзанна. Але цьому не хочуть вірити.
Фігаро. І помиляються.
Сюзанна. Знай же, що він його дає, щоб мати від мене на самоті певні чверть години, які давнє право сеньйора... Ти знаєш, що це за приємне право!
Фігаро. Я його знаю настільки, що якби пан граф, одружившись, не скасував цього ганебного права, то я ніколи не одружився б із тобою в його маєтностях.
Сюзанна. Ну, ну! Коли він його скасував, то тепер кається, і саме від твоєї нареченої він хоче його сьогодні потайки отримати.
Фігаро (потираючи голову). Моя голова розм'якла від здивування, а моє багате на думки чоло...
С ю з а н н а. Та ти його не натирай.
Фігаро. Яка від того небезпека?
Сюзанна (сміючись). Бо як натреш невеличку ґулю, а люди ж забобонні...
Фігаро. Ти смієшся, жартівнице! Ах! Якби знайшовся спосіб ошукати цього великого ошуканця, завести його в добру пастку і пересипати в кишеню його золото!