— Крізь цей коловорот? — гаркнув Фіш. — Взагалі розум стратив? Нас же розірве!
— Розірве, — підтвердив Пудлорак. — Або переверне. Або затягне на болото, де нас спіткає доля того загиблого корабля. Ви лише гляньте, як у тій коловерті кружляють дерева. Як видно, цей вир надзвичайно потужний.
— Справді. Видно. Бо це, певно, ілюзія. Я вважаю, що це чергова ілюзія агуари.
— Певно? Ти — відьмак, але не можеш точно розпізнати?
— Слабшу ілюзію розпізнав би легко. Ця — неймовірно сильна. Але мені здається, що…
— Здається йому. А якщо помиляєшся?
— У нас немає іншого виходу, — буркнув Пудлорак. — Або крізь водоверть, або будемо плавати по колу…
— До всирачки ми тут будемо плавати, — додав Аддаріо Бах. — доки не сконаємо.
* * *
Дерево, яке кружляло у коловороті, раз-у-раз виринало і простягало з води свої віти, які скидались на розчепірені руки потопельника. Водоверть клекотіла, вирувала, збиваючи піну і розкидаючи навсібіч бризки. "Пророк" раптом весь пішов ходором і швидко понісся вперед, його затягувало силою коловерті. Пошарпане виром дерево з гуркотінням вдарилось об борт, розбризкуючи піну. Шлюп почало кидати у різні боки, хитати і крутити щоразу швидше й швидше.
Всі горлали на різні голоси.
І раптом все вщухло. Вода заспокоїлась, розгладилась, поверхня стала рівна, як долоня. "Пророк Лобода" спокійно дрейфував серед берегів, порослих болотним зіллям.
— Ти мав рацію, Геральт, — відкашлявся Аддаріо Бах. — Все-таки це була ілюзія.
Пудлорак довго дивився на відьмака. Не проронив ані слова. Врешті-решт, зняв шапку. Маківка голови, як виявилось, в нього була лиса, наче коліно.
— Записався до річкового плавання, — прохрипів нарешті, — бо жінка просила. На річці, казала, безпечніше. Безпечніше, ніж у морі. Не буду хвилюватись, казала, оскільки я тут у будь-якому разі випливу.
Повернув шапку на місце, похитав головою, міцніше вхопився за румби штурвалу.
— Чи це все? — заквилив з-під кокпіта Кевенард ван Вліт. — Чи тепер ми, нарешті, в безпеці?
Ніхто не відповів на його питання.
* * *
Вода була густою від водоростей і ряски. Серед берегового деревостану почали помітно переважати кипариси, з багна і з прибережної мілини густо стирчали їхні пневматофори, дихальне коріння, деякі з них сягали висотою сажені. На порослих трясовинням острівцях грілись черепахи. Кумкали жаби.
Цього разу спершу почули її, а вже затим побачили. Голосне, різке гавкання, як проскандоване попередження або загроза. З'явилась на березі в лисячій постаті, на поваленому порохнявому пні. Загавкала, високо закидаючи голову. Геральт дочув у її голосі дивні нотки, зрозумів, що серед погроз там був і наказ. Але наказувала вона не їм.
Вода під штурпаком раптом пішла піною, з якої виринуло чудовисько, величезне, повністю вкрите візерунком з брунатно-зеленої краплеподібної луски. Виконуючи лисячий наказ, монстр забулькотів, захлюпав, і стрімко поплив, збиваючи воду, прямісінько на "Пророка".
— Це також… — проковтнув слину Аддаріо Бах. — Це також ілюзія?
— Не зовсім, — заперечив Геральт. — Це багник! — Крикнув Пудлораку і матросам. — Вона причарувала і натравила на нас багника! Остені! Хапайтесь за остені!
Багник виринув біля самого судна, так близько, що вони побачили пласку, порослу водоростями голову, вирячені риб'ячі очі, гострі, конічної форми зуби у великій пащеці. Монстр знавісніло наніс удар в борт, раз, другий, так, що весь "Пророк" задрижав. Коли підбігли з остенями, він утік, пірнув, аби за мить з плюскотом винирнути за кормою, поруч зі стерновим пером. В яке вчепився зубами і смикнув так, що затріщало.
— Відірве стерно! — вереснув Пудлорак, силуючись вперіщити чудовисько остенем. — Відірве стерно! Хапайте фал, піднімайте перо! Відіпхніть падлюку від стерна!
Багник гриз і шарпав стерно, ігноруючи крики та удари остенями. Перо тріснуло, в зубах потвори залишився шмат дошки. Або вирішив, що цього буде достатньо, або лисячі чари втратили силу, але він пірнув і зник у глибині.
Чули, як з берега доносилось гавкання агуари.
— Що ще? — заверещав Пудлорак, вимахуючи руками. — Що вона ще нам зробить? Пане відьмаче!
— Боги… — заголосив Кевенард ван Вліт. — Пробачте, що не вірив у вас…
Пробачте, що ми вбили дівчинку! Боги, врятуйте нас!
Несподівано відчули на обличчях подих вітру. Гафель "Пророка", який до цього часу печально висів, тепер залопотав, бом заскрипів.
— Стає просторіше! — Вигукнув з носу шлюпа Фіш. — Туди, туди! Широке плесо, безсумнівно, ріка! Пливи туди, шкіпере! Туди!
Річище вже почало розширюватись, за зеленою стіною очерета замаячило щось на кшталт плеса.
— Вдалось! — Закричав Коббін. — Ха! Ми виграли! Вибрались з багнищ!
— Перша відмітка! — Заверещав матрос з лотом. — Перша відміткаааа!
— Стерно на борт! — Заричав Пудлорак, відштовхнувши стернового і власноруч виконуючи власний наказ. — Мілинааааа!
"Пророк Лобода" розвернувся носом у бік наїжаченої пневматофорами відноги.
— Куди! — Горланив Фіш. — Що ти робиш? Пливи на плесо! Туди! Туди!
— Неможна! Там мілина! Застрягнемо! Допливемо до плеса цією відногою, тут глибше!
Знов почули гавкання агуари. Але її саму не побачили.
Аддаріо Бах смикнув Геральта за рукав.
На трапі ахтерпіка з'явився Петру Коббін, він волочив за комір Парлагі, який ледве тримався на ногах. Моряк, що йшов слідом за ними, ніс дівчинку, загорнуту в плащ. Ще четверо стали поруч, пліч-о-пліч, щільною стіною, розвернувшись лицем до відьмака. В руках тримали топірці, остені, залізні гаки.
— Значиться так! — Харкнув найвищий з них. — Ми жити хочем. Нарешті, прийшов час діяти.
— Облиш дитину, — процідив Геральт. — Відпусти купця, Коббіне.
— Ні, пане, — похитав головою моряк. — Оцей трупик разом із купчиком будуть скинуті за борт, це затримає химеру. В цей час встигнемо втекти.
— Ви, натомість, — прохрипів інший, — не заважайте. До вас ніяких претензій не маємо, але не ставайте нам на заваді й навіть не намагайтесь це зробити. Бо доведеться вас скривдити.
Кевенард ван Вліт скрутився у ковтюшок під бортом, заплакав, відвертаючи обличчя. Пудлорак також покірно відвів погляд, стиснувши уста, було видно, що не збирається реагувати на бунт власної команди.