Лобода
Тобі
Навіщо знати це?
Пазина
Навіщо, кажеш?..
На те...
(Озирнувшись і знизивши голос).
...що до ксьондза прибув допіру
Його вістовець, шпиг... Іще в Шершнях
Я бачила його. Тоді навмисне
Про смерть Жолкєвського в Семигороді
Приніс він вісті, а Жолкєвський той
Живісінький... Ніяк я не збагну,
Що витіває з ним наш ксьондз понурий.
На Северина щось, мені здається...
Лобода (п'є).
А хоч би й так — тобі до того що?
Пазина (блиснувши очима).
Мені?.. А те, що і тобі, гетьмане!
Лобода (наливає).
Ти це до чого?
Пазина
А до того я,
Що як загине Наливайко, й вам
Тоді кінець.
Лобода (регоче).
Оце дак утяла!..
Чому ж, чому?
Пазина (піднесено).
Тому, що в Наливайка
На плечах голова, а в голові тій
Велика дума зріє...
Лобода
Хо-хо-хо!..
А в нас?..
Пазина
А в вас усюди безголов'я.
На себе глянь, гетьмане: хто єси?
Які посіли голову твою думки?
В той час, як ти лише про дівку дбаєш,
Душа десь Наливайкова горить
В огні розпуки, що не довелось
Через твоє свавільство й наглу зраду
Святого діла доконать...
Лобода
А ти
Звідкіль це знаєш?.
Пазина
У своїх спитай
Січовиків, коли не тямиш сам
За дівкою в зальотах та...
Лобода (б'є кулаком по столу).
Мовчи!..
Гетьман твій Наливайко хто? — Щеня!
Гетьманом хто його зробив? — Голота —
Обідрана, нікчемна та свавільна!..
Гетьман правдивий — я! І сам король,
Наш найясніший пан, моє обрання
Рукою власною ствердив в Варшаві,
Тому й з потугою його не буду
Я битися...
Пазина
Та ж досі бився й ти?
Лобода
Бо сам собі я пан: захочу — б'юсь,
А ні — то ні. Чи, може, Наливайко
Мені розказувати буде? Дзуськи!
Не дамсь я верховодити нікому!..
"Велика дума зріє"... Зрою добре,
Яка то дума зріє! Хоче він,
Побивши Польщу і її панів,
Владарем дужим сісти нам на шию
Аж від Литви і по Дніпро та море...
Нема дурних!..
(П'є).
Пазина
Що ваша шия варт,
Коли народ увесь шукає долі
І панськії кайдани розриває!
Лобода
Народ?.. Ця чернь свавільна і дурна?..
Ніколи ще такого не бувало,
Щоб чернь сама свою творила долю...
Пазина
Як не було, то буде
Лобода
Чи не він,
Твій Наливайко, допоможе їй?
Пазина
А певне, що не ти!
Лобода
(б'є кулаком по столу).
Якого ж дідька
Від мене хоче він?
Пазина
Якого дідька?..
Того, що й від усіх, хто не з панами
Гнобить народ, а чесно б'ється з ними
За щасну долю черні тої...
Лобода
(саркастично сміється).
Знаю,
Голубко, добре я, за що він б'ється,
Твій Северин! За владу б'ється він,
За кралю ту, що видер я у нього
З-під носа... щоб, побравшися із нею,
Зробитися гетьманом на всю губу!..
Але не буде так! —Ти чуєш, бабо?
З твоєю панною візьму шлюб я...
В цю ж мить, хоча для цього довелось би
Її зв'язати!.. Де той піп?.. Давай
Його сюди!..
Козак-вістовець (входить).
Добривечір!..
Гуменицький
Чого
Тобі?.. Чи сталось що?
Козак-вістовець
Під Білу Церкву
З потугою своєю Наливайко
Прибув допіру...
Гуменицький (схопившись).
Що?! Ти бачив сам?
Козак-вістовець
Так, сам я бачив. Там йому назустріч
Сливе уся залога наша вийшла:
Братаються, цілуються, вітають...
Гуменицький (до Лободи).
Казав же я...
Лобода (похмуро).
Куди ж вони простують —
У Білу Церкву? в місто?..
Козак-вістовець
Ні, вони
Великим табором розташувались
В урочищі, що зветься Гострий Камень.
Лобода
Скачи туди, Охріме. і дізнайся
Про все, що треба,— розумієш?.. Миттю!
Гуменицький і козак вийшли.
Пазина (радісно).
Із степу вітер знов, і не тобі
Змагатись з ним, гетьмане запорозький!
Лобода
(прибитий несподіванкою).
Мовчи, стара!.. Поклич попа сюди,
А панну приготуй до шлюбу...
Пазина
Що?!
Чи часу іншого тобі на це
Не буде вже?..
Лобода
(оскаженіло стукає кулаком об стіл).
Роби, що я сказав!..
Патякаєш...
Пазина виходить.
Ігнотус (входить по хвилі).
До послуг я, гетьмане.
Лобода
Це ти?.. Гаразд... Звінчаєш зараз нас
Із панною Касильдою.
Ігнотус (здивований)
Вона
Вже згоду подала?
Лобода (схопившись).
Начхать хотів
На вашу згоду я! І ти й вона —
Мої ви бранці: схочу — шлюб візьму
Із нею, схочу — вас обох повісять!...
Чи ти гадав, лукавий єзуїто,
Що для Жолкєвського її плекаю?..
Ігнотус
Оскільки знаю я і чув од неї
Вона Жолкєвського не любить...
Лобода
Так?..
Тим ліпше... Що ж тоді на перешкоді?
Ігнотус
(ледве втримуючи ненависть і злобу).
Боюсь гетьмане, я, що Наливайко
Красою серце підкорив її...
Лобода (хитнувшись).
Що?.. що?!
Ігнотус
А втім — спитай її саму.
Касильда
(входить; за нею Пазина).
Прийшла тобі сказати я, гетьмане,
Що марні заходи твої про шлюб:
Його не буде...
Лобода (тупнувши ногою).
Буде!!
Касильда
Ні, не буде!
Ще не родивсь на світ той піп дурний,
Що нас вінчати мав би із тобою...
Лобода
А з ким же? з ким?.. З гетьманом Наливайком?
Касильда
О, так! Коли б він тільки захотів,
За ним піду хоч в пекло я.
Пазина (вражена, набік).
Що чую?!
О, дякую тобі, Всесильний...
Лобода
(ледве втримуючи себе)
Так?
Це новина!.. Не так давно щось інше
Із уст твоїх я чув, коли в Шершнях
Обом ти гарбуза нам піднесла
Касильда
Дурна була... не знала ще його,
Лиш бачила його блискучу вроду.
Лобода
Коли ж це розуму набралась ти
Й від кого? Ти не бачила ж його
Відтоді?
Касильда
О, красу такую досить
Єдиний раз узріти, щоб навіки
Дівочим серцем їй заприсягти.
Лобода (до Ігнотуса).
Ти чуєш, попе?
Ігнотус
Чую.
Лобода (злобно-іронічно).
І що ж на це?
Ігнотус
(складає руки, як до молитви, й здіймає очі горі).
Його свята на теє воля...
Лобода (оскаженіло).
Що?!
Моя тут воля — чуєш? — не його!..
Тому негайно приготуйсь до шлюбу,-
А теревені правити мені
Уже насточортіло з вами!.. Чув?