Граф (передає йому Розіниноголиста). Ось він. (Убік). Вона читає мого листа.
Бартоло (читає). "Коли ви мені відкрили своє ім'я і стан". А, зраднице! Це таки її рука.
Граф (переляканий). Кажіть же й ви тихше.
Бартоло. Який я вам, вдячний, мій друже!
Граф. Коли все кінчиться, ви будете переможцем, якщо покладетеся на мене. Саме зараз дон Базиль з одним юристом веде переговори...
Бартоло. Щодо мого одруження?
Граф. Хіба інакше я прийшов би сюди? Він доручив сказати, що все може бути готове на завтра. Тоді, якщо вона протестуватиме...
Бартоло. Вона протестуватиме.
Граф (хоче взяти листа. Бартоло не дає). Ось момент, коли я можу допомогти вам: ми їй покажемо листа і якщо треба (таємничо) я навіть скажу їй, що одержав його від жінки, для якої граф пожертвував Розіною; ви розумієте, що тривога, сором, прикрість можуть зараз же примусити її...
Бартоло (сміється). Наклеп? Дорогий друже, тепер я добре бачу, що ви прийшли від дона Базиля. Але щоб не було помітно, що ми змовилися наперед, чи не краще їй побачити вас раніше?
Граф (стримується, щоб не показати, який він радий). Це думка й дона Базиля. Але як саме це зробити? Уже пізно, лишилось мало часу.
Бартоло. Я скажу, що ви прийшли замість дона Ба-зиль. Може, ви їй дасте урок?
Гр аф. Я все зроблю, чого ви хочете. Але бережіться, всі ці вигадки з підставним учителем давно відомі, їх завжди використовують у комедіях, а як вона запідозрить...
Бартоло. Коли я вас рекомендую? Це неможливо! Ви більше скидаєтеся на переодягненого коханця, ніж на догідливого друга.
Граф. Отже, ви думаєте, що мій вигляд може допомогти ошукати її?
Бартоло. Хай хитріший розгадує. У неї сьогодні жахливий настрій. Але скоро вона вас побачить... Клавесин у цій кімнаті. Розважайтесь, чекаючи на неї. Я спробую все можливе, щоб вона прийшла.
Граф. Дивіться, не кажіть їй про листа.
Бартоло. Раніше ніж настане потрібний момент? Він би втратив усю свою вагу. Мені не треба двічі казати, не треба.
СЦЕНА III
Граф (один). Ось я і врятувався. Як тяжко щось зробити з цією клятою людиною! Фігаро його добре знає. Я мусив брехати, це зробило мене дурним і незграбним, а він має очі... Слово честі, якби раптом мені не спав на думку лист, мене б вигнали, як дурня. О, небо! Вони там сперечаються. А що, як вона так і не захоче вийти і вся моя хитра вигадка пішла намарне? (Знову слухає.) Ось вона! Не покажуся їй поки що. (Заходить до сусідньої кімнати.)
СЦЕНА IV
Граф, Розіна, Бартоло.
Розіна (удає, що гнівається). Усе, що ви кажете, даремне, пане. Я зважилася, і не хочу більше навіть чути про музику.
Бартоло. Але послухай, дитино! Це — сеньйор Алон-со, учень і друг дона Базиля, який обрав його за свідка на нашому весіллі. Музика тебе заспокоїть, запевняю.
Р о з і н а. О, про це можете не турбуватися! Щоб я співала сьогодні!.. Де ж цей учитель, якого ви боїтеся вислати?
Я двома словами кінчу з ним і з доном Базилем також. (Помічає графа і скрикує.) Ах!.. Бартоло. Що з вами?
Розіна (поклавши руки на серце, зніяковіло). Ах, Боже мій, пане... Ах, Боже мій, пане...
Бартоло. їй знову погано! Пане Алонсо!
Р о з і н а. Ні, я цілком здорова. Але повернувшись... ах...
Граф. Підвернулася нога, пані?
Розіна. Так, мені підвернулася нога. Біль жахливий!
Граф. Я помітив це.
Розіна. Це мене вразило в самісіньке серце.
Бартоло. Сідай, сідай. А тут ще й жодного стільця! (Іде по стілець.)
Граф. Ах, Розіно!
Розіна. Яка необережність!
Г р а ф. Я мушу вам сказати багато важливого.
Розіна. Він нас не залишить.
Граф. Фігаро прийде на допомогу.
Бартоло (приносить крісло). Ось, дитинко, сідай. Нема надії, бакалавре, що сьогодні відбудеться урок. Відкладімо на інший раз. Прощавайте!
Розіна. Ні, зачекайте! Мені трохи легше. (До Бартоло.) Я почуваю, що була не права з вами, пане. Отже, бажання зробити, як ви, і зараз же виправити свою провину...
Бартоло. Як це добре й по-жіночому! Але після такого зворушення, дитино, я не хочу, щоб ти робила якесь зусилля. Прощавайте, бакалавре!
Розіна (до графа). Одну хвилинку, пане! (До Бартоло.) Сподіваюся, пане, що ви дозволите мені спокутувати мою провину, взявши урок?
Граф (убік до Бартоло). Якщо ви мені вірите, не суперечте їй.
Бартоло. Гаразд, моя люба. Я такий далекий від думки зробити тобі щось неприємне, що залишуся тут на увесь час твого уроку.
Р о з і н а. О, ні пане! Я знаю, що музика вас не приваблює.
Бартоло. Запевняю тебе, що сьогодні вона мене чаруватиме.
Розіна (до графа вбік). Яка мука!
Граф (бере ноти з пюпітра). Пані, хочете це співати?
Розіна. Так, це дуже гарна арія з "Марної обережності".
Бартоло. Знову "Марна обережність"?
Гр аф. Це найновіша п'єса. Тут надзвичайно гарно змальовано картину весни. Якщо пані хоче спробувати...
Розіна (дивлячись на графа). З охотою. Весна мене завжди чарує: це — юність природи. Коли закінчується зима, серце, здається, стає чутливішим: так само раб після довгого ув'язнення більше відчуває чари волі.
Бартоло (тихо до графа). Завжди романтичні думки в голові!
Граф (тихо). А чи ви розумієте до чого вони? Бартоло. Чорт візьми! (Він сідає в крісло, в якому сиділа Розіна.)
Розіна (співає).
Коли у долину Весна полине, Знову любов Хвилює кров. Все буяє, Вогонь проймає Всі деревця І юні серця. З кошари Виходять отари. Веселі чвари, Білі хмари Ягнячих стад. Квітчастий сад. Все вирує, Все шумує, Вівці пасуть; їх стережуть Там біля пущі Пси невсипущі. Ліндор, наче п'яний, Про солодку мить, Про пастушку кохану Тільки і мріє, й снить. Пастушка біжить, Пастушка спішить, Іде і співає:
Десь милий чекає. Весела, як день, Співає пісень, А десь небезпека, А мати далеко. Чарівний вік — Шістнадцятий рік. Сопілка грає, Пташка співає. Розлито чар Весняних примар. Серце дівоче В грудях тріпоче, Ліндор з-за кущів Вийшов на спів; До себе, моторний, Дівчину горне. Хоч вона не кричить, А вдає, що лякається, Навіть пручається — І стихає за мить, В серці — спів. Чари кохання, Обітниці, зітхання; Зелень ланів. Шелест і трепет, Жарти і шепіт. Не сердиться люба, — Горять тільки губи. Коли хтось застане З коханим кохану, То треба вмить... ...Затаїти жадання, Жар притлумить. Те хвилювання, Що на лицях горить, Ще додасть раювання.